Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 372/4581/14-ц

провадження № 61-31035св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - прокурор Обухівського району Київської області в інтересах держави,

відповідачі: Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Київської області від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Коцюрби О. П., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2014 року прокурор Обухівського району Київської області в інтересах держави звернулася до суду із позовом до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що проведеною прокуратурою Обухівського району Київської області перевіркою законності відведення у власність громадян земельних ділянок на території Обухівського району Київської області встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 23 травня 2002 року № 81/97 ОСОБА_4 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,09 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 вересня 2004 року № 6037 ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_4 цю земельну ділянку та отримав державний акт на право власності на неї. Прокурор вважає, що відведення спірної земельної ділянки у власність вчинено із порушенням вимог закону, оскільки рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради про надання ОСОБА_4 земельної ділянки прийнятепоза межами його компетенції.

Враховуючи викладене, прокурор, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 23 травня 2002 року № 81/97 про передачу у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,09 га, яка розташована у ж/м "Рудьки" у смт Козин, Обухівського району Київської області, скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_3, витребувати на користь територіальної громади смт Козин із незаконного володіння ОСОБА_3 спірну земельну ділянку та визнати за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради право власності на неї.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Заочним рішенням Обухівського району Київської області від 16 жовтня 2014 року позов прокурора задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 23 травня 2002 року № 81/97; визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,09 га, яка розташована по АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_3 та скасовано його державну реєстрацію; витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави спірну земельну ділянку; визнано за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області право власності на спірну земельну ділянку.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення про безоплатну передачу у власність ОСОБА_7 спірної земельної ділянки прийнято Виконавчим комітетом Козинської селищної ради з перевищенням наданих йому законом повноважень, а тому виданий на підставі незаконного рішення державний акт на право власності на земельну ділянку є недійсними. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади смт Козин поза волею останньої, у подальшому відчужена на підставі договору купівлі-продажу, згідно зі статтею 388 ЦК України підлягає витребуванню на користь держави.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 27 травня 2015 року заочне рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову прокурора, апеляційний суд виходив із того, що Виконавчий комітет Козинської селищної ради при наданні земельної ділянки ОСОБА_4 діяв відповідно до чинного на той час земельного законодавства у межах повноважень, наданих законом та згідно з рішенням селищної ради від 28 квітня 1998 року № 1 про делегування йому відповідних функцій. Оскільки рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність громадянину є законним, відсутні підстави для визнання недійсним державного акта, виданого на його підставі та витребування земельної ділянки на користь держави.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2015 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року заяву заступника Генерального прокурора України задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 27 травня 2015 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 жовтня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, Верховний Суд України виходив із того, що судом не встановлено, до якої форми власності або користування відносилась спірна земельна ділянка на час надання її ОСОБА_4, не встановлено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах та не з'ясовано, чи було у нього волевиявлення на відчуження спірної земельної ділянки, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 серпня 2017 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що в порушення наданих законодавством повноважень, Виконавчий комітет Козинської селищної ради Обухівського району Київської області прийняв незаконне рішення від 23 травня 2002 року № 81/97 "Про надання та передачу у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку", що підтвердилось під час судового розгляду, та узгоджуються із належними і допустимими доказами. Поряд із цим, обраний прокурором спосіб захисту є таким, що не ґрунтується на законі, оскільки законодавством не передбачено можливості визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке не є правочином у розумінні ЦК України, хоч підстави для визнання його незаконним або протиправним із обставин справи убачаються. ОСОБА_3 у 2004 році за оплатними чинними і ніким не оспореним, у тому числі прокурором, договором придбав спірну земельну ділянку. У матеріалах справи містяться достатні відомості про здійснення всієї передбаченої законом процедури видачі відповідачу та третій особі державних актів та набуття ОСОБА_3 права на землю, зокрема на підставі рішення уповноваженого органу державної влади виготовлено технічну документацію, видано правовстановлюючі документи на землю, відчудження нерухомого майна здійснювалось на підставі нотаріально посвідченого договору, і на протязі тривалого часу з моменту виникнення спірних правовідносин ніким не оспорювалось. Крім того, правові підстави щодо позовних вимог про визнання недійсним правовстановлюючого документа на землю залишились неконкретизованими, як при пред'явленні позову, так і у подальшому при розгляді справи, оскільки прокурор не послався на конкретну норму права, яка б передбачала можливість визнання недійсним державного акта на право власності ОСОБА_3 Відповідач не був учасником правовідносин щодо вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбав нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, тому не повинен нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених прокурором в обґрунтування позову, підстави для позбавлення відповідача права власності на нерухоме майно не підпадають під дію статей 387, 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть бути підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки державі. Прокурор не визначив органу, в інтересах якого він пред'явив позов і виступає самостійним позивачем у цьому спорі. Позовні вимоги фактично пред'явлені в інтересах не держави загалом, а в інтересах територіальної громади смт Козин Обухівського району Київської області, оскільки прокурор просить витребувати спірну земельну ділянку саме на її користь, хоч відповідачем прокурор визначив уповноважений орган цієї ж територіальної громади - Козинську селищну раду. Обґрунтування позову стосується захисту комунальної власності - земель, які перебувають у віданні Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, що не узгоджується із посиланнями позову щодо захисту загальнодержавних інтересів. За таких обставин, правова позиція прокурора щодо обґрунтування відсутності органу, в інтересах якого він звернувся із цим позовом, наявності суспільного інтересу та порушень інтересів держави виключно відносно дотримання законодавства при виділенні земельних ділянок, неспроможною і непереконливою. Крім того, прокурор пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки, контролюючи органи, виконуючи свої обов'язки, прокуратура могла довідатися про порушене право у межах трирічного строку позовної давності.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 09 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що дійсної волі власника землі - територіальної громади на її відчуження не було, а орган, який прийняв рішення про її вилучення, діяв із порушенням вимог закону, при цьому протиправна реалізації таким порушником функції громади щодо надання землі у власність не поглинає права такої громади на захист, навіть, незважаючи на фактичне співпадіння в одній особі правопорушника (як виконавчого органу) і особи, на користь якої необхідно повернути незаконно надану у власність земельну ділянку. Позов прокурора в частині витребування спірної земельної ділянки не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, протягом трьох років із дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Позивачем не пропущений трирічний строк позовної давності, який відраховується з дати набрання чинності вказаним Законом - а саме з 15 січня 2012 року.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 09 листопада 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд, посилаючись на постанови Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року № 6-99цс14, від 25 червня 2014 року № 6-67цс14, від 19 листопада 2014 року № 6-170цс14, від 26 вересня 2011 року № 6-34цс11 не вказав які саме норми права, на його думку, він застосовує так само як визначено у правовій позиції хоча б однієї із цих постанов. Прокурор пред'явив позов в інтересах держави як самостійний позивач, посилаючись на визначення законодавством органу, уповноваженого державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, яким є Державна інспекція сільського господарства по Київській області, проте у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду, що призвело до порушення статті 45 ЦПК України 2004 року та не вирішення по суті питання про належність осіб, в інтересах яких пред'явлений позов. У цій справі особою, яка має право на позов, є Козинська селищна рада, якій належали спірні земельні ділянки в межах населеного пункту, або прокуратура в інтересах колишнього власника Козинської селищної ради, а не самостійно прокуратура, оскільки існує орган місцевого самоврядування, який виконує функції власника і є суб'єктом права власності спірних земель, а не орган, який уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель. Оскаржуваним рішенням не встановлено, до якої форми власності або користування відносилась спірна земельна ділянка на час надання її ОСОБА_4, не встановлено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах та не з'ясовано, чи було у нього волевиявлення на відчуження спірної земельної ділянки, що має суттєве значення для правильного вирішення спору. У 2002 році Козинська селищна рада Обухівського району Київської області володіла необхідним обсягом повноважень щодо передання громадянам земельних ділянок у приватну власність, враховуючи розташування спірної земельної ділянки у межах населеного пункту смт Козин. Спірне рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради підписане його головою, який очолював селищну раду. Таким чином, Козинська селищна рада, будучи обізнаною про прийняте виконавчим комітетом рішення про надання спірної земельної ділянки у приватну власність, підтвердила вибуття з її власності цієї землі за її волею та не встановила порушень, тому не реалізувала надані їй законом повноваження щодо його скасування та фактично двічі схвалила спірне рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради. Спірна земельна ділянка виділена органом місцевого самоврядування у власність третій особі у справі вже 15 років тому та знаходиться у власності у ОСОБА_3 на підставі законних договорів купівлі-продажу, тобто станом на дату розгляду справи не перебуває в сфері виконання функцій позивача щодо охорони земель державної власності. Суд помилково та безпідставно дійшов висновку про непропущення позивачем трирічного строку позовної давності. Прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності (стаття 261 ЦК України) поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання зі сторони самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Судом установлено, що рішенням Виконавчого комітету Козинської селищної ради Київської області від 23 травня 2002 року № 81/97 ОСОБА_4 надано та передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку розміром 0,09 га в смт Козин, житловий масив Рудики. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 05 липня 2002 року за № 7054.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21 вересня 2004 року № 6037 ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_4 спірну земельну ділянку.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки 19 жовтня 2005 року ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, площею 0,09 га кадастровий номер НОМЕР_2 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку господарських будівель і споруд, розташовану за зазначеною адресою.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку безоплатної приватизації, за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах законності.

Стаття 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (пункт 34 частини 1 статті 26).

Стаття 33 цього Закону містить положення щодо власних (самоврядних) і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Цей перелік є вичерпним і не містить повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.

Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у статті 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що Виконавчий комітет Козинської селищної ради, прийнявши рішення про передачу у власність земельних ділянок, перевищив свої повноваження, оскільки питання регулювання земельних відносин відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішується лише на пленарних засіданнях селищної ради, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, за рішенням неуповноваженого органу, з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами, що належать територіальній громаді, здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Козинська селищна рада, а тому Виконавчий комітет Козинської селищної ради своїм рішенням про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_4 перевищив свої повноваження та передав у приватну власність земельну ділянку.

Поряд із цим, позов прокурора Обухівського району Київської області не може бути задоволений, оскільки наслідком визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради, яке стало підставою для набуття у власність земельної ділянки, буде втручання у мирне володіння цим майном ОСОБА_3

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить із наступного.

Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людинипередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і "майном".

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України" щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим, у пункті 71 рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

За обставинами цієї справи, враховуючи усі наведені вище принципи, Верховний Суд дійшов висновку, що витребування на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради із володіння ОСОБА_3 земельної ділянки буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельної ділянки для захисту інтересів територіальної громади смт Козин є більш важливими, ніж дотримання права ОСОБА_4 який законним шляхом добросовісно набув своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування та права ОСОБА_3, який за відплатним правочином придбав спірну земельну ділянку у ОСОБА_4 та володіє нею з 2004 року.

ОСОБА_4, який у цій справі першим отримав земельну ділянку на підставі рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради Київської області від 23 травня 2002 року № 81/97 року у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, мав усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що виконавчий комітет селищної ради, передаючи йому цю земельну ділянку має право нею розпоряджатися, а він після отримання цієї земельної ділянки матиме змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави не зобов'язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави, зокрема, місцевого самоврядування, щодо розпорядження землею, яка знаходиться на території Козинської селищної ради Київської області.

При цьому Верховний Суд зауважує, що надана земельна ділянка не відноситься до особливої категорії земель, як то землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; рекреаційного, історико-культурного призначення; лісового чи водного фонду.

Виконавчий комітет Козинської селищної ради Київської області хоч і не мав права розпоряджатися земельною ділянкою, що була надана ОСОБА_4, але таке розпорядження не порушило вимог ЗК України (2768-14) в частині категорії самої земельної ділянки, що передана у власність. Більше того, земельна ділянка знаходилася на території Козинської селищної ради Київської області, її цільове призначення не було піддане зміні при передачі її ОСОБА_4, а отже, відсутні підстави вважати звернення прокурора до суду із цим позовом, таким, що направлене на задоволення суспільної потреби у відновленні законності та суспільно важливого і соціально значущого питання.

Зазначені обставини вказують на те, що ОСОБА_4 не міг проявити розумну обачність та не міг знати про те, що земельна ділянка передається Виконавчим комітетом Козинської селищної ради Київської області, яка не має на це відповідних повноважень. Поряд із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування", у редакції від 11 липня 2001 року, виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, тобто у цій справі має місце звернення прокурора в інтересах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, Виконавчий комітет якої, будучи підзвітним і підконтрольним самій селищній раді, передав у власність земельну ділянку, на розпорядження якою не мав відповідних повноважень, що свідчить про те, що така селищна рада не виконувала обов'язки, покладені на нею Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) щодо здійснення контролю за діяльністю виконавчого комітету, що у свою чергу стало наслідком звернення прокурора із цим позовом лише з тих підстав, що Виконавчий комітет перевищив свої повноваження та здійснив передачу земельної ділянки поза межами своєї компетенції.

За викладених обставин, Верховний Суд приходить висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом місцевого самоврядування "помилку" не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої "помилки", оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України

Перевіряючи законність ухвалених у справі судових рішень, та з урахуванням обставин цієї справи, Верховний Суд констатує, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_4, хоча із порушенням ЗК України (2768-14) та Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) в частині орану, що має право на розпорядження землями, але таке вибуття не завдало шкоди суспільному інтересу, а саме інтересам громади смт Козин.

Таким чином, хоча Виконавчим комітетом Козинської селищної ради Київської області і порушені вимоги ЗК України (2768-14) щодо повноважень на здійснення розпорядження землями селищної ради, але з урахуванням того, що ОСОБА_4 отримав земельну ділянку та правомірно сподівався на мирне володіння своїм майном, оцінюючи співвідношення порушених інтересів територіальної громади смт Козин Обухівського району Київської області, за захистом якої звернувся прокурор, та наслідки втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд дійшов висновку, що з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі відсутня легітимна мета втручання у право власності на землю ОСОБА_3, який, придбавши спірну земельну ділянку у ОСОБА_4, правомірно сподівався на мирне володіння майном. Крім того, ОСОБА_3 при купівлі земельної ділянки не повинен був проявляти розумну обачність та перевіряти весь ланцюжок власників цієї земельної ділянки та законність отримання її попередніми власниками.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог та рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав, ніж ті, що вказані у рішенні суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності вимог прокурора та пропуск ним строку позовної давності.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 190,15 грн.

Керуючись статтями 141, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 09 листопада 2017 року скасувати, та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку і повернення земельної ділянки відмовити.

Стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 190,15 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик