розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, як законного представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Шимків С. С., Хилевич С. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3- опікуна неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що їй на праві власності належить 55,6/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1. За вищевказаною адресою зареєстровано також місце проживання відповідачів: ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вказує про те, що ОСОБА_2, так і її неповнолітні діти не проживають і ніколи не проживали в належному їй будинку. На даний час ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно своїх малолітніх дітей і їх опікуном є баба ОСОБА_3

Посилаючись на те, що вона є людиною похилого віку і потребує стороннього догляду та має намір укласти з сусідами договір довічного утримання просила суд усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням що належить їй на праві власності та знаходиться по АДРЕСА_1, шляхом зняття з реєстрації відповідачів: ОСОБА_2 та двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 червня 2018 року позов задоволено. Вирішено усунути перешкоди у здійсненні права власності на житлове приміщення, яке належить на праві власності ОСОБА_1 та знаходиться по АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення районного суду мотивовано тим, що реєстрація місця проживання відповідачів, які не є членами сім'ї власника будинку, перешкоджає ОСОБА_1 вільно користуватися своєю власністю, а тому посилаючись на положення статті 391 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знаття з реєстрації відповідачів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 червня 2018 року скасовано. Позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 особами, що втратили право на користування житловим приміщенням в будинку, АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_1 на праві власності.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що законом не передбачено такого способу захисту порушеного права як зняття з реєстрації. Апеляційний суд, встановивши обставини у справі, дійшов висновку про те, що відповідачі є такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки понад шість місяців не проживають за місцем реєстрації, з підстав передбачених статтями 71, 72 ЖК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_3, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням судами норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд у супереч вимогам частини першої статті 13 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, застосовував до спірних правовідносин положення статей 71, 72 ЖК України, які не підлягають до застосування при вирішенні цього спору та ухвалив рішення, що не відповідає закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 1996 року № 1-910 належить право власності на 55,6/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 3).

Згідно з договором від 02 листопада 2004 року № 89 вбачається, що ОСОБА_1 як власник житлового будинку по АДРЕСА_1 передала в найм ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, житлове приміщення площею 22,8 кв. м. строком до 02 листопада 2009 року (а. с. 4).

Відповідно до копії будинкової книги від 16 травня 1958 року, для прописки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_1 за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 (постійно), ОСОБА_2 (тимчасово), ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 (тимчасово), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7 (тимчасово), ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 до 24 травня 2026 року (а. с. 7).

Згідно з повідомленням Здолбунівського РС УДМС України в Рівненській області від 27лютого 2018 року № 22/213 та адресно-довідкової картотеки громадянка ОСОБА_2 зареєстрована разом з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі договору з 24 травня 2011 року по 24 травня 2026 рік, ксерокопії заяви про реєстрацію місця проживання не збереглись.

Відповідно до повідомлення Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області від 31 січня 2018 року № 02/11-127, договори найму житлових приміщень, укладені у 2011 році, не збереглися (а. с. 41).

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2016 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Призначено ОСОБА_3 піклувальником неповнолітньої ОСОБА_4 та опікуном неповнолітнього ОСОБА_5

Рішенням Здолбунівського районного суду від 12 грудня 2016 року встановлено, що неповнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 понад п'ять років проживали у своєї бабусі ОСОБА_3, а ОСОБА_2 понад два роки проживала окремо від дітей (а. с. 5).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області від 02 травня 2018 року № 1254/01-25/18, комісія з питань захисту прав дитини рекомендує за недоцільне визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, посилаючись на положення статті 391 ЦК України та вказуючи на те, що вона є власником частини житлового будинку за адресою по АДРЕСА_1, де зареєстровані, але тривалий час не проживають відповідачі, просила усунути їй перешкоди у користуванні власністю шляхом зняття їх з реєстрації.

Згідно статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Апеляційний суд, пославшись на те, що ОСОБА_1 у своєму позові фактично вказує про втрату відповідачами права користування житлом в належному їй будинку (частині), дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статей 71, 72 ЖК України, що регулюють правовідносини щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду. У цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку по АДРЕСА_1, де зареєстровані відповідачі, а тому вказані норми матеріального права не можуть бути правовою підставою для вирішення спору.

Аналіз положень глави 32 ЦК України (435-15) свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідачі зареєструвалися в будинку і набули право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Суди встановили, що позивач є власниками частини будинку, і як власник цього майна надавала право відповідачам користуватись ним. Відповідач спільним побутом із позивачем не пов'язана. Тому право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції, яким ОСОБА_1 усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом знаття з реєстрації відповідачів.

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до вимог статті 388 ЦК України, та помилково було скасоване рішенням апеляційного суду.

Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, постанова апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення районного суду.

Керуючись статтями 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	Н. О. Антоненко
	В. М. Коротун
	В. І. Крат
	В. П. Курило