розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова в складі судді Мигаль Г. П. від 03 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області в складі суддів: Приколоти Т. І., Тропак О. В., Федоришина А. В., від 23 грудня 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" (далі - ПАТ "МКБ") про стягнення коштів по депозитних договорах, нарахованих на них відсотків, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07 квітня 2014 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу строком на 183 дні до 07 жовтня 2014 року. Сума вкладу, яка була внесена позивачем згідно квитанції № 9836, становить 75 000 грн. Згідно пункту 1.2 договору процентна ставка становила 25,2 % річних.

12 травня 2014 року між ним та банком було укладено договір банківського вкладу строком на 31 день до 12 червня 2014 року. Сума вкладу, яка була внесена позивачем згідно квитанції № 6763, становить 130 000 грн. Згідно пункту 1.2 договору процентна ставка становила 19,85 % річних.

Після завершення дії договорів позивач неодноразово звертався до відповідача усно та письмово стосовно виконання умов спірних договорів. Позивач зазначає, що відповідач в усній формі повідомляв, що кошти відсутні та будуть повернуті у найближчий час, однак повернуті не були.

17 жовтня 2014 року Галицький районний суд м. Львова за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ "Міський комерційний банк" про стягнення боргу за договором від 12 травня 2014 року ухвалив рішення, згідно якого стягнуто з ПАТ "Міський комерційний банк" на користь позивача 136 405,22 грн.

З 21 листопада 2014 року на підставі постанови Правління Національного Банку України від 20 листопада 2014 року № 732 в ПАТ "Міський комерційний банк" було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - фонд, ФГВФО) на тимчасову адміністрацію.

24 лютого 2015 року позивач звернувся до відділення банку АБ "Укргазбанк", який був призначений ФГВФО для виплат вкладникам, за отриманням заборгованості ПАТ "Міський комерційний банк" і отримав 200 000 грн, хоча виплата мала становити 221 186,43 грн. 15 квітня 2015 року стосовно невиплачених коштів в сумі 21 186,43 грн позивач написав листа на ім'я уповноваженої особи ФГВФО та відповіді станом на момент подання позову у даній справі не отримав.

Крім того, позивач посилається на статтю 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Позивач зазначив, що протиправними діями банку йому завдано значної моральної шкоди, яка становить 120 000 грн.

Посилаючись з урахуванням уточнень на зазначене, позивач просив суд стягнути з банку суму в розмірі 170 603,99 грн, з яких: 21 186, 43 грн - сума невиплаченої заборгованості за договором банківського вкладу від 07 квітня 2014 року; 120 000 грн моральної шкоди; 10 957,57 грн - ненараховані та невиплачені відсотки на суму вкладу стосовно договору банківського вкладу від 12 травня 2014 року; 11 473,95 грн - інфляційні втрати по договору банківського вкладу від 12 травня 2014 року; 1 941,94 грн - 3 % річних на невиплачені кошти стосовно договору банківського вкладу від 12 травня 2014 року; 2 328,75 грн - не нараховані та невиплачені відсотки на суму вкладу по договору банківського вкладу від 07 квітня 2014 року; 2 420,39 грн - інфляційні втрати за договором банківського вкладу від 07 квітня 2014 року; 294,96 грн - 3 % річних на невиплачені кошти за договором від 07 квітня 2014 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова області від 03 вересня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки частиною четвертою статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено вирішення у судовому порядку будь-яких спорів саме щодо акцептування вимог кредиторів, відсутність такої кредиторської вимоги з боку позивача, заявленої ліквідатору у визначених законом порядку та строки, унеможливлює захист прав позивача в судовому порядку у даній справі та є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2015 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2015 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ПАТ "МКБ" задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "МКБ" на користь ОСОБА_1 1 933,56 грн відсотків річних та 12 929,50 грн інфляційних, а всього 14 863,06 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що банк належним чином не виконав своїх зобов'язань за депозитними договорами, оскільки відповідні зобов'язання виконані частково, шляхом повернення ФГВФО гарантованої суми вкладу в розмірі 200 000 грн. Позивач звернувся до банку із заявами про повернення вкладів до введення в банку тимчасової адміністрації, у зв'язку із чим банк був зобов'язаний виконати умови договорів. Крім того, у випадку невиконання банком умов депозитних договорів щодо повернення коштів вкладнику останній має право на компенсацію за неналежне виконання банком його грошових зобов'язань, шляхом стягнення з банку інфляційних витрат та 3 процентів річних, які за наслідками розгляду даної справи стягнуті апеляційним судом. Інші вимоги позивача у даній справі не підлягають задоволенню у зв'язку із тим, що у ПАТ "МКБ" запроваджено тимчасову адміністрацію, а тому відповідні вимоги можуть бути задоволені у спосіб, передбачений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) . Позов в частині відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки правовідносини учасників справи виникли із договорів, умовами яких виплата моральної шкоди вкладнику не передбачена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову частково. Скаржник указує, що він у передбачений законом строк, а саме 15 квітня 2015 року, звертався до уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "МКБ" щодо задоволення його кредиторських вимог, що, на його думку, залишено судами без уваги. Зазначає, що позивач має право на задоволення вимог, які не були задоволені виплатою гарантованої суми вкладу, а тому зазначені у позові спірні кошти, які не були стягнуті судом апеляційної інстанції, на думку скаржника, підлягають стягненню з відповідача у даній справі. Крім того, скаржник вважає, що визначена ним сума моральної шкоди також підлягає стягненню на його користь.

Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення апеляційного суду в частині вимог щодо інфляційних витрат та 3 процентів річних, які стягнуті судом апеляційної інстанції на користь скаржника, справа в цій частині Верховним Судом не переглядається в силу вимог статті 400 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2016 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Міський комерційний банк" про стягнення коштів по депозитних договорах, нарахованих на них відсотків, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2015 року, призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 07 квітня 2014 року ОСОБА_1 та ПАТ "МКБ" уклали договір банківського вкладу на суму 75 000 грн, строком на 183 дні (з 07 квітня по 07 жовтня 2014 року). Кошти внесено на депозит позивачем згідно квитанції № 9836 від 07 квітня 2014 року.

12 травня 2014 року ОСОБА_1 та ПАТ "МКБ" уклали договір банківського вкладу на суму 130 000 грн строком на 31 день (з 12 травня по 12 червня 2014 року). Кошти внесено на депозит позивачем згідно згідно квитанції № 6763 від 12 травня 2014 року.

За умовами зазначених договорів позивач зобов'язався внести суму вкладу, а банк - прийняти її та нарахувати в продовж дії договору відсотки.

12 червня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу коштів відповідно до договору від 12 травня 2014 року.

07 жовтня 2014 року позивач подав відповідачеві заяву про виплату належних йому коштів згідно договору від 07 квітня 2014 року.

Тобто позивач звернувся із заявами про повернення вкладених коштів до введення тимчасової адміністрації.

ПАТ "МКБ" не виконало свого обв'язку, передбаченого умовами зазначених депозитних договорів.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 жовтня 2014 року задоволено позов ОСОБА_1 та ухвалено стягнути на його користь з відповідача у зв'язку з невиконанням умов договору №2630/72/180703 від 12 травня 2014 року 136 405,22 грн з яких: 132 191,66 грн - невиплачена сума вкладених коштів та нарахованих відсотків, 1 136,85 грн - інфляційні нарахування, 76,71 грн - 3% річних, 3 000 грн - моральна шкода. На виконання цього рішення суду 12 листопада 2014 року відкрито виконавче провадження Відділом виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві.

Постановою Правління Національного Банку України № 732 від 20 листопада 2014 року ПАТ "МКБ" віднесено до категорії неплатоспроможних, а постановою Правління Національного Банку України № 187 від 19 березня 2015 року відкликано банківську ліцензію цього банку та прийнято рішення про його ліквідацію.

24 лютого 2015 року на підставі звернення позивача до відділення банку АБ "Укргазбанк", який був призначений фондом для виплат вкладникам ПАТ "МКБ", йому виплачено 200 000 грн гарантованої суми вкладу.

Апеляційним судом установлено, що інфляційні втрати за договором від 07 квітня 2014 року становлять 10 582 грн, 3 % річних за цим договором - 1 656,16 грн. За договором від 12 травня 2014 року інфляційні втрати складають 2 347,50 грн, а 3 % річних - 277,40 грн.

Всього інфляційні втрати складають 12 929,50 грн, 3 % річних - 1 933,56 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, в частині справи, яка переглядається, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до положень статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Разом з тим, позивач звернувся до суду із позовом у даній справі у квітні 2015 року, тобто після введення у ПАТ "МКБ" з 19 березня 2015 року процедури ліквідації.

Забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , яким врегульовано відносини що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Указані відносини регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Пунктом 8 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Згідно з пунктом 5-4 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.

Судами установлено, що ОСОБА_1 має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань, тобто з урахуванням вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є кредитором банку.

Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 17 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Процедура ліквідації банку, наслідки початку процедури ліквідації банку, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення ліквідації, заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів та інші питання ліквідації банків викладені у розділі VIII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Відповідно до пунктів 1-3 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб припиняються всі повноваження органів управління банку та органів контролю, банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси, а строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення ліквідації банку визначені статтею 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до пунктів 1, 3, 5, 8 частини першої статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема: здійснює повноваження органів управління банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів визначені статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Вимогами статті 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачена можливість оскарження до суду рішень, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання.

Таким чином, ураховуючи зазначені положення закону, які поширюються на відносини між учасниками даної справи та мають для них пріоритетний характер, з моменту запровадження процедури ліквідації у ПАТ "МКБ" будь-які питання, що виникають зокрема із порушених прав вкладника мають бути вирішені останнім шляхом звернення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або уповноваженої особи Фонду. За наслідками такого звернення порушене вкладником питання має бути розглянуто Фондом гарантування вкладів фізичних осіб або уповноваженою особою Фонду у межах визначених законом повноважень. Рішення за наслідками такого звернення має винести Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважена особа Фонду і таке рішення, у разі незгоди з ним, може бути оскаржене вкладником до суду як це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Перебування банку у процедурі ліквідації унеможливлює стягнення коштів на користь кредитора банку у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині, яка переглядається, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) передбачено процедуру пред'явлення вкладником банку вимог щодо суми невиплаченої заборгованості за депозитними договорами та передбачених договорами відсотків, і такі вимоги не можуть бути задоволені за наслідком розгляду даної справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволення указаної частини вимог позову ОСОБА_1

Апеляційний суд дійшов також вірних висновків про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки спірними депозитними договорами не було передбачено відшкодування моральної шкоди вкладнику у випадку невиконання банком зобов'язань за такими договорами.

Доводи касаційної скарги щодо необхідності стягнення суми невиплаченої заборгованості за депозитними договорами, передбачених договорами відсотків та моральної шкоди спростовуються матеріалами справи, змістом депозитних договорів, вимогами Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , а також обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції в цій частині.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2015 року в частині вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" про стягнення сум невиплаченої заборгованості за депозитними договорами, відсотків та моральної шкоди залишити без змін.