треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Кіровоградська міська рада, Управління земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища Кіровоградської міської ради, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда у складі судді Панфілової А. В. від 26 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Черненка В. В., Потапенка В. І., Авраменко Т. М. від 18 травня 2017 року,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_5, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Кіровоградська міська рада, Управління земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища Кіровоградської міської ради, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області, про усунення порушення права власності шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником нежитлової будівлі по АДРЕСА_1, яка розташована на земельній ділянці площею 112,2 кв. м. ОСОБА_5 є власником нежитлової будівлі, яка розташована на суміжній земельній ділянці по АДРЕСА_2, який здійснив на ній незаконну забудову впритул до існуючої стіни належного йому нежитлового приміщення, що призводить до обмеження прав і можливостей щодо користування належним йому нерухомим майном.

Позивач просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_2.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 січня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 30 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 травня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено, що тими чи іншими діями відповідача порушуються його права як власника нерухомого майна або як користувача земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що у відповідача відсутнє право оренди або право власності на земельну ділянку, на якій було незаконно збудовано складське приміщення. Вказане приміщення відповідачем здійснено самочинно, без отримання відповідних дозвільних документів, впритул до належного йому нерухомого майна, чим порушено його право щодо можливості користуватися власністю.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 є власником нежитлової будівлі по АДРЕСА_1, яка розташована на земельній ділянці площею 112,2 кв. м.

ОСОБА_5 є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_2.

27 жовтня 2015 року, на підставі звернення ОСОБА_4, посадовою особою Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області здійснено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності по АДРЕСА_2.

Інспектором встановлено, що одна частина нежитлового приміщення з добудовою (магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1") прийнята в експлуатацію на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм правил від 29 липня

2009 року № 11000277, виданого на ім'я ОСОБА_5

На іншу частину нежитлового приміщення надано: договір оренди земельної ділянки від 17 січня 2014 року № 4 (цільове призначення - для розміщення магазину); дозвіл управління містобудування та архітектури Кіровоградської міської ради від 13 травня 2013 року № 1188 на перепланування та переобладнання нежитлового приміщення по АДРЕСА_2; свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 15 травня 2013 року № 3455605.

ОСОБА_5 виконав реконструкцію частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 за рахунок влаштування 2-х поверхів зі збільшенням загальної площі на 2107,0 кв. м та влаштуванням в несучій стіні прорізу, внаслідок чого її приєднано до існуючого магазину, що є порушенням пункту 2 частини першої статті 34 та частини першої статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України (435-15) ).

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивачем не доведено та не надано належних доказів порушення його прав, як власника нежитлової будівлі по АДРЕСА_1або як користувача земельної ділянки за цією адресою, фактом знаходження самочинно збудованого відповідачем нерухомого майна. Не доведено тих обставин, що будівля, яка перебуває на суміжній із позивачем земельній ділянці, створює останньому перешкоди у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Вказане будівництво здійснено шляхом реконструкції частини належного відповідачу на праві власності нежитлового приміщення за рахунок влаштування двох поверхів, що саме по собі не свідчить про порушення прав позивача таким будівництвом.

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав позивача, як суміжного землекористувача, позивач не надав.

Крім того, за змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил право на звернення до суду з вимогою про знесення самочинного будівництва має відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до положень статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.

Таким чином, оскільки права позивача самочинним будівництвом, яке здійснено відповідачем на виділеній йому земельній ділянці, порушені не були, а уповноважений на це орган, якому делеговані повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, із таким позовом в межах цієї справи до суду не звертався, суди правильно відмовили у задоволенні позову про знесення відповідачем самочинно збудованого нерухомого майна, що є крайньою мірою заходу усунення порушень особою відповідних норм забудови.

Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14.

Доводи касаційної скарги про те, що у відповідача відсутнє право оренди або право власності на земельну ділянку, на якій було незаконно збудовано спірне приміщення, є безпідставними, оскільки позивач не довів порушення своїх прав вказаним вище самочинним будівництвом.

Доводи заявника про те, що судом першої інстанції не вирішена його заява про призначення судової комплексної будівельно-технічної і земельно-технічної експертизи, чим позбавлено його право надання доказів на підтвердження позовних вимог, були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, однак правильно визнані судом необґрунтованими, оскільки ОСОБА_4 не скористався своїм правом клопотати в суді апеляційної інстанції про призначення такої експертизи. Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами те, що відповідач здійснив самочинне будівництво впритул до належного йому приміщення.

Встановлення інспектором Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області порушень відповідачем вимог пункту

2 частини першої статті 34 та частини першої статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо виконання будівельних робіт без відповідних дозвільних документів також не можуть свідчити про порушення відповідачем прав позивача.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 травня