розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2016 року у складі судді Ланни Я. О. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Акопян В. І., Гальонкіна С. А., Лобова О. А.,

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 10 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 238076-CRED, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 6 000 доларів США під 24 % річних з кінцевим терміном повернення до 09 липня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим кредитним договором 10 липня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки№ 238076, за яким поручитель зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором. У зв'язку з порушенням ОСОБА_1 своїх зобов'язань станом на 12 квітня 2016 року в нього утворилася заборгованість, яка, з урахуванням вже стягнутої рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 30 квітня 2010 року заборгованості в розмірі 3 296,72 доларів США, що станом на 18 березня 2010 року було еквівалентно 26 294,67 грн, становить 3 951,15 доларів США, що еквівалентно 101 030,91 грн, а також - 9,78 доларів США, що еквівалентно 250 грн, - штраф (фіксована частина) та 197,56 доларів США, що еквівалентно 5 051,55 грн, - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 4 158,48 доларів США, що еквівалентно 106 332,45 грн, та понесені судові витрати.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник належним чином не виконав узятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість. Поряд з цим банк пред'явив позов з пропуском погодженої сторонами п'ятирічної позовної давності, початок перебігу якої слід обчислювати з 11 травня 2010 року - дати набрання законної сили рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 30 квітня 2010 року, яким з відповідачів на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" було солідарно стягнуто заборгованість за кредитом в сумі 26 294,67 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк"подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено в задоволенні позову у зв'язку із спливом позовної давності. Оскільки позичальник не повернув у належному розмірі грошові кошти за кредитним договором, то проценти, які нараховуються щомісяця і є періодичним платежем за користування кредитом, а також комісія підлягають стягненню у межах погодженої сторонами п'ятирічної позовної давності, що передувала зверненню банку до суду з цим позовом.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 травня 2018 року справу № 550/569/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 10 липня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 238076-CRED, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 6 000 доларів США під 24 % річних з кінцевим терміном повернення до 09 липня 2010 року.

Згідно з пунктом 5.7 кредитного договору терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 10 липня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 238076, за яким поручитель зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів і неустойки.

Згідно з пунктом 12 договору поруки сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється у 5 років.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 30 квітня 2010 року стягнуто солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 10 липня 2008 року № 238076-CRED в розмірі 26 294,67 грн, що станом на 18 березня 2010 року було еквівалентно 3 296,72 доларам США.

Зазначена у вказаному рішенні суду заборгованість складалася з усього тіла кредиту, нарахованих на той час процентів та штрафів, що підтверджується наданим банком розрахунком.

Звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що незважаючи на наявність судового рішення, позичальник та поручитель не виконують зобов'язань за кредитним договором, заборгованість не погашають, у зв'язку з чим станом на 12 квітня 2016 року в них утворилася заборгованість перед банком, яка, з урахуванням стягнутих рішенням суду грошових коштів, становить 3 951,15 доларів США, а також штрафи у розмірі 9,78 доларів США (фіксована частина) та 197,56 доларів США (процентна складова).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості позовних вимог, однак у зв'язку з пропуском ПАТ КБ "ПриватБанк" узгодженої сторонами п'ятирічної позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачами, вважав за можливе застосувати наслідки спливу позовної давності, встановлені частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Верховний Суд не погоджується з цими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

За змістом статей 256- 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, зроблено висновок про те, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред'явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України позивач не мав права нараховувати проценти за кредитом, то вимоги про стягнення таких процентів є необґрунтованими. Отже, відсутні правові підстави для застосування позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову у зв'язку із спливом позовної давності, суди не звернули уваги на те, що банк змінив строк виконання зобов'язання, оскільки у квітні 2010 року використав своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України на дострокове стягнення кредитної заборгованості за договором, яка складалася з усього тіла кредиту, нарахованих на той час процентів та штрафів.

Таким чином, в ПАТ КБ "ПриватБанк" були відсутні правові підстави для нарахування передбачених договором процентів до повного погашення заборгованості за кредитом, а також обумовленої в договорі неустойки з огляду на те, що позивач скористався свої правом на стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла в межах строку кредитування, про що свідчить вищенаведене рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 30 квітня 2010 року.

Отже, в задоволенні позову банку слід відмовити у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог, тобто з інших правових підстав.

Верховний Суд не бере до уваги посилання ПАТ КБ "ПриватБанк" на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, оскільки від цього правового висновку відступила ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то рішення судів першої й апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог банку за спливом позовної давності підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові у зв'язку з його безпідставністю.

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко
	В. О. Кузнєцов
	А. С. Олійник
	С. О. Погрібний