У червні 2016 року ОСОБА_1звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"(далі - ПАТ "УкрСиббанк", Товариство) про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 24 липня 2007 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, а з 10 травня 2011 року обіймав посаду керуючого групою відділень Волинського регіонального управління ПАТ "УкрСиббанк". Наказом від 17 серпня 2015 року № 320-вк його було звільнено із вказаної посади у зв'язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ). Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2016 року було скасовано наказ про звільнення, поновлено його на роботі з 18 серпня 2015 року, стягнуто з Товариства на його користь 64 641,09 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 4 000 грн - на відшкодування моральної шкоди та судові витрати. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. Однак наказом начальника департаменту менеджменту персоналу ПАТ "УкрСиббанк" від 24 травня 2016 року № 186-ВК його було звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки вищевказаним рішенням суду на нього не було покладено обов'язку негайно приступити до виконання своїх посадових обов'язків. Крім цього, з 13 квітня 2016 року він не вийшов на роботу у зв'язку з тим, що не був обізнаний про винесення роботодавцем наказу про його поновлення на посаді. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним наказ про звільнення; поновити його на посаді керуючого групою відділень Волинського регіонального управління ПАТ "УкрСиббанк"; стягнути з відповідача на свою користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 травня 2016 року до моменту ухвалення рішення суду, 60 000 грн - на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2016 року у складі судді Ковальова І. М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач повинен був з'явитися на робоче місце та приступити до виконання своїх посадових обов'язків на наступний день після проголошення рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2016 року, яким його було поновлено на роботі. Оскільки з 13 по 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, то Товариство мало всі законні підстави для його звільнення за прогул без поважних причин. При цьому суд вважав необґрунтованою відмову Рівненської обласної організації профспілки працівників культури в наданні згоди на звільнення позивача.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ ПАТ "УкрСиббанк" від 24 травня 2016 року № 186-ВК про звільнення ОСОБА_1 з роботи. Поновлено ОСОБА_1 на посаді керуючого групою відділень Волинського регіонального управління ПАТ "УкрСиббанк" з 25 травня 2016 року. Стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 травня 2016 року по 23 лютого 2017 року включно в розмірі 136 730,85 грн без виключення сум на податки, збори та обов'язкові платежі, справляння і сплата яких є обов'язком роботодавця. Стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_1 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 13 460,55 грн допущено до негайного виконання.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач отримав лист відповідача від 13 квітня 2016 року № 03-3/162 з проханням з'явитися з трудовою книжкою на роботу лише 20 квітня 2016 року. Таким чином, невихід ОСОБА_1 на роботу був викликаний його необізнаністю про винесення роботодавцем наказу про поновлення на роботі та неознайомленням з цим актом. Отже, в період з 14 по 20 квітня 2016 року позивач був відсутній на роботі з поважних причин, у зв'язку з чим в роботодавця не було підстав для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1у зв'язку з порушенням його законних прав на працю, засад розумності, виваженості і справедливості суд оцінив моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У квітні 2017 року ПАТ "УкрСиббанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2016 рокузалишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд необґрунтовано вважав встановленими обставини щодо порушення ПАТ "УкрСиббанк" підстав та порядку звільнення позивача. ОСОБА_1 не з'явився на робоче місце та не приступив до виконання своїх посадових обов'язків на наступний день після проголошення рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2016 року, яким його було поновлено на роботі, у зв'язку з чим Товариство правомірно звільнило його з посади за прогул без поважних причин. Відмова голови Рівненської обласної профспілкової організації профспілки працівників культури у наданні згоди на звільнення позивача є необґрунтованою, оскільки в ній відсутні посилання на вимоги законодавства України, які б свідчили про порушення будь-яких прав працівника зі сторони роботодавця. Тому ПАТ "УкрСиббанк" вправі було звільнити позивача без згоди вищестоящого профспілкового органу. Суд апеляційної інстанції не встановив факту завдання ОСОБА_1моральної шкоди та її розміру.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 23 жовтня 2017 року - справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 квітня 2018 року справу № 569/7860/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судами встановлено, що з 24 липня 2007 року ОСОБА_1перебував у трудових відносинах з ПАТ "УкрСиббанк", а з 10 травня 2011 року обіймав посаду керуючого групою відділень Волинського регіонального управління цього Товариства.

Наказом від 17 серпня 2015 року № 320-вк позивача було звільнено із вказаної посади у зв'язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2016 року в цивільній справі № 569/13243/15-ц позов ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Укрсиббанк" від 17 серпня 2015 року № 320-вк про звільнення ОСОБА_1 з роботи. Поновлено ОСОБА_1 на посаді керуючого групою відділень Волинського регіонального управління ПАТ "УкрСиббанк" з 17 серпня 2015 року. Стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_1 64 641,09 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 серпня 2015 року по день ухвалення рішення, 4 000 грн - на відшкодування моральної шкоди та 2 000 грн - витрат на правову допомогу. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Добровільно виконуючи вказане рішення суду, 13 квітня 2016 року відповідач видав наказ № 134-ВК, яким поновив позивача на посаді керуючого групою відділень Волинського регіонального управління ПАТ "УкрСиббанк".

У зв'язку з відсутністю 13 квітня 2016 року ОСОБА_1 на робочому місці в цей же день ПАТ "УкрСиббанк" направило йому лист за вих. № 03-3/162, в якому повідомило про видачу наказу про поновлення на роботі, а також - про необхідність з'явитися на роботу з трудовою книжкою.

В період з 14 по 20 квітня 2016 року включно ОСОБА_1 також не вийшов на роботу, що підтверджується складеними відповідачем актами про відсутність працівника на робочому місці.

Вищевказаний лист від 13 квітня 2016 року ОСОБА_1 отримав лише 20 квітня 2016 року, після чого на наступний день з'явився на роботу.

Оскільки позивач був профорганізатором первинної профспілкової організації Волинського регіонального управління ПАТ "УкрСиббанк" у Рівненській області, яка входила до складу Рівненської обласної організації профспілки працівників культури, 27 квітня 2016 року за вих. № 03/15475 Товариство направило на адресу вказаних організацій письмове подання щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

16 травня 2016 року за вих. № 21 Рівненська обласна організація профспілки працівників культури скерувала на адресу ПАТ "УкрСиббанк" відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи, мотивовану тим, що Товариство не вжило необхідних заходів щодо своєчасного повідомлення працівника про поновлення на посаді, у зв'язку з чим відсутність позивача на роботі в період з 13 по 20 квітня 2016 року не може вважатися прогулом.

Наказом від 24 травня 2016 року № 186-ВК ОСОБА_1 було звільнено з посади керуючого групою відділень Волинського регіонального управління ПАТ "УкрСиббанк" з 24 травня 2016 року за прогул без поважних причин.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Разом з тим наведене не означає, що дії з виконання рішення про поновлення на роботі повинні відбуватися негайно після проголошення рішення незалежно від волі працівника, поновленого судом. Визнане судом право працівника на поновлення на роботі має приватний характер, тому воно не може бути реалізоване без волевиявлення цього працівника.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Виконання рішення вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення.

Тобто рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

За змістом статті 76 Закону України "Про виконавче провадження", чинного на час поновлення позивача на роботі за рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2016 року, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою-підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що в період з 13 по 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 не вийшов на роботу через його необізнаність про винесення роботодавцем наказу про поновлення на роботі та неознайомлення з цим наказом, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 зобов'язаний був приступи до виконання своїх посадових обов'язків на наступний день після проголошення рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2016 року, яким його було поновлено на роботі, є неспроможними, оскільки до 20 квітня 2016 року позивач не знав про добровільне виконання роботодавцем цього рішення суду та не був ознайомлений з вищевказаним наказом від 13 квітня 2016 року № 134-ВК.

З урахуванням встановлених обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною другою статті 235 КЗпП України, для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Проведений судом розрахунок середнього заробітку відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Встановивши факт незаконного звільнення позивача, тобто факт порушення його прав у сфері трудових відносин та завдання йому діями відповідача моральної шкоди, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для її відшкодування. При цьому суд правильно визначив розмір відшкодування цієї шкоди, який є необхідним та достатнім, враховуючи принципи розумності і справедливості.

Тому не заслуговують на увагу посилання заявника на те, що апеляційний суд не встановив факту завдання ОСОБА_1 моральної шкоди та її розміру, наявності причинно-наслідкового зв'язку між винними діями роботодавця і спричиненою шкодою.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що відмова голови Рівненської обласної організації профспілки працівників культури про надання згоди на звільнення позивача є необґрунтованою, в ній відсутні посилання на вимоги законодавства України, які б свідчили про порушення будь-яких прав працівника зі сторони роботодавця, також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього терміну вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору. Рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Як зазначалося вище, відмова Рівненської обласної організації профспілки працівників культури від 16 травня 2016 року, яку відповідач отримав до винесення спірного наказу про звільнення позивача, була мотивована тим, що Товариство не вжило необхідних заходів щодо своєчасного повідомлення працівника про поновлення на посаді, у зв'язку з чим відсутність ОСОБА_1 на роботі в період з 13 по 20 квітня 2016 року не може вважатися прогулом.

Таким чином, апеляційний суд правильно виходив з того, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору є обґрунтованим, оскільки узгоджується із встановленими судом обставинами справи щодо незаконного звільнення позивача з роботи.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко
	В. О. Кузнєцов А. С. Олійник

	С. О. Погрібний