Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 348/1377/16-ц

провадження № 61-17785св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року у складі судді Флоряк Д. В. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" (далі - ТОВ "ЛК "Ваш Авто") про захист прав споживача, визнання недійсним пункту договору лізингу, розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів, посилаючись на те, що 25 травня 2015 року між ним та ТОВ "ЛК "Ваш Авто" було укладено договір фінансового лізингу № 003899, предметом якого є трактор марки "Булат ДФ 401". До укладення вказаного правочину він сплатив 20 000 грн як відсоток від вартості транспортного засобу, про що його запевнила представник компанії. Однак, ознайомившись з підписаними документами, він дізнався, що його ввели в оману, оскільки в договорі зазначена інша марка трактора, ніж та, яку він вказував у заяві - "ДТЗ-244.4", а сплачена ним вищезазначена сума коштів є адміністративним платежем. Згідно з пунктом 12.1 договору він може його розірвати за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо цього, направивши лист рекомендованою кореспонденцією; в такому випадку адміністративний платіж поверненню не підлягає; в разі сплати авансового платежу поверненню підлягає лише 60 % сплаченої суми. Вважає, що у підписаному договорі лізингу обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця в разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором, Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) та Цивільним кодексом України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та його якості, при цьому розширені права лізингодавця щодо поставки та прийому-передачі предмета лізингу, порядку розірвання договору, повернення коштів. Також умовами договору забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обов'язками сторін. Разом з тим всупереч вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) у відповідача відсутня ліцензія для надання фінансового лізингу як послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, а при укладенні договору не дотримано вимоги щодо його нотаріального посвідчення. Враховуючи викладене, на підставі статей 203, 215, 216, 220, 227, 509, 628, 799, 806 ЦК України, статей 18, 19, 22 Закону України "Про захист прав споживачів", статей 4, 6, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статей 1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ОСОБА_1 просив: визнати недійсним пункт 12.1 договору фінансового лізингу; розірвати вказаний договір; стягнути з відповідача на його користь сплачені ним кошти в сумі 20 000 грн.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним пункт 12.1 договору фінансового лізингу від 25 травня 2016 року № 003899. Розірвано договір фінансового лізингу від 25 травня 2016 року № 003899, укладений між ТОВ "ЛК "Ваш Авто" та ОСОБА_1 Стягнуто з ТОВ "ЛК "Ваш Авто" на користь ОСОБА_1 сплачені грошові кошти в розмірі 20 000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що пункт 12.2 договору фінансового лізингу містить несправедливі умови, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, зокрема щодо надання можливості лізингодавцю не повертати грошові кошти на оплату, здійснену споживачем, в разі відмови укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від лізингодавця у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору. В разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "ЛК "Ваш Авто" задоволено частково. Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 12.1 договору фінансового лізингу від 25 травня 2016 року № 003899, укладеного між ТОВ "ЛК "Ваш Авто" та ОСОБА_1 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що пункт 12.2 договору фінансового лізингу містить несправедливі умови, а тому його слід визнати недійсним. Позивачем не наведено, а місцевим судом не встановлено обставин, необхідних для розірвання вказаного правочину. За умови визнання недійсним лише окремого пункту договору відсутня правова підстава для застосування положень статті 216 ЦК України щодо повернення відповідачем одержаних за цим правочином грошових коштів. Висновок суду першої інстанції про нікчемність договору не може вважатися обґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 не вказував такої підстави позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2017 року ТОВ "ЛК "Ваш Авто" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку про недійсність пункту 12.1 договору фінансового лізингу. Адміністративний платіж є окремою послугою і його неповернення лізингоодержувачу в разі розірвання чи односторонньої відмови від договору не заборонено законом. Вказаний пункт правочину не призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для розірвання договору та стягнення грошових коштів.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 травня 2018 року справу № 348/1377/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в касаційному порядку лише в частині задоволення позову про визнання недійсним пункту договору фінансового лізингу, тому і переглядаються Верховним Судом тільки в цій частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що 25 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ЛК "Ваш Авто" було укладено у простій письмовій формі договір фінансового лізингу № 003899, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати у власність трактор марки "Булат ДФ 404" та передати предмет лізингу в користування позивачу в термін та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 1.7 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом терміну, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу.

Пунктом 8.2 договору лізингу передбачено, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 7 936,51 доларів США, з урахуванням податку на додану вартість, згідно з обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату укладення цього договору, що становить 200 000 грн.

Згідно з пунктом 12.1 договору лізингу лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, передбачені у пункту 1.7, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати договір за власним бажанням, про що повинен повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначити реквізити особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Суди також встановили, що грошові кошти в сумі 20 000 грн, які сплатив ОСОБА_1 на рахунок ТОВ "ЛК "Ваш Авто" згідно з квитанцією від 25 травня 2016 року № 9102510003, є адміністративним платежем, що на підставі пункту 12.1 договору лізингу не підлягає поверненню в разі розірвання цього договору.

Визнаючи недійсним пункт 12.1 договору фінансового лізингу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей пункт містить несправедливі умови, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Правовідносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, а також Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.

За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судами першої та апеляційної інстанцій не дано належної правової оцінки тому факту, що оспорюваний договір є нікчемним в цілому з огляду на порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення. Зазначений договір є змішаним договором, який містить в собі, зокрема ознаки договору найму транспортного засобу.

Під час ухвалення цього судового рішення Верховний Суд керується положенням частини другої статті 215 ЦК України, в якій встановлено виняток із загального правила статті 11 ЦПК України 2004 року щодо розгляду справ судом в межах заявлених вимог. Визнання зазначеного договору судом недійсним відповідно до наведеного правила не вимагається у зв'язку із встановленням його нікчемності безпосередньо законом.

Отже, оспорюваний договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Тому висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним пункту 12.1 договору лізингу ґрунтується на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права, оскільки нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.

За встановлених у цій справі обставин суди повинні були встановити нікчемність договору фінансового лізингу та за власною ініціативою застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, що врегульовано частиною п'ятою статті 216 ЦК України.

В силу вимог вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, сплачених за нікчемним договором, оскільки перевіряє правильність застосування судами норм матеріального права в межах касаційної скарги і не може погіршити становище особи, яка її подала.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині задоволення вимоги про визнання недійсним пункту 12.1 договору фінансового лізингу підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2016 року в частині задоволення вимоги про визнання недійсним пункту договору фінансового лізингу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" про визнання недійсним пункту 12.1 договору фінансового лізингу від 25 травня 2015 року № 003899 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.