розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року у складі судді Ярмола О. Я. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 червня 2017 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Березовенко Р. В., Журби С. О.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінинси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 06 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит") та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 16-07-Ип/40, згідно з умовами якого, позивач надав відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 23 900,00 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 14,5 % річних, строком до 05 червня 2012 року.

На забезпечення зобов'язань за кредитним договором 06 вересня 2007 року між

ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_7 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Губенко Т. А., зареєстрований у реєстрі за № 4741, 4742, за умовами якого відповідачі як іпотекодавці передали в іпотеку банку як іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,0 кв. м, жилою - 28,9 кв. м, яка складається з двох жилих кімнат.

Позивач, вказує, що термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість не сплачена, а тому позивач має право ставити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за банком.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 05 червня 2015 року становить 2 174 207,65 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на зазначене нерухоме майно за ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Виселити відповідачів із квартири, що передана в іпотеку.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року у задоволенні позову ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що факт оплати в січні 2015 року в рахунок погашення боргу 77,00 доларів США не перериває перебіг позовної давності, оскільки він сплив у листопаді 2011 року та заборгованість станом на 05 червня 2012 року, тобто, на кінець дії договору складала 17 976,44 доларів США, та всі інші платежі, здійснені позичальником ОСОБА_3 після визначеного терміну сплати, не мають правового значення, оскільки банк повинен звернутися до суду за захистом свого порушеного права протягом трьох років із дня коли у нього, як кредитора, виникло право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відхилено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2017 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 10 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 червня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у пункті 3.2 кредитного договору зазначено, що позичальник зобов'язався повернути кошти у строк до 05 червня 2012 року, а згідно із умовами пункту 7.3 кредитного договору, останній діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, тобто у кредитному договорі чітко визначений термін дії, що нерозривно пов'язаний виключно з подією повного виконання зобов'язань за ним, а не з подією настання 05 червня 2012 року, про що помилково дійшов висновку суд в оскаржуваному рішенні. Крім того, у пункті 4.2 кредитного договору передбачено, що проценти нараховуються до моменту їх повернення на позичковий рахунок, тобто сторони передбачили право позивача нараховувати відсотки до повного повернення коштів, тому, відсутні підстави вважати, що після 05 червня 2012 року позивач втратив право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами, оскільки боржник не повернув їх на умовах, зазначених у кредитному договорі і далі продовжує користуватися ними.

У січні 2018 року від ОСОБА_3 надійшли заперечення на касаційну скаргу

ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 06 вересня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 16-07-Ип/40, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 23 900,00 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 14,5 % річних, строком до 05 червня 2012 року. Додатком № 1 до цього договору є графік повернення кредиту.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 06 вересня

2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_7 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Губенко Т. А., за умовами якого відповідачі, як іпотекодавці, передали в іпотеку банку, як іпотекодержателю, наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,0 кв. м, жилою - 28,9 кв. м, яка складається з двох жилих кімнат. Ця квартира належить ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради 22 лютого 1995 року за номером № 11546, зареєстрованим у Білоцерківському МБТІ від 10 лютого 1997 року, запис у реєстровій Книзі за № 12707.

Пунктом 5 цього договору узгоджена сторонами вартість предмета іпотеки, яка становить 151 093,00 грн.

Позичальник ОСОБА_3 порушила взяті на себе зобов'язання щодо вчасного та належного повернення коштів за кредитним договором.

Згідно із пунктом 3.4 кредитного договору у разі порушення позичальником будь-яких умов кредитного договору банк має право призупинити видачу кредитних ресурсів, відмовити у продовженні строку дії кредитного договору, а також вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, оплати процентів, неустойки відповідно до умов кредитного договору. Пунктом 8.4.3 іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання боржником зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані.

Пунктом 10 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення за цим договором здійснюється на розсуд іпотекодержателя або іпотекодержателем самостійно на підставі цього договору, або за виконавчим написом нотаріуса, або за рішенням суду.

Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит до 05 червня 2012 року. Погашення проводити шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок щомісячно у строк до 10 числа кожного місяця згідно із додатком № 1 до кредитного договору.

Згідно із пунктом 3.4 банк має право припинити видачу кредитних коштів позичальнику, продовженні строку дії цього договору, вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів, неустойки, згідно з умовами кредитного договору у разі: пункт б) позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі проводив зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом або процентах, згідно з пунктами 3.2, 4.3, 4.4.

Відповідно до пункту 4.3 договору позичальник сплачує проценти щомісячно, у строк до 10 числа кожного місяця згідно із додатком № 1 до кредитного договору.

Згідно із пунктом 5.1 договору як забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, передбачених цим договором, в іпотеку передається нерухоме майно - квартира № 11 у будинку № 10

по вул. Учгоспній, відділення 2 у м. Біла Церква.

Відповідно до пункту 8.4.3 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані.

Згідно із пунктами 8.4.7 та 8.4.8 іпотекодержатель може у разі виникнення права звернення на предмет іпотеки реалізувати його відповідно до вимог цього договору, достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких умов кредитного договору.

Відповідно до пункту 10 іпотечного договору звернення стягнення на заставлене майно за цим договором здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або самостійно іпотекодержателем на умовах цього договору.

Згідно із пунктом 11.3.1 іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором у порядку, встановленому

статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Пунктом 4.2 кредитного договору передбачено, що нарахування відсотків здійснюється з моменту надання кредиту до моменту повернення кредиту. Момент повернення кредиту визначено сторонами 05 червня 2012 року, тобто до кінця дії кредитного договору.

Додатком № 1 до кредитного договору "графік зменшення розміру заборгованості за кредитом" передбачено щомісячне погашення як тіла кредиту так і відсотків. Тобто сторони визначили часткове щомісячне погашення заборгованості за кожним конкретним видом зобов'язань за кредитним договором.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 06 вересня

2007 року, наданим позивачем до суду, заборгованість ОСОБА_3 станом на

05 червня 2015 року становила 2 174 207,65 грн, із яких: сума простроченої заборгованості за кредитом - 17 976,46 доларів США, що еквівалентно 377 751,94 грн;

сума простроченої заборгованості за відсотками - 9 321,59 доларів США, що еквівалентно 195 881,10 грн; пеня за прострочення сплати тіла кредиту та відсотків - 1 600 574,61 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд виходив із того, що позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Проте із вказаним висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна погодитися виходячи з наступного.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України та статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Статтею 36 Закону, яка має назву: "Позасудове врегулювання", передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У свою чергу, статтею 37 Закону, яка має назву: "Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки", передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку позовної давності, є помилковими, оскільки суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим, проте визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, тому такі вимоги не підлягають задоволенню, а отже, у разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог (статті 256, 267 ЦК України).

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виходячи за межі доводів і вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.