розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Рижова Сергія Євгеновича на постанову Апеляційного суду Сумської області від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Ткачук С. С.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" (далі - ПАТ "Укрсиббанк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс" (далі - ТОВ "Кредекс Фінанс"), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (далі - ТОВ "Вердикт Капітал"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору факторингу частково недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 08 вересня 2008 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 40 000,00 дол. США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, цього ж дня, 08 вересня 2008 року між ним і ПАТ "УкрСиббанк" було укладено договір поруки.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору від 08 вересня 2008 року, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося із позовом до суду та заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 вересня 2010 року з нього, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 солідарно на користь банку була стягнута заборгованість у загальному розмірі 367 027,77 грн.

Постановою державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції від 09 лютого 2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-534, виданого Ковпаківським районним судом м. Суми, про солідарне стягнення з нього, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором від 08 вересня 2008 року у розмірі 367 027,77 грн.

20 квітня 2012 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кредекс Фінанс" було укладено договір факторингу, за умовами якого ПАТ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кредекс Фінанс" своє право грошової вимоги, зокрема, за кредитним договором від 08 вересня 2008 року.

Вважав, що вказаний договір факторингу підлягає визнанню судом недійсним, оскільки: відступлення права вимоги під час виконання судового рішення суперечить вимогам законодавства; цей договір укладений зі стороною, у якої був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки ТОВ "Кредекс Фінанс" не має ліцензії на здійснення валютних операцій; укладення договору призвело до подвійного стягнення боргу як на користь первісного, так і на користь нового кредитора; укладання фінансовою установою договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір факторингу від 20 квітня 2012 року, укладений між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кредекс Фінанс", у частині відступлення права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 08 вересня 2008 року, та поновити строк звернення до суду із цим позовом, оскільки про існування оспорюваного правочину дізнався лише у липні 2017 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Визнано недійсним договір факторингу від 20 квітня 2012 року, укладений між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кредекс Фінанс", в частині відступлення права вимоги за зобов'язаннями, що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту від 08 вересня 2008 року.

Стягнуто з ПАТ "Укрсиббанк", ТОВ "Кредекс Фінанс" у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у розмірі 10 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення оспорюваного договору факторингу були чинними і підлягали застосуванню положення розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", згідно з яким боржником за договором факторингу міг бути лише суб'єкт господарювання - фізична або юридична особа, зареєстрована як суб'єкт господарювання. У зв'язку з цим, укладення фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог цього розпорядження.

З урахуванням вказаного, договір факторингу на підставі статей 203, 215 ЦК України в оскаржуваній частині підлягає визнанню недійсним.

Про існування оспорюваного правочину позивач дізнався лише у липні 2017 року, що свідчить про поважність причин пропуску позовної давності і необхідність відповідно до частини п'ятої статті 267 ЦК України поновлення йому строку звернення до суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 25 липня 2018 року апеляційні скарги ТОВ "Кредекс Фінанс" і ПАТ "УкрСиббанк" задоволено.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не є стороною оспорюваного договору факторингу, тому відступлення ПАТ "УкрСиббанк" права вимоги за договором про надання споживчого кредиту ТОВ "Кредекс Фінанс" не призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача, зміни строків чи порядку виконання зобов'язання. Сам факт виникнення обов'язку виконання зобов'язання іншому кредитору, не свідчить про порушення прав боржника (поручителя).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Рижов С. Є., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсиббанк", ТОВ "Кредекс Фінанс", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору факторингу частково недійсним призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не звернув увагу на наступні обставини, які є підставою для визнання оспорюваного договору факторингу недійсним: відступлення права вимоги під час виконання судового рішення суперечить вимогам законодавства; цей договір укладений зі стороною, у якої був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки ТОВ "Кредекс Фінанс" не має ліцензії на здійснення валютних операцій; укладення договору призвело до подвійного стягнення боргу як на користь первісного так і на користь нового кредитора; укладання фінансовою установою договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2018 року представник ТОВ "Вердикт Капітал" - Радченко В. Ю. подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, тому підстав для їх скасування немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 вересня 2008 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 40 000,00 дол. США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 08 вересня 2008 року між ОСОБА_1 і ПАТ "УкрСиббанк" було укладено договір поруки.

Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 вересня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 08 вересня 2008 року у загальному розмірі 367 027,77 грн.

Постановою державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції від 09 лютого 2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-534, виданого Ковпаківським районним судом м. Суми, про солідарне стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 08 вересня 2008 року у розмірі 367 027,77 грн.

20 квітня 2012 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кредекс Фінанс" було укладено договір факторингу, за умовами якого ПАТ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кредекс Фінанс" своє право вимоги, зокрема, договором про надання споживчого кредиту від 08 вересня 2008 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

У статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у ЦК України (435-15) , як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Згідно зі статтями 512- 518 ЦК України учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 ЦК України та частини п'ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З указаного вбачається, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позивач не є стороною оспорюваного договору факторингу, тому укладення відповідачами цього правочину не свідчить про порушення його прав.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом, на його думку, порушених прав, не лише як споживач банківських послуг, а й як боржник за виконавчим документом, виданим на виконання рішення суду, оскільки заміна кредитора з фінансової установи - банку (ПАТ "УкрСиббанк") на іншу юридичну особу - ТОВ "Кредекс Фінанс", а також перехід до останнього права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 08 вересня 2008 року свідчить, що позивач є зацікавленою особою та має право на оспорення цього правочину.

Крім того, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не звернув увагу, що відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У частині третій статті 1079 ЦК України визначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Прохання касаційної скарги про залишення рішення суду першої інстанції без змін є передчасним, оскільки суд апеляційної інстанції його законність і обґрунтованість належним чином не перевірив, а неправильно виходив із того, що позивач немає права на оспорення правочину.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.