Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 127/9227/16-ц

провадження № 61-12263св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг",

третя особа - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2016 року у складі судді Романюк Л. Ф. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Міхасішина І. В., Іващука В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" (далі - ТОВ "Естейт Селлінг") про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 11 грудня 2007 року між ним та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), було укладено договір про іпотечний кредит № VIW3GI0000002261 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав йому кошти в сумі 212 000 грн під 15 % річних на строк до 11 грудня 2021 року на придбання квартири АДРЕСА_1. Виконання зобов'язань за цим договором було забезпечено іпотекою зазначеної квартири. Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 04 липня 2011 року у справі № 2-2604/11 позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до нього про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково. В рахунок погашення його заборгованості перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за Кредитним договором в розмірі 192 239 грн 20 коп. звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. На виконання зазначеного судового рішення 15 січня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого банк передав у власність покупцю ТОВ "Ейстей Селлінг" спірну квартиру, яку товариство прийняло у власність і сплатило продавцю кошти в розмірі 357 804 грн. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2016 року зазначене заочне рішення скасоване. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 15 січня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. та зареєстрований в реєстрі за № 336.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2016 року до участі у справі як третю особу залучено ПАТ КБ "ПриватБанк" .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Естейт Селлінг" 15 січня 2016 року, тобто раніше, ніж постановлено ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2016 року про скасування заочного рішення цього суду від 04 липня 2011 року. Отже, на час укладення договору заочне рішення було чинним, тому відсутні підстави вважати його недійсним згідно з положеннями статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 28 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 відхилено, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 лютого 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що заочне рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 04 липня 2011 року про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2016 року, тому підстава для укладення оспорюваного договору відпала. Судами попередніх інстанцій залишено без розгляду клопотання про витребування у приватного нотаріуса документів, які були підставою для укладення договору купівлі-продажу. В порушення вимог статті 38 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель не повідомив його як іпотекодавця про продаж предмета іпотеки, чим порушив його переважне право придбати предмет іпотеки. Ціна продажу квартири не була встановлена судовими рішеннями, тому підлягала додатковому узгодженню між сторонами. На час ухвалення заочного рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем спірної квартири була Державна іпотечна установа, що унеможливлювало у 2011 році звернення стягнення на предмет іпотеки банком.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 березня 2018 року справу № 127/9227/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 11 грудня 2007 року між ЗАТ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кошти в сумі 212 000 грн під 15 % річних на строк до 11 грудня 2021 року на придбання квартири АДРЕСА_1.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором ОСОБА_5 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (пункт 3.1 Кредитного договору) на підставі договору іпотеки від 11 грудня 2007 року.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за Кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" у 2011 році звернулося до Ленінського районного суду міста Вінниці з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 04 липня 2011 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за Кредитним договором в розмірі 192 239 грн 20 коп. звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його

невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статей 36, 38 Закону України "Про іпотеку" одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є продаж іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі рішення суду або договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

15 січня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" (продавець) та ТОВ Естейт Селлінг" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 336, згідно з яким продавець від імені ОСОБА_5 зобов'язався передати майно, що належить ОСОБА_5, у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти квартиру АДРЕСА_1 та сплатити за неї 357 804 грн. В договорі зазначено, що продаж здійснено відповідно до заочного рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 04 липня 2011 року, яке набрало законної сили 15 липня 2011 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що оспрюваний договір було укладено на виконання заочного рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 04 липня 2011 року, яке в подальшому було скасоване, тому підстава для укладення договору купівлі-продажу відпала.

Судами встановлено, що заочне рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 04 липня 2011 року про звернення стягнення на спірне майно, за яким це майно вибуло з володіння ОСОБА_1, було скасоване ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2016 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Висновок судів про відмову в задоволенні позову у зв'язку з тим, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу згадане заочне рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки було чинним, є безпідставним з огляду на таке.

Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, однією з підстав визнання правочину недійсним є відсутність вільного волевиявлення його учасника на його вчинення.

ОСОБА_1, від імені якого було продано належну йому на праві власності квартиру, не вчиняв дій щодо її відчуження покупцю ТОВ "Естейт Селлінг" у спосіб, передбачений законом, а судове рішення, на виконання якого укладено оспорюваний договір купівлі-продажу, було скасоване ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2016 року, тобто відчуження майна відбулося без вираження волі власника і з правової підстави, яка в подальшому відпала.

Враховуючи викладене, оспорюваний правочин суперечить вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України. Тому позов ОСОБА_1 до ТОВ "Естейт Селлінг", третя особа - ПАТ КБ "ПриватБанк", про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України (1618-15) судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 сплатив судовий збір в загальному розмірі 2 094 грн 56 коп. Тому ці грошові кошти слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 лютого 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг", третя особа - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", про визнання недійсним договору купівлі-продажу задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 15 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" від імені ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар ІриноюМихайлівною та зареєстрований в реєстрі за № 336.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, в загальному розмірі 2 094 (дві тисячі дев'яносто чотири) гривні 56 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.