розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року у складі судді Тихомирова І. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про стягнення грошових коштів за депозитним договором, захист прав споживачів.

Позовна заява мотивована тим, що 28 листопада 2013 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений договір № SAMDNWFD0070023662400 вклад "Стандарт", за умовами якого, позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 51 844,00 доларів США для розміщення їх на депозитному вкладі, а відповідач у свою чергу зобов'язався нараховувати відсотки на суму вкладу у розмірі 6,5 % річних. Вклад оформлювався на строк 366 днів до 28 лютого 2014 року включно.

У червні 2016 року позивач звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" із письмовою вимогою про повернення йому суми вкладу.

Проте листом від 22 червня 2016 року № 20.1.0.0.0/7-20160622/1582 відповідач повідомив, що відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) АР Крим визначено як тимчасову окуповано територію внаслідок збройної агресії Російської Федерації та встановлено особливий правовий режим на цій території. Вимушене припинення діяльності банку на території АР Крим і м. Севастополя призвело до втрати можливості здійснювати банківську діяльність та незаконного вилучення майна банку, яке знаходилось на окупованій території. Також зазначили, що відповідно до частини шостої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію, як на державу, що здійснює окупацію.

Із цією відповіддю позивач не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки надання послуг із розміщення вкладів здійснює саме банк, як юридична особа, а не його структурні одиниці. У цьому випадку стороною укладеного договору є ПАТ КБ "ПриватБанк", тому зобов'язання за спірним договором має виконувати саме відповідач, як юридична особа, а не його філія, яка знаходиться в АР Крим.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просив стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на свою користь у рахунок повернення коштів за договором

№ SAMDNWFD0070023662400 вклад "Стандарт" від 28 листопада 2013 року суму вкладу з нарахованими відсотками на загальну суму 61 656,39 доларів США.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" у рахунок повернення банківського вкладу з нарахованими відсотками за договором № SAMDNWFD0070023662400 вклад "Стандарт" від 28 листопада

2013 року у сумі 61 656,39 доларів, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 01 серпня 2016 року (1 долар США = 24,8065) становить 1 529 479,23 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що наявні правові підстави для задоволення позову, а ліквідація філії або припинення у будь-який спосіб їх діяльності, не звільняє відповідача від виконання обов'язків з укладених і дійсних договорах.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня

2017 року змінено в частині розміру банківського вкладу з нарахованими відсотками за договором від 28 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070023662400, вклад "Стандарт", стягнутих із ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4, зменшивши його із 61 656,39 доларів США до 52 686,47 доларів США. У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача суми вкладу, проте не погодився з визначеним судом першої інстанції розміром нарахованих відсотків.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У липні 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що надана позивачем копія договору не посвідчена відповідачем, тому не є належним та допустимим доказом, а отже, відсутній факт існування між сторонами зобов'язальних правовідносин, тому і відсутні підстави для задоволення позову.

Крім того, ПАТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі просить провести розгляд справи з повідомленням про дату та час розгляду справи та викликом відповідача до суду.

Підстави для задоволення клопотання відсутні, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Разом із тим, як зазначено у частині тринадцятій статті 7ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У липні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 13 червня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині зменшення розміру банківського вкладу з нарахованими відсотками та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що сума вкладу разом із нарахованими процентами позивачу не виплачена та банк не надсилав повідомлення про бажання розірвати договір або змінити його умови, тому станом на день подання позову договір депозитного вкладу є таким, що не припинився.

У грудні 2018 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк", у якому заявник просить залишити без задоволення вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга не спростовує встановлені судами обставини.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду 28 серпня 2018 року та 07 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 28 листопада 2013 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений договір № SAMDNWFD0070023662400 вклад "Стандарт". Згідно з умовами вказаного договору позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 51 844,00 доларів США для розміщення їх на депозитному вкладі, а відповідач у свою чергу зобов'язався нараховувати відсотки на суму вкладу у розмірі 6,5 % річних. Вклад оформлювався на строк 366 днів до 28 лютого 2014 року включно. Мінімальний строк вкладу - 3 місяці.

Відповідно до пункту 6 договору у разі, якщо після закінчення строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову в продовженні строку, вклад автоматично вважається продовженим на три місяці.

Факт внесення позивачем коштів на виконання умов вказаного договору підтверджується копією квитанції від 28 листопада 2013 року, про внесення грошових коштів у розмірі 51 844,00 доларів США, виданої відділенням № 60 Кримського РУ, та оглянутим у судовому засіданні оригіналом.

Згідно із відповіддю наданою відповідачем від 22 червня 2016 року № 20.1.0.0.0/7-20160622/1582 АР Крим визначено як тимчасову окуповано територію внаслідок збройної агресії Російської Федерації та встановлено особливий правовий режим на цій території. Вимушене припинення діяльності банку на території АР Крим і

м. Севастополя призвело до втрати можливості здійснювати банківську діяльність та незаконного вилучення майна банку, яке знаходилось на окупованій території. Крім того, відповідно до частини шостої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію, як на державу, що здійснює окупацію.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність").

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаям ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Пунктом 5 постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" зобов'язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території АРК та міста Севастополя - філії "Кримське РУ ПАТ КБ "ПриватБанк".

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) (далі - Інструкція

№ 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з пунктом 8 глави 2 "Приймання банком готівки" розділу ІІІ "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (z0768-03) , яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) (далі - Положення № 516), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України

від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірні" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а у банку - відповідний обов'язок. Із договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, судам необхідно встановити факт укладення відповідного договору, з'ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу від 28 листопада 2013 року та внесення на нього грошових коштів у заявленому розмірі.

При цьому, змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що депозитний договір діяв до 28 лютого 2014 року, оскільки вкладник 28 лютого 2014 року звернувся до банку з заявою про повернення вкладу, а отже, відповідно до статті 598 ЦК України, зобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту) припинилися у строк, установлений цим договором, тобто 28 лютого 2014 року. Оскільки договором не визначено розмір ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов'язання за ним, тому підлягають стягненню відсотки за період дії договору, тобто із 28 листопада

2013 року до 28 лютого 2014 року.

Так, після закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, проте такі вимоги позивачем не заявлялися.

Наведені у касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" доводи про те, що надана позивачем копія договору не посвідчена відповідачем, тому не є належним та допустимим доказом, а отже, відсутній факт існування між сторонами зобов'язальних правовідносин, тому і відсутні підстави для задоволення позову, є необґрунтованими, оскільки суперечать наявним у справі доказам, в тому числі і оглянутим в судовому засіданні оригіналами договору та квитанції. Висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо оцінки доказів викладені у мотивувальних частинах рішень, а тому доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про те, що сума вкладу разом із нарахованими процентами позивачу не виплачена та банк не надсилав повідомлення про бажання розірвати договір або змінити його умови, тому станом на день подання позову договір депозитного вкладу є таким, що не припинився, не заслуговують на увагу, оскільки судами встановлено, що позивач 28 лютого 2014 року звертався до банку із заявою про повернення вкладу, а тому підстави, передбачені пунктом 6 договору щодо пролонгації, не настали.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").