розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінус" на рішення апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Драгомерецького М. М., Панасенкова В. О., Парапана В. Ф.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Домінус" (далі -ТОВ "Домінус") звернулось із позовом до ОСОБА_1 і Одеської міської ради, який уточнило у жовтні 2011 року, про визнання права власності.

В обґрунтування позову посилалось на те, що відповідно до договору купівлі-продажу № 2003-07 від 29 грудня 2003 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Краян" (далі - ВАТ "Краян") та ТОВ "Домінус", останнє є власником незавершеного будівництвом плавального басейну по АДРЕСА_3, який розташований на земельній ділянці загальною площею 3 410 кв.м.

Вказане майно передано позивачу відповідно до акта приймання-передачі 18 березня 2004 року.

Зазначало, що за дорученням товариства їх співробітник ОСОБА_1 повинен був організувати будівництво нежитлового приміщення для охорони території, для чого йому надано будівельні матеріали, пропозиції щодо розташування і площі та встановлено строки виконання.

На початку 2011 року ОСОБА_2 збудував нежитлове приміщення, однак не передав його позивачу та чинить перешкоди у користуванні цим приміщення.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило усунути перешкоди у користуванні майном ТОВ "Домінус" шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлового приміщення площею 19,8 кв.м по АДРЕСА_3 та визнати за ТОВ "Домінус" право власності на нежитлове приміщення площею 19,8 кв.м, зазначене в технічному паспорті під літ. "А", розташоване на земельній ділянці площею 4 249,61 кв.м по АДРЕСА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 9 листопада 2011 року позов ТОВ "Домінос" задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні майном ТОВ "Домінус" шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлового приміщення площею 19,8 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_3 .

Визнано за ТОВ "Домінус" право власності на нежитлове приміщення площею 19,8 кв.м, зазначене у технічному паспорті під літ. "А", розташоване на земельній ділянці площею 4 249,61 кв.м по АДРЕСА_3 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з існування у TOB "Домінус" права користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво, у зв`язку з чим, застосувавши положення частини п`ятої статті 376 ЦК України, дійшов до висновку про визнання права власності на нерухоме майно за позивачем.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2016 року, ухваленим за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Краян" (далі - ВАТ "ХК "Краян"), скасовано заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 9 листопада 2011 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що на час розгляду справи право користування земельною ділянкою, на якій збудовано спірне нежитлове приміщення, належало ВАТ "ХК "Краян", а суд першої інстанції розглянув справу без його участі, допустивши порушення цивільних прав та обов`язків товариства.

Апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанцій безпідставно застосовано до спірних правовідносин частину п`яту статті 376 ЦК України, відповідно до якої на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права третіх осіб, оскільки матеріали справи не містять доказів набуття позивачем права користування цією земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

У січні 2017 року ТОВ "Домінус" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2016 року та залишити в силі заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 9 листопада 2011 року.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду про належність права користування спірною ділянкою ВАТ "ХК "Краян", оскільки останнім не надано належних і допустимих доказів існування цього права.

Вказувало на неврахування апеляційним судом того, що 29 грудня 2003 року між ВАТ "Краян" та ТОВ "Домінус" укладено договір купівлі-продажу

№ 2003-07, відповідно до якого останнє є власником незавершеного будівництвом плавального басейну по АДРЕСА_3, що знаходиться на земельній ділянці площею 3 410 кв.м.

Після укладення цього договору права ВАТ "ХК "Краян" на незавершене будівництво та земельну ділянку припинені, тому розгляд справи без його участі не порушує цивільних прав та обов`язків цього товариства.

Заперечення на касаційну скаргу

У червні 2018 року ліквідатор ВАТ "ХК "Краян" - арбітражний керуючий Фоменко Мілена Сергіївна подала відзив на касаційну скаргу, у якому посилалась на безпідставність її доводів.

Зазначила, що заявником не спростовано факту здійснення ним самочинного будівництва на земельній ділянці, право користування якою товариство не має.

За таких обставин просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2016 року без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 6 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 21 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до рішення Малиновського комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 376 від 28 квітня 1964 року заводу імені Січневого повстання відведено земельну ділянку площею 2,71 га між горою "Чумка" та парком імені Ілліча (теперішнє розташування Спортивного клубу "Краян" по АДРЕСА_3 ) під будівництво стадіона.

У подальшому завод імені Січневого повстання реорганізовано у ВАТ "Краян", правонаступником якого є ВАТ "ХК "Краян", тому до останнього перейшло право користування земельною ділянкою, відведеною на підставі вказаного рішення.

З переліку майна, переданого до статутного фонду ВАТ "ХК "Краян", апеляційний суд встановив, що будівлі та споруди по АДРЕСА_3 увійшли до статутного фонду ВАТ "ХК "Краян".

Позиція Верховного Суду; мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення заочного рішення судом першої інстанції, визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.

Відповідно до частини третьої статті 126 ЗК України в тій же редакції Кодексу право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Встановивши, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які посвідчують право власності або право користування (оренди) земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво нежитлового приміщення площею 19,8 кв.м, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на вказане нежитлове приміщення відповідно до частини п`ятої статті 376 ЦК України.

Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків апеляційного суду про існування у ТОВ "ХК "Краян" права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_3 є безпідставними, оскільки апеляційним судом встановлено, що рішенням Малиновського комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 376 від 28 квітня 1964 року вказану земельну ділянку відведено заводу імені Січневого повстання, правонаступником якого є ВАТ "ХК "Краян".

Відповідно до переліку майна, переданого до статутного фонду ВАТ "ХК "Краян", будівлі та споруди по провулку АДРЕСА_3 у місті Одесі увійшли до статутного фонду ВАТ "ХК "Краян".

Частиною другою статті 120 ЗК України визначено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом частини третьої статті 413 ЦК України, право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що право користування спірною земельною ділянкою перейшло до ТОВ "ХК "Краян".

Належних і допустимих доказів, що спростовують право користування ВАТ "ХК "Краян" земельною ділянкою, на якій зведено самочинне будівництво, і встановлені апеляційним судом обставини, ТОВ "Домінус" апеляційному суду не надали; не спростовані вони і доводами касаційної скарги.

Посилання заявника на неврахування апеляційним судом того, що після укладення договору купівлі-продажу № 2003-07 від 29 грудня 2003 року ВАТ "ХК "Краян" продало заявнику незавершений будівництвом плавальний басейн по АДРЕСА_3, що знаходиться на земельній ділянці площею 3 410 кв.м і, як наслідок, втратило право користування як об`єктом нерухомого майна, так і земельною ділянкою, на якій зведено самочинне будівництво, відхиляються касаційним судом.

Відповідно до частини першої статті 129 ЦК Української РСР, що діяла на час укладення вказаного договору, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі.

Апеляційний суд встановив, що майно за цим договором - незавершений будівництвом плавальний басейн, передано TOB "Домінус" за актом приймання-передачі від 18 березня 2004 року.

Частиною третьою статті 331 ЦК України в редакції Кодексу, чинній на час приймання-передачі об`єкта незавершеного будівництвом плавального басейну, визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що TOB "Домінус" на час ухвалення рішення судом першої інстанції було власником матеріалів, які використані в процесі будівництва плавального басейну, та не мало на праві власності жодного об`єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_3, тому підстави вважати, що до ТОВ Домінус перейшло право користування вказаною земельною ділянкою, відсутні.

Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновку апеляційного суду про те, що розгляд справи без участі ВАТ "ХК "Краян" порушує цивільні права та обов`язки цього товариства, є безпідставними. Встановивши, що право користування земельною ділянкою, на якій зведено спірний об`єкт самочинного будівництва, належить ВАТ "ХК "Краян", що не брало участі у справі, в якій ухвалено заочне рішення про визнання за позивачем права власності на вказаний об`єкт, апеляційний суд правильно скасував заочне рішення суду першої інстанції та відмовив у позові.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, касаційний суд не встановив.

Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі "Проніна проти України").

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального і без порушення процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення у цій частині без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний