розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року у складі судді Сливка Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 травня 2016 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Фащевської Н. Є., Гурзеля І. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позов обґрунтовано тим, що з 25 січня 2003 року сторони перебували у шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 21 березня 2007 року розірвано. Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачем. Відповідач життям дочки не цікавиться, не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, тому дочка не пам'ятає свого батька. Позивач самостійно виховує та утримує дочку.

З огляду на зазначене, позивач просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_6

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 05 травня 2016 року, позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що з 2007 року відповідач не цікавиться життям дочки ОСОБА_6, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не спілкується з нею, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє до неї батьківської уваги та турботи, не цікавляться станом її здоров'я, не надає матеріальну допомогу на утримання дочки, не бере участі у її вихованні, тому свідомо протягом тривалого часу ухиляється від виконання свого обов'язку щодо виховання неповнолітньої дочки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25 січня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5

У липні до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 та Тернопільської місцевої прокуратури на касаційну скаргу ОСОБА_5

У березні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні з дитиною, внаслідок чого батько не має можливості спілкуватися з дочкою.

Судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінку показанням свідка ОСОБА_7 щодо здійснення матеріального забезпечення, не взяли до уваги факт перебування відповідача за кордоном, у зв'язку з чим він передає грошові кошти на утримання дочки через свою матір.

Судом не враховано ухвалення судового рішення від 22 березня 2016 року про стягнення з відповідача аліментів на утримання дочки.

Висновок органу опіки та піклування не має висновків щодо свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.

Заяву про надання відповідачем згоди на його позбавлення батьківських прав у його матері відібрано шляхом обману, що не враховано судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводи осіб, якіподализаперечення на касаційну скаргу

Заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_5 мотивовано тим, що матір відповідача з власної ініціативи намагається повернути батьківські права відповідачу, без його відома у зв'язку з його перебуванням за кордоном.

Матір відповідача використала довіреність, строк якої закінчився, надану їй відповідачем для подачі заяви щодо надання згоди позбавлення його батьківських прав, для складення касаційної скарги.

Заперечення Тернопільської місцевої прокуратури на касаційну скаргу ОСОБА_5 мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, надавши належну оцінку доказам у справі, з урахуванням наданого висновку органу опіки та піклування та показань свідків, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Батько дитини фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, тому обґрунтованим є висновок про їх позбавлення ОСОБА_5

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, щоОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу від 11 липня 2007 року, розірвано 21 березня 2007 року.

Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачем у м. Тернополі.

З 2007 року відповідач ОСОБА_5 життям дочки не цікавиться, не спілкується з дитиною та не бере участь у її вихованні.

Відповідно до характеристики від 11 грудня 2014 року № 321 Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІII ступенів № 11 ОСОБА_6 навчається у школі з першого классу, зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна та уважна учениця, має високий загальний розвиток, користується повагою серед школярів, а матір дитини приділяє належну увагу її вихованню, спілкується з учителями, завжди відвідує батьківські збори, є заступником батьківського комітету класу. За період навчання у школі ОСОБА_6 рідного батька дитини не бачили.

Згідно із висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 04 березня 2015 року № 170, з урахуванням неналежного виконання ОСОБА_5 батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дочки ОСОБА_6, який не створює умов для її фізичного, духовного та морального розвитку, захищаючи інтереси дитини, є доцільним позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другоюстатті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Європейський суд з прав людини наголошує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (справа "Хант проти України" (CASE OF HUNT v. UKRAINE), рішення від 07 грудня 2006 року).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" (2402-14) держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та позбавляючи відповідача батьківських прав, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що батько не надає матеріальну допомогу на утримання дитини, не бере участі у її вихованні, тому свідомо ухиляється від виконання обов'язку щодо виховання неповнолітньої дочки.

Верховний Суд не може погодитися з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (справа "Хант проти України" (CASE OF HUNT v. UKRAINE), рішення від 07 грудня 2006 року,справа "Савіни проти України" (CASE OF SAVIN v. UKRAINE), рішення від 18 грудня 2008 року).

Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа "Савіни проти України" (CASE OF SAVIN v. UKRAINE), рішення від 18 грудня 2008 року).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з довідкою Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 03 червня 2015 року відповідач перебуває та працює за кордоном.

У запереченні проти позову та апеляційній скарзі батько дитини зазначив, що жодного разу не відмовлявся від матеріального утримання дочки, її виховання та спілкування з нею. Регулярно надавав матеріальну допомогу дитині через свою матір ОСОБА_7 (а. с. 39, 89, 90).

Відповідач неодноразово вказує, що подана його матір'ю заява до органу опіки та піклування про те, що вона не заперечує проти позбавлення свого сина батьківських прав щодо дочки, оскільки він перебуває за кордоном, не відповідає дійсності як така, що складена під психологічним тиском позивача. Відповідач заперечує проти позову, виявляє бажання у здійсненні своїх батьківських обов'язків щодо неповнолітньої дочки, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про винну поведінку відповідача у нездійсненні своїх батьківських обов'язків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що факт оскарження відповідачем рішення суду про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (справа "Хант проти України" (CASE OF HUNT v. UKRAINE), рішення від 07 грудня 2006 року).

Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто прав наданих батькам до досягнення їх дитиною повноліття на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на нього, який порушує батьківські обов'язки.

Верховний Суд виходить з того, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку поведінці батька та його доводам, які свідчать про його інтерес до виховання дитини, не звернули уваги на те, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав складено зі слів матері, без присутності відповідача та без урахування його пояснень та його думки.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано "необхідним у демократичному суспільстві", воно повинно бути обґрунтовано "гострою соціальною необхідністю". Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи щодо поведінки батька Верховний Суд зауважує, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав як гострої соціальної необхідності у застосуванні такого втручання у права, захищені статтею 8 Конвенції.

Верховний Суд, з урахуванням положень статті 2 ЦПК України, відповідно до якої завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, виходить з того, що спір між сторонами не вирішено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому є підстави для скасування судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи, що Верховний Суд встановив неправильне тлумачення закону судами першої та апеляційної інстанцій, тому наявні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити.