треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Дзержинської районної у місті ради в особі органу опіки та піклування, Дзержинський районний відділ у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року у складі судді Скотар Р. Є. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Михайлів Л. В., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Дзержинської районної у місті ради в особі органу опіки та піклування, Дзержинський районний відділ у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби, про позбавлення права користування квартирою і усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном.

Позов обгрунтовано тим, що позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1, у якій зареєстровано спільну дочку позивача ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, шлюб між якими розірвано у 2012 році. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дитина у квартирі не проживає, а проживає разом з матір'ю у належній їй на праві власності квартирі за адресою: АДРЕСА_2.

З огляду на те, щореєстрація ОСОБА_6 у квартирі, належній позивачам, створює перешкоди у її користуванні, зокрема щодо оплати комунальних послуг за зареєстрованою неповнолітньою ОСОБА_6, яка у спірній квартирі не проживає, просили позбавити неповнолітню ОСОБА_6 права користування АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні їхньою власністю шляхом зняття з реєстрації неповнолітньої дитини ОСОБА_6 і зареєструвати її за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_2.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року, в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні стосунки, малолітня дитина не має можливості проживати у спірній квартирі, оскільки з урахуванням її віку не може самостійно обирати місце проживання, тому проживає за місцем проживання своєї матері, а причини непроживання дитини у АДРЕСА_1 є поважними. З огляду на встановлені фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність у дитини права користування спірною квартирою нарівні з її співвласником, а саме батьком ОСОБА_4, що передбачено частиною другою статті 18 Закону України "Про охорону дитинства".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заперечень на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходило.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 січня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

У лютому 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

25 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено довід сторін про наявність у матері дитини власного житла, а не орендованого, як стверджує відповідач.

Матеріали справи містять докази на підтвердження фактичного проживання дитини за місцем проживання її матері.

Реєстрація малолітньої дитини створює позивачу незручності, зокрема, вона вимушена сплачувати за дитину комунальні послуги та дитина створює перешкоди позивачу у розпорядженні вказаною квартирою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 17 липня 1999 року позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 перебували у шлюбі, який рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 26 листопада 2012 року розірвано.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка з народження зареєстрована у АДРЕСА_1, що перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, кожному з яких належить по 1/2 її частині (а. с. 7, 8, 11, 12).

ОСОБА_6 з народження зареєстрована у АДРЕСА_1 зі згоди позивача й проживала там разом з батьком та матір'ю до розірвання між ними шлюбу, а станом на сьогодні проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine"), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки дитина зареєстрована у спірному будинку зі згоди позивача, а позивачем, в свою чергу, не надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження того, що реєстрація дитини спричиняє їй перешкоди у користування належним їй жилим приміщенням.

Згідно із частиною третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що доводи ОСОБА_3 про відсутність у дитини права на користування спірним житлом з тих підстав, що вона проживає за місцем проживання своєї матері, яка є власником частини житла й повинна бути там зареєстрована, є необгрунтованими, оскільки ОСОБА_4 є батьком дитини і має рівні з ОСОБА_5 права та обов'язки щодо дитини, зокрема щодо забезпечення її права на користування житлом, власником якого він є.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України).

Частиною другою статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до частини другоїстатті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

З огляду на зазначене, обгрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що факт непроживання батька дитини - позивача ОСОБА_4 у спірній квартирі з січня 2014 року не може бути підставою для зняття з реєстрації у вказаній квартирі його дитини, а право користування жилим приміщенням за малолітньою дитиною надасть їй у майбутньому визначити свої місце проживання самостійно відповідно до положень частини четвертої статті 29 ЦК України.

Верховний Суд зауважує, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність доказів наявності перешкод у реалізації ОСОБА_3 права власності на належну їй частину квартиру внаслідок реєстрації малолітньої ОСОБА_6 у спірному майні, а до органу опіки та піклування щодо зняття з реєстрації та надання дозволу на продаж квартири позивач не зверталася.

Доводи касаційної скарги про сплату комунальних послуг на утримання житла не можуть бути підставою для позбавлення права на житло малолітньої дитини, власником частини якої є батько останньої, який відповідно до положень статті 360 ЦК України несе нарівні з іншим співвласником тягар утримання житла відповідно до своєї частки.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали належне обґрунтування, а переоцінка доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 залишити без змін.