розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року у складі головуючого-судді Галась І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_4звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини.

Позов мотивовано тим, що 02 серпня 2011 року між нею та відповідачем ОСОБА_5 було укладено шлюб, від якого вони мають малолітню дитину ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач зазначає, що подружнє життя з відповідачем не склалося, так як у них різні погляди на життя, на виховання дитини, різне бачення майбутнього, різниця характерів, що в цілому призвело до відсутності між ними взаєморозуміння та втрати поваги і любові один до одного. Спільне господарство сторони не ведуть та подружні стосунки не підтримують тривалий час.

Окрім цього, позивач зазначає, що відповідач не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, не забезпечує належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Позивач зазначає, що їхній син проживає разом з нею у квартирі, що належить її матері на праві приватної власності. Відповідач ніде не працює та погрожує відібрати малолітню дитину та вивезти її у невідомому напрямку.

Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_4 просила: розірвати шлюб між нею та ОСОБА_5; стягнути аліменти з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на утримання малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, до повноліття дитини, в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, щомісячно, починаючи стягнення з 19 вересня 2017 року; визначити місцем проживання малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання його матері - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1.

У грудні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позову зазначав про те, що він з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 2011 року. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з обома батьками у квартирі АДРЕСА_1.

Позивач зазначає, що за місцем фактичного проживання, саме ним створені всі умови для належного виховання сина і саме він здійснює турботу про сина. Крім того, лише батько займається розвитком здібностей сина, лише він відводив та забирав сина з дитячого садка.

Ураховуючи вказане та прихильність сина до батька, а також те, що турботу та увагу до сина проявляв завжди батько, враховуючи психологічну прив'язаність дитини до батька, позивач просив визначити місце проживання малолітнього сина з батьком.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено. Шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, розірвано. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), починаючи з 20 вересня 2017 року до повноліття дитини, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Визначено місце проживання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що шлюб між сторонами підлягає розірванню, так як сторони мають різні інтереси та погляди, шлюбні відносини існують формально, сімейно-шлюбні стосунки сторін розпались і поновлені бути не можуть. Визначаючи місце проживання малолітнього сина з матір'ю, суд виходив із того, що позивач за первісним позовом має житло, самостійний дохід, який є достатнім для матеріального забезпечення дитини. Задовольняючи первісний позов про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що позов є обґрунтованим, оскільки відповідач за первісним позовом перебуває у працездатному віці, належних та допустимих доказів про обтяження турботами щодо утримання інших осіб не надав та будучи батьком малолітнього сина зобов'язаний його утримувати до повноліття. Підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати дитину, передбачених статтею 188 СК України, не встановлено.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив із того, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували стабільне матеріальне становище для забезпечення потреб малолітньої дитини, доказів наявності у нього житла, в якому створені належні умови для проживання малолітнього сина разом з ним, а також не надано суду будь-яких інших доказів, які б свідчили про можливість визначення місця проживання сина з батьком.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. При цьому апеляційним судом враховано те, що між матір'ю та сином існує тісний емоційний зв'язок, а тому в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, а саме з матір'ю.

Апеляційний суд здійснював перегляд рішення суду першої інстанції лише в частині визначення місця проживання дитини, оскільки в іншій частині рішення не оскаржувалось сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ОСОБА_5 В особі представника ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині визначення місця проживання дитини та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами так і не було враховано прихильність дитини саме до батька, а також того, що позивачем були створені всі умови для перешкоджання в побаченнях батька з сином, подано до суду позов про позбавлення батьківських прав для того, щоб емоційний та психологічний ланцюжок прихильності дитини до батька було розірвано. Суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, які були також проігноровані апеляційним судом, не надали сторонам строк для примирення, тобто судом не вжито заходів щодо збереження сім'ї. Крім того, судом було залишено без задоволення клопотання представника відповідача про вислуховування в судовому засіданні в присутності психолога думки дитини, якому виповнилось шість років, щодо визначення свого місця проживання. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 761/29113/14-ц від 12 липня 2017 року, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою у правозастосуванні для всіх судів України.

07 березня2019 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Сторони не скористалися своїм правом та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. До такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 2011 року.

Від шлюбу мають сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Між сторонами у справі склались неприязні стосунки, що не дають можливості мирним шляхом вирішити питання про визначення місця проживання їхньої дитини.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Під час вирішення даної категорії справ беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

Основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Суди також встановили, що малолітній син ОСОБА_7 проживає разом зі своєю матір'ю ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_3.

Вказана квартира, відповідно до свідоцтва про право власності від 07 лютого 2006 року, належить ОСОБА_4

ОСОБА_4 має постійне місце роботи та постійний дохід, має позитивну характеристику.

Батько дитини ОСОБА_5 не надав доказів наявності у нього постійного стабільного доходу для забезпечення потреб малолітньої дитини, а також доказів наявності у нього житла, в якому створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини.

Згідно із актом обстеження умов проживання від 11 січня 2018 року, складеного комісією Служби у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, проведено обстеження умов проживання ОСОБА_4 з метою підготовки висновку до суду про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зі слів ОСОБА_4 з'ясовано, що на час обстеження малолітній ОСОБА_7 разом з нею та бабою проживають у двокімнатній квартирі з усіма комунальними зручностями за адресою: АДРЕСА_3. Житло знаходиться на 9-му поверсі, 16-ти поверхового будинку, загальна площа становить 94,3 кв. м, жила - 49,4 кв. м. Квартира простора та затишна, облаштована меблями та побутовою технікою. Кімнати роздільні. Кухня, санвузол та інші допоміжні технічні приміщення знаходяться в гарному санітарно-гігієнічному стані. Квартира на праві власності належить ОСОБА_4 Малолітній ОСОБА_7 разом з матір'ю займає окрему кімнату, в якій є велике ліжко, шафа, дві тумбочки, стілець, телевізор. В ході обстеження з дитиною проведено бесіду. Хлопчик веселий та привітний, гарно розвинений, багато розповідає про різні речі, які його цікавлять, легко йде на контакт. Між матір'ю та сином існує тісний емоційний зв'язок. Стосовно відносин з батьком - хлопчик повідомив, що любить маму і батька. Зі слів дитини - батько на даний час перебуває у відрядженні. За місцем та на час проведення обстеження, зі слів мешканців, фактично проживають три особи: ОСОБА_4 - мати дитини; гр. ОСОБА_9 - баба дитини; малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до Висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини від 17 січня 2018 року Печерська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, врахувавши всі обставини, зокрема, вік та стан здоров'я дитини, ставлення кожного з батьків до виконання ним своїх батьківських обов'язків, дійшла висновку за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з його матір'ю - ОСОБА_4

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, урахували всі обставини у справі та наявні у ній докази, у зв'язку обґрунтовано визначили місце проживання малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю.

При цьому судами враховано, що малолітній син сторін ОСОБА_7 проживає разом із матір'ю - ОСОБА_4, яка має самостійний дохід, який є достатнім для матеріального забезпечення дитини, має своє житло, між матір'ю та сином існує тісний емоційний зв'язок.

Крім того, визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а також, що в інтересах дитини є турбота та підтримка і з боку матері і з боку батька, суди попередніх інстанцій, врахувавши обставини справи, надали першочергове значення та оцінку саме найкращим інтересам дитини.

Доводи заявника в касаційній скарзі про неврахування судом прихильності дитини саме до батька, яким було створено всі необхідні умови для розвитку здібностей дитини, а також неврахування судом того, що відповідач за зустрічним позовом докладає зусиль до повного виключення спілкування сина з батьком, що завдає психологічних травм дитині та створює перешкоди для реалізації батьком своїх обов'язків щодо виховання сина спростовуються матеріалами справи у яких відсутні будь-які докази, які б свідчили про можливість визначення місця проживання з батьком, а саме - стабільного матеріального становища для забезпечення потреб малолітньої дитини, доказів наявності у нього житла, в якому створені належні умови для проживання малолітнього сина.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Судді:	В. О. Кузнєцов
	А. С. Олійник
	Г. І. Усик