У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.В обґрунтування позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" посилалося на те, що 30 травня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 841/27/41-17/7-014, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 30 000 швейцарських франків зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,5 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 10 травня 2014 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту 30 травня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк"та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 841/27/41-18/7-021, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник. ОСОБА_1 не виконував взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 08 лютого 2016 року в нього утворилася заборгованість за договором кредиту в розмірі 10 621,37 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України (далі -НБУ) еквівалентно 277 735,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 6 563,42 швейцарських франків, що еквівалентно 171 625,28 грн; за процентами за користування кредитом - 1 038,28 швейцарських франків, що еквівалентно 27 149,73 грн; пеня за неповернення кредиту - 2 733,05 швейцарських франків, що еквівалентно 71 465,91 грн; пеня за неповернення процентів - 286,62 швейцарських франків, що еквівалентно 7 494,76 грн. Враховуючи наведене, ПАТ "Укрсоцбанк" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання договору поруки припиненим. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що строк дії укладеного між нею та банком договору поруки сплив, а також на те, що банк не повідомляв її про невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених порукою, як це передбачено умовами договору. Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просила визнати припиненим договір поруки від 30 травня 2007 року № 841/27/41-18/7-021.

ОСОБА_1не визнав первісний позов, посилаючись на те, що банком пропущено позовну давність, так як 27 вересня 2010 року ним здійснено останній платіж на виконання зобов'язань за договором кредиту. У зв'язку з цим він заявив про застосування позовної давності та просив відмовити в задоволенні первісного позову.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 02 вересня 2016 рокупозов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту № 841/27/41-17/7-014 в сумі 10 621,37 швейцарських франків, що за курсом НБУ еквівалентно 277 735,68 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 30 травня 2007 року № 841/27/41-18/7-021, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Укрсоцбанк" з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту від 30 травня 2007 року № 841/27/41-17/7-014. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПАТ "Укрсоцбанк" довело факт наявності заборгованості за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1 Задовольняючи зустрічний позов, суд виходив з того, що протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання кредитор не пред'явив вимоги до поручителя, а тому порука є припиненою.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 02 вересня 2016 року змінено. Позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором кредиту від 30 травня 2007 року № 841/27/41-17/7-014 у розмірі 6 563,42 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08 лютого 2016 року еквівалентно 171 625,28 грн, заборгованість за процентами - 1 038,28 швейцарських франків, що за курсом НБУ, станом на 08 лютого 2016 року еквівалентно 27 149,73 грн, пеню в сумі 10 000 грн, а всього 208 775,01 грн, та судовий збір в сумі 4 166,04 грн. Виключено з мотивувальної частини рішення посилання щодо позовної давності, а саме: "з вимогою про стягнення штрафних санкцій за невиконання умов договору позивач мав право звернутись до 10 травня 2015 року. Звернувшись з такою вимогою до суду 04 травня 2016 року, ПАТ "Укрсоцбанк" пропустило позовну давність, тому вимога в цій частині відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) задоволенню не підлягає". В частині зустрічних позовних вимог рішення суду не переглядалося.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту, однак, встановивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання, не застосував до спірних правовідносин частину третю статті 551 ЦК України. Також апеляційний суд виходив з необхідності виключення з мотивувальної частини рішення місцевого суду посилання на пропуск позовної давності, так як встановлені судом обставини справи не свідчать про пропуск позивачем цього строку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Харкова від 02 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення з нього заборгованості за договором кредиту та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в цій частині.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що зобов'язання за договором кредиту встановлювали обов'язок з повернення заборгованості окремими частинами, тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку здійснення кожного чергового платежу, і, відповідно, початок перебігу позовної давності за кожним черговим платежем починається з моменту порушення строку його погашення. Він перестав виконувати свої зобов'язання з 10 лютого 2011 року, і згідно з умовами кредитного договору строк виконання основного зобов'язання було змінено на 13 квітня 2011 року, тому саме з цього часу в позивача виникло право на звернення до суду, однак банк пред'явив позов лише у квітні 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в позові. Він подав до суду заяву про застосування позовної давності, однак вона залишилася без належної оцінки.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2017 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 квітня 2018 року справу № 640/7146/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в касаційному порядку лише в частині вирішення позовних вимог банку про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1, тому і переглядаються Верховним Судом тільки в цій частині.

Згідно зі статтею 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 30 травня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 841/27/41-17/7-014, за умовами якого ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 30 000 швейцарських франків зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,5 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 10 травня 2014 року (пункт 1.1 договору кредиту).

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою належного виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за договором кредиту 30 травня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 841/27/41-18/7-021, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого, згідно з наданим банком розрахунком, станом на 08 лютого 2016 року в нього утворилася заборгованість за договором кредиту в розмірі 10 621,37 швейцарських франків, що за курсом НБУ еквівалентно 277 735,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 6 563,42 швейцарських франків, що еквівалентно 171 625,28 грн; за процентами за користування кредитом - 1 038,28 швейцарських франків, що еквівалентно 27 149,73 грн; пеня за неповернення кредиту - 2 733,05 швейцарських франків, що еквівалентно 71 465,91 грн; пеня за неповернення процентів - 286,62 швейцарських франків, що еквівалентно 7 494,76 грн.

Відповідно до статті 611 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав. При цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.

Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1674цс17.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що згідно з умовами укладеного між банком і ОСОБА_1 договору кредиту (пункт 1.1) позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом щомісячно до десятого числа кожного місяця згідно з графіком.

Пунктом 2.4.1 договору кредиту передбачено, що сплата процентів здійснюється у валюті кредиту на рахунок № 22089841827461 в Старосалтівському відділенні Харківської обласної філії АКБСР "Укрсоцбанк" не пізніше десятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти.

Згідно з пунктом 3.3.7 договору кредиту позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору.

У пунктах 2.4, 2.5 договору кредиту сторони визначили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, проценти розраховуються з розрахунку факт/360. У разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за його використання погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за кредитом; пеня за порушення строків повернення кредиту та процентів; штраф.

Пунктом 3.3.8 договору кредиту передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути в повному обсязі кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у термін, визначений пунктом 1.1 цього договору.

Згідно з пунктом 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Оскільки зобов'язання ОСОБА_1 за договором кредиту визначено окремими зобов'язаннями із внесення щомісячних платежів, то строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання, згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Місцевим судом встановлено, що останній платіж за договором кредиту ОСОБА_1 було здійснено 10 лютого 2014 року.

В суді першої інстанції ОСОБА_1 заявив про застосування загальної та спеціальної позовної давності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався, зокрема на те, що місцевий суд не дав правової оцінки його заяві про застосування позовної давності та просив відмовити в задоволені позову до нього у зв'язку з попуском банком цього строку.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України 2004 року, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За змістом пункту 6 частини третьої статті 295, частини другої статті 303 та пункту 1 частини першої статті 309 ЦПК України 2004 року апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті, або доказами, які судом першої інстанції досліджувалися з порушенням установленого порядку.

Частково задовольняючи позов до позичальника, апеляційний суд не встановив початок прострочення ним чергових платежів, тобто невиконання (неналежного виконання) ОСОБА_1 обов'язків за договором кредиту, що згідно з вищенаведеними його умовами змінює строк виконання основного зобов'язання, а тому дійшов передчасного висновку про можливість стягнення основної заборгованості у повному обсязі.

Визначений апеляційним судом розмір кредитної заборгованості та її складових не відповідає закріпленому у статті 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Всупереч усталеній практиці ЄСПЛ, вимогам статей 212, 303, 316 ЦПК України 2004 року апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані докази та не спростував аргументів ОСОБА_1 про спірність наданого банком розрахунку заборгованості, зокрема щодо нарахованих процентів і пені з урахуванням позовної давності.

В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд виходить з такого.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Як зазначено вище, строк виконання основного зобов'язання згідно з умовами укладеного між сторонами у цій справі договору кредиту закінчився 10 травня 2014 року, тому після зазначеної дати банк не мав правових підстав для нарахування процентів та неустойки за договором кредиту.

Таким чином, вимога банку про стягнення заборгованості за процентами та пенею, нарахованими після 10 травня 2014 року (в разі встановлення судом зміни строку виконання основного зобов'язання - після зміненого строку), є необґрунтованою.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої, частиною четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані докази, зокрема наданий банком розрахунок заборгованості за договором кредиту на предмет його відповідності умовам договору, не перевірив доводів позичальника про зміну строку виконання основного зобов'язання на підставі вищенаведених умов договору та не спростував їх, не вирішив питання про застосування позовної давності щодо частини періодичних платежів, не визначився з правовими підставами заявленого позову, не встановив вищевказаних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову. В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Також суду слід взяти до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко
	В. О. Кузнєцов
	А. С. Олійник С. О. Погрібний