Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 395/1452/16-ц

провадження № 61-29253св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроконтракт-Н",

відповідачі: ОСОБА_6, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агролан",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Карпенко О. Л., Гайсюка О. В., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроконтракт-Н" (далі - ТОВ "Агроконтракт-Н") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агролан" (далі - СТОВ "Агролан") про визнання договору оренди землі недійсним та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем.

Позов обґрунтований тим, що 09 жовтня 2008 року між ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_6 укладений договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого останній надав позивачу у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Капітанівської селищної ради Новомиргородського району Кіровоградської області строком на 5 років. Зазначену земельну ділянку позивач орендував згідно зі схемою, разом із земельними ділянками інших власників, без установлення меж для кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками.

Пунктом 3.2 договору оренди земельної ділянки передбачено, що дія договору продовжується на наступний термін дії договору, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 6 місяців до його закінчення не отримала письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримала підтвердження про його отримання іншою стороною.

ОСОБА_6 не повідомляв позивача за шість місяців до закінчення дії договору про свій намір не продовжувати його на наступний термін.

05 квітня 2014 року позивач направив ОСОБА_6 листи?повідомлення про поновлення договору до якого долучено проект додаткової угоди, але позивач так і не був повідомлений про прийняте відповідачем рішення.

Після закінчення строку договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року позивач продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачував орендну плату за її користування.

У 2015 році позивачу стало відомо, що ОСОБА_6 та СТОВ "Агролан" уклали договір оренди землі щодо земельної ділянки, яка перебувала у користування позивача. Крім того, при укладенні цього договору не здійснювалося встановлення меж земельної ділянки. У зв'язку з тим, що встановлення меж земельної ділянки до підписання договору оренди між відповідачами не здійснювалося, тому на момент укладання та реєстрації договору місце розташування земельної ділянки, яке є істотною умовою договору, не було встановлене.

Із урахуванням наведеного, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 05 серпня 2014 року № 33, укладений між ОСОБА_6 та СТОВ "Агролан", щодо оренди земельної ділянки, що розташована на території Капітанівської селищної ради Новомиргородського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 3,38 га та визнати договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,38 га, кадастровий номер № НОМЕР_2, укладений 09 жовтня 2008 року між ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_6 поновленим, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 30 серпня 2017 року у задоволені позову ТОВ "Агроконтракт-Н" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між ОСОБА_6 та ТОВ "Агроконтракт-Н" договір оренди землі від 09 жовтня 2008 року всупереч чинному на той час Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) , зареєстрований неуповноваженим суб'єктом, а тому не набув чинності і не може вважатись правовстановлюючим документом, який би закріплював за позивачем законний титул щодо оспорюваної земельної ділянки. За відсутності у позивача права, за захистом якого він звернувся до суду, позов задоволенню не підлягає.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Агроконтракт-Н" задоволено частково. Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 30 серпня 2017 року у частині відмови у задоволенні позову про визнання договору оренди землі поновленим, скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,38 га, кадастровий номер НОМЕР_2, укладений 09 жовтня 2008 року між ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_6 Вирішено питання розподілу судових витрат. У решті рішення суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про те, що реєстрація договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року проведена всупереч законному порядку є помилковими та такими, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Переважне право ТОВ "Агроконтракт-Н" на поновлення договору оренди земельної ділянки було порушено, оскільки позивач добросовісно виконував умови укладеного договору оренди землі, дотримався строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, після закінчення строку дії договору продовжив користуватися земельною ділянкою за відсутності направлення йому орендарем протягом місяця після закінчення строку дії договору листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2017 року ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у частині визнання договору оренди землі поновленим.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення апеляційний суд послався на статтю 33 Закону України "Про оренду землі", зазначивши при цьому різні взаємовиключні правові підстави для поновлення договору оренди. Крім того, апеляційний суд не надав оцінки факту неналежного виконання ТОВ "Агроконтракт" умов договору оренди, а саме несвоєчасній сплаті орендної плати. Позивач не надав доказів належного повідомлення ОСОБА_6 про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди на новий строк. ОСОБА_6 двічі направляв позивачу листи-повідомлення про відмову продовжувати дію оспорюваного договору оренди на новий строк. Проект додаткової угоди до оспорюваного договору оренди земельної ділянки, направлений ТОВ "Агроконтракт-Н", містить інші умови, ніж сам договір оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року, тому для поновлення договору в силу частини четвертої статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідна згода сторін, проте такої згоди між сторонами досягнуто не було.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 євласником земельної ділянки № 505, площею 3,38 га, розташованої на території Капітанівської селищної ради Новомиргородського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_2, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю від 26 березня 2002 року серії НОМЕР_1.

09 жовтня 2008 року між ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_6 укладений договір оренди вказаної земельної ділянки.

Відповідно до пункту 3.1 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року він укладений строком на 5 років, починаючи із дати його державної реєстрації.

Відповідно до пункту 3.2 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року сторони погодилися, що його дія продовжується на наступний термін дії, вказаний у пункті 3.1 цього договору, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 6 місяців до його закінчення не отримала письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримала підтвердження про його отримання іншою стороною.

Договір оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року зареєстрований 28 травня 2009 року у Новомиргородському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинений запис № 04.09.377.00009.

ТОВ "Агроконтракт-Н" із метою скористатися своїм переважним правом на поновлення договору оренди двічі направляло ОСОБА_6 листи-повідомлення від 05 березня 2013 року № ПП-1 та від 08 лютого 2014 року № 7 із пропозицією поновлення договору оренди, до яких додавався проект додаткової угоди.

Після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, тобто після 28 травня 2014 року, позивач належним чином та відповідно до умов укладеного між сторонами договору, виконував свої обов'язки орендаря, використовував земельну ділянку за призначенням у власних інтересах, за що сплачував відповідачу орендну плату, що підтверджується відомостями на виплату грошей за період дії договору, у тому числі відомістю за 2014 рік № ВпП-000207, відповідно до якої 23 березня 2015 року ОСОБА_6 отримав орендну плату від позивача за 2014 рік.

05 серпня 2014 року між ОСОБА_6 та СТОВ "Агролан" укладений договір оренди землі № 33, відповідно до якого ОСОБА_6, надав, а СТОВ "Агролан" прийняв у строкове платне володіння і користування земельну ділянку № 505 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Дібрівської сільської ради, площею 3,38 га, кадастровий номер НОМЕР_2, строком на 5 років.

30 червня 2017 року між ОСОБА_6 та СТОВ "Агролан" укладена угода про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 05 серпня 2014 року № 33, державна реєстрація якої здійснена 06 липня 2017 року.

03 липня 2017 року між ОСОБА_6 та СТОВ "Агролан" укладений договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), державна реєстрація якого здійснена 06 липня 2017 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої - п'ятої статті 33 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно із частинами 2?5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

У справі № 594/376/17-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовий аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про визнання поновленим договору оренди та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позивач, як орендар, добросовісно виконував умови договору оренди землі; дотримався строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк; орендодавець не повідомив про намір укласти договір оренди з іншим орендарем, а зазначав про бажання самостійно обробляти земельну ділянку, що свідчить про порушення переважного права позивача на поновлення договору оренди землі, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Проте із такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони є помилковими з огляду на таке.

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ "Агроконтракт-Н" посилалося на те, що до закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, із метою реалізації свого переважного права щодо поновлення договору оренди, воно двічі направляло ОСОБА_6 листи із пропозицією поновлення договору оренди із проектом додаткової угоди, а саме: 05 квітня 2013 року та 08 лютого 2014 року.

Згідно зі статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У порушення вказаних норм, позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження направлення листа від 05 квітня 2013 року відповідачу, а також отримання цього листа останнім.

Лист від 08 лютого 2014 року був направлений відповідачу лише 20 березня 2014 року, що підтверджується поштовою квитанцією, тобто з порушенням шестимісячного строку, встановленого пунктом 3.2 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року.

Таким чином, відсутні належні докази на підтвердження того, що позивач у строк, передбачений частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі", повідомив ОСОБА_6 про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що проект додаткової угоди до оспорюваного договору оренди земельної ділянки, направлений ТОВ "Агроконтракт-Н" на ім'я ОСОБА_6, містить інші умови, ніж сам договір оренди, а саме позивачем запропоновано змінити розмір орендної плати та строк дії договору. На зміну вказаних істотних умов договору необхідна згода сторін (частина четверта статті 33 Закону України "Про оренду землі"), проте такої згоди між сторонами досягнуто не було.

Апеляційним судом встановлено, що 23 листопада 2013 року та 26 квітня 2014 року ОСОБА_6 направляв позивачу листи-повідомлення про відмову від продовження дії договору оренди земельної ділянки.

В обох листах відповідач повідомляв про те, що він, користуючись правом, передбаченим пунктом 3.2 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року, попереджає про те, що не має наміру після закінчення терміну дії договору оренди продовжувати із ТОВ "Агроконтракт-Н" дію договору чи укладати новий договір. Зазначав, що вимагає після збору врожаю 2014 року не здійснювати посів сільськогосподарських та інших культур на належній йому земельній ділянці та повернути земельну ділянку, вільну від посівів у стані, придатному для подальшого використання.

Отже, апеляційний суд безпідставно не врахував належне волевиявлення ОСОБА_6 не продовжувати дію договору оренди земельної ділянки із позивачем.

Також, ТОВ "Агроконтракт-Н" не виконувало належним чином взяті на себе зобов'язання за договором оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року, а саме у порушення пункту 4.4 цього договору ним сплачено орендну плату не 30 грудня 2014 року, а у березні 2015 року, тобто із порушенням умов договору.

Ураховуючи викладене, позивачем для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за ним, як орендарем, переважного права на поновлення оспорюваного договору оренди земельної ділянки не підтверджено наявність вказаних юридичних фактів в їх сукупності.

Посилання позивача на те, що після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки він продовжував користуватися земельною ділянкою не підтверджується належними та допустимими доказами, оскільки ОСОБА_6 у направлених ним листах на адресу позивача вимагав після збору врожаю 2014 року не здійснювати посів сільськогосподарських та інших культур на належній йому земельній ділянці, що унеможливлює застосування частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", як підстави для поновлення договору оренди землі.

Отже, недотримання позивачем процедури повідомлення відповідача про намір реалізувати переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки, наявність заперечень зі сторони відповідача щодо поновлення договору з орендарем, відсутність доказів продовження користування позивачем земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки дають підстави для висновку, що позивач не набув переважного права на поновлення договору оренди землі.

Разом із тим Верховний Суд не погоджується і з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між ОСОБА_6 та ТОВ "Агроконтракт-Н" договір оренди землі від 09 жовтня 2008 року всупереч чинному на той час Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) , зареєстрований не уповноваженим суб'єктом, а тому не набув чинності і не може вважатись правовстановлюючим документом.

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" (134/2003) , який у силу статті 106 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов'язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.

На виконання цього Указу Президента України, Державним комітетом України по земельних ресурсах виданий наказ від 02 липня 2003 року № 174 "Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель".

Згідно з пунктом 4 цього Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.

Функції з реєстрації, зокрема, договорів оренди землі покладені на реєстраторів Державного реєстру земель структурні підрозділи державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" - Центр "Державного земельного кадастру", у межах повноважень якого є земельна ділянка.

Вказані структурні підрозділи Центру Державного земельного кадастру здійснювали видачу державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, реєстрацію договорів оренди (суборенди), а також вели Книгу реєстрації договорів оренди землі.

Укладений між ТОВ "Агроконтрак-Н" та ОСОБА_6 договір оренди землі зареєстрований 28 травня 2009 року спеціальним уповноваженим суб'єктом ? Новомиргородському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру".

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що реєстрація договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року проведена всупереч законному порядку, є помилковим та, таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального прав.

Викладене свідчить про те, що судами встановлено всі обставини справи, проте не застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, що призвело до не правильного вирішення справи. Тому рішення судів в оскаржуваній частині підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення.

В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржувалося, а тому Верховний Суд не переглядає рішення апеляційного суду у цій частині.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПУ України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо сутті касаційної скарги сплачений у зв'язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції судовий збір у розмірі 3 307,20 грн підлягає стягненню із ТОВ "Агроконтракт-Н" на користь ОСОБА_6

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 30 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року у частині вирішення вимог про визнання договору оренди землі поновленим скасувати, та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтракт-Н" до ОСОБА_6, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агролан" про визнання договору оренди землі поновленим відмовити з інших підстав.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтракт-Н" на користь ОСОБА_6 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 307,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.