розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 13 травня 2017 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Копаничук С. Г., Марчук В. С.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), про відшкодування шкоди.

Позов обґрунтований тим, що 02 жовтня 2012 року ОСОБА_7, керуючи автомобілем "Fiat Doblo", виїжджаючи із гаража, здійснив дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП), зіткнувшись із автомобілем позивача "Toyota Corolla", який стояв.

У результаті ДТП автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень, які зафіксовані в акті огляду транспортного засобу від 17 травня 2013 року, складеному експертом.

Згідно з висновком експерта від 17 травня 2013 року № 878/13-21 вартість майнового збитку, завданого власнику автомобіля "Toyota Corolla", складає 8 804,49 грн. Вартість експертизи склала 529,20 грн.

Вину у вчиненні ДТП відповідач визнав. Учасники ДТП склали повідомлення про ДТП без виклику працівників дорожньої автомобільної інспекції.

Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована, позивач намагався отримати відшкодування заподіяної шкоди із Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" (далі - ПАТ "СК "Лафорт"), до якої він подав відповідні документи, проте його вимогу виконано не було. Згодом ОСОБА_6 дізнався, що страхова компанія не виконала зобов'язання через неплатоспроможність та щодо неї порушене провадження у справі про банкрутство.

Шкоди спричиненої внаслідок ДТП відповідач також не відшкодував, тому позивач замовив повторне проведення експертизи.

Згідно з нового висновку експерта від 13 вересня 2016 року № 2298/16-21, вартість майнового збитку, завданого власнику автомобіля "Toyota Corolla", державний номерний знак НОМЕР_1, станом на вересень 2016 року із тими технічними параметрами та віком автомобіля, який він мав на час попереднього огляду, складає 19 690,84 грн. Послуги експерта склали 317,16 грн.

Оскільки відповідачем шкоду не відшкодовано, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

Із урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути із відповідача на свою користь 19 690,84 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП та 837,36 грн витрат на проведення експертного дослідження.

Суди неодноразово розглядала цю справу.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 22 лютого 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 8 804,49 грн на відшкодування майнової шкоди та 529,20 грн витрат на проведення експертного дослідження. У решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 червня 2016 року заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 22 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що страховий випадок стався до 18 листопада 2013 року, страхувальник і потерпілий повідомили страхову компанію про настання страхового випадку, право вимагати страхову виплату згідно зі статтею 22 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних" належить позивачу від ПрАТ "СК "Лафорт", а у випадку завершення процедури ліквідації та затвердження ліквідаційного балансу - від МТСБУ.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звертався із заявою про виплату страхового відшкодування до страхової компанії щодо якої на момент розгляду справи у суді порушено провадження у справі про банкрутство, а тому завдана шкода підлягає відшкодуванню МТСБУ, а не відповідачем.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 травня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП у розмірі 19 690,84 грн та 837,36 грн витрат на проведення експертних досліджень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право позивача на відшкодування шкоди відповідачем є абсолютним і суд не вправі відмовити у такому позові із тих підстав, що цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У червні 2017 року представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 13 травня 2017 року, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 22 червня 2016 року, якими суд керувався при скасуванні попередньо ухвалених рішень у цій справі, чим порушив вимоги частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року. Позивач обрав спосіб здійснення свого права шляхом звернення із письмовою заявою до страхової компанії, а тому вимога про сплату коштів за завдану шкоду із відповідача є неправомірною.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, щоОСОБА_7, керуючи автомобілем "Fiat Doblo", державний номерний знак НОМЕР_2, виїжджаючи із гаража, допустив зіткнення із автомобілем "Toyota Corolla", державний номерний знак НОМЕР_2, який стояв.

Власником автомобіля "ToyotaCorolla", державний номерний знак НОМЕР_2, є ОСОБА_6

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 застрахована у ПрАТ "СК "Лафорт", що підтверджується полісом від 16 травня 2012 року № АВ/3258758.

03 жовтня 2012 року ОСОБА_7 надано письмове повідомлення ПрАТ "СК "Лафорт" про подію ДТП.

Цього ж дня із заявою про виплату страхового відшкодування до ПрАТ "СК "Лафорт" звернувся ОСОБА_6 та просив здійснити виплату страхового відшкодування на розрахунковий рахунок у банку.

Відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 18 листопада 2013 року, порушено провадження у справі про банкрутство ПрАТ "СК "Лафорт".

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, із 25 вересня 2015 року ПрАТ "СК "Лафорт" знаходилася у стані припинення.

22 лютого2016 року до реєстру внесені відомості про припинення ПрАТ "СК "Лафорт".

Страхових виплат на підставі поданої заяви позивач не отримав.

Відповідно до висновку експерта від 13 вересня 2016 року № 2298/16-21, вартість майнового збитку, завданого власнику автомобіля "Toyota Corolla", державний номерний знак НОМЕР_1, станом на вересень 2016 року, із тими технічними параметрами та віком автомобіля, який той мав на час попереднього огляду (17 травня 2013 року) складає 19 690,84 грн.

Згідно з актом здачі-приймання висновку судового експерта від 12 вересня 2016 року № 2298/16-21 послуги експерта склали 317,16 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Страхування ? це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України "Про страхування").

Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування").

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) (далі - Закон).

Статтею 3 Закону передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при настання страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку із відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Відповідно до частини восьмої статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страхувальник за договором страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

Пунктом 20.3 статті 20 Закону передбачено, що у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ.

Згідно з підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та стягуючи із відповідача на користь позивача 19 690,84 грн на відшкодування шкоди, завданої у результаті ДТП, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право позивача на відшкодування шкоди відповідачем є абсолютним і суд не вправі відмовити у такому позові із тих підстав, що цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована.

Проте із таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки він є помилковим з огляду на таке.

Із урахуванням наведених норм законодавства та беручи до уваги те, що страховий випадок стався більше ніж за рік до дати ухвалення рішення господарського суду про банкрутство ПрАТ "СК "Лафорт", Верховний Суд приходить до висновку, що на час звернення позивача до суду право вимагати від ПрАТ "СК "Лафорт" страхову виплату належало позивачу відповідно до статті 22 Закону, а після завершення процедури ліквідації та внесення до реєстру відомостей про припинення ПрАТ "СК "Лафорт" - від МТСБУ.

Враховуючи те, що позивач не заявляв вимог до МТСБУ, клопотання представника відповідача - ОСОБА_9 про залучення до участі у справі МТСБУ у якості співвідповідача відхилене судом, оскільки позивач заперечував проти залучення співвідповідача, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильним, оскільки відшкодувати шкоду, спричинену особою, чия цивільно-правова відповідальність застрахована, повинен страховик, а у випадках передбачених статтею 41 Закону - МТСБУ. Стягнення із відповідача на користь позивача коштів на відшкодування шкоди у межах ліміту відповідальності страхувальника суперечить меті здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 20, 41 Закону, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, у зв'язку із чим помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо сутті касаційної скарги сплачений у зв'язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції судовий збір у розмірі 352,00 грн підлягає стягненню із позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 13 травня 2017 року скасувати, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року залишити в силі.

головуючого -	Стрільчука В. А.,
суддів:	Кузнєцова В. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),	Погрібного С. О., Усика Г. І.

Головуючий	В. А. Стрільчук

Судді:	В. О. Кузнєцов

	С. О. Погрібний

	О. В. Ступак

	Г. І. Усик