розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2016 року у складі судді Наумова О. О. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада

2017 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Онищенка Е. А., Воробйової І. А.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 09 листопада 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладений договір № SAMDN03000004492005 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної карти, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 25 000,00 грн на строк дії карти, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строк та порядок, встановлений договором. Позивачем виконані умови договору та надано відповідачу кредит.

На порушення умов договору та статей 526, 527, 530 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим станом на 13 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 45 311,85 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 10 000,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 35 311,85 грн. Від цієї суми заборгованості віднімається сума 19 868,99 грн, яка задоволена рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, та різниця становить 25 442,86 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що банк пропустив строк звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що банк звернувся з позовом до суду у цій справі поза межами встановленого законом строку позовної давності, а саме у вересні 2015 року, тому помилкові висновки суду першої інстанції щодо відліку строку позовної давності не вплинули на правильність висновків суду про його пропуск, що і є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів та неустойки у межах позовної давності за період із 07 вересня 2012 року по 07 вересня 2015 року та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позичальником кредитні кошти не повернуті у повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості, а кредитний договір не є розірваним чи припиненим, отже, відповідно до умов кредитного договору відсутні підстави для припинення щомісячних нарахувань відсотків на суму простроченої заборгованості за кредитом, як плату за весь час фактичного користування кредитними коштами, оскільки розрахунок заборгованості здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом, тому позивач має право на отримання процентів за користування кредитними коштами за період із 07 вересня 2012 року по 07 вересня 2015 року в межах загальної позовної давності, визначеної статтею 257 ЦК України, а проценти за своєю правовою природою є основною вимогою банку, й підлягають до стягнення. Крім того, позивач має право на отримання штрафу за порушення умов зобов'язання у межах річного строку позовної давності.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк".

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статей 212- 213 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 09 листопада 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та

ОСОБА_3 укладений договір № SAMDN03000004492005, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 25 000,00 грн на строк дії карти та зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку встановлених кредитним договором.

Свої зобов'язання за кредитним договором банк виконав.

Відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку із чим, станом

на 13 липня 2015 року має заборгованість у розмірі 45 311,85 грн, а саме: заборгованість за кредитом у сумі 10 000,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 35 311,85 грн.

Останній платіж за кредитним договором від 09 листопада 2005 року

№ SAMDN03000004492005 здійснений ОСОБА_3 29 серпня 2008 року у сумі 300,00 грн. У подальшому, починаючи із вересня 2008 року погашення за кредитним договором ОСОБА_3 не здійснювалось.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2011 року, яке набрало законної сили 22 серпня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь

ПАТ КБ "ПриватБанк" у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 09 листопада 2005 року № SAMDN03000004492005, яка виникла станом

16 вересня 2010 року у розмірі 19 868,99 грн.

Отже, пред'явивши вимогу про дострокове погашення кредиту, банк реалізував своє право і змінив строк виконання основного зобов'язання, який відповідно настав

09 серпня 2011 року.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновкам якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без

поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Таким чином, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред'явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України позивач не мав права нараховувати проценти за кредитом, то вимоги про стягнення таких процентів є необґрунтованими. Отже, відсутні правові підстави для застосування позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Враховуючи викладене, висновки судів щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у зв'язку зі спливом позовної давності, є помилковими, оскільки кредитор пред'явив позичальнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, тобто кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, яке згідно з цим договором мало виконуватися за графіком погашення кредиту, тому зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.

З урахуванням наведеного, вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення процентів та неустойки за період із 07 вересня 2012 року по 07 вересня 2015 року є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню. Якщо вимога не підлягає задоволенню у зв'язку із безпідставністю, то позовна давність до такої вимоги не застосовується.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виходячи за межі доводів і вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення процентів та неустойки за період із 07 вересня 2012 року по 07 вересня 2015 року у зв'язку зі спливом позовної давності з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю таких вимог, у решті оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року в частині стягнення процентів та неустойки за період із 07 вересня 2012 року по 07 вересня 2015 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення процентів та неустойки за період із 07 вересня 2012 року по 07 вересня 2015 року відмовити.