розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 18 жовтня 2017 року у складі судді Асташев С. А. та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 22 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Лисак І. Н., Владичана А. І., Перепелюк І. Б.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, у якому просила зобов'язати ОСОБА_5 протягом 10 днів із дня набрання рішенням законної сили відновити стан земельної ділянки загальною площею 0,0370 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на АДРЕСА_1, яку надано в їй (ОСОБА_4) в оренду, а саме:

- звільнити самовільно зайняту нею частину вищезазначеної земельної ділянки площею 0,0030 га;

- знести частину бетонної огорожі площею 0,0004 га, встановлену відповідачем із заступом 0,06 м та 0,15 м на вищезазначеній земельній ділянці;

- знести самовільно споруджений бетонний відбійник площею 0,00018 га;

- знести частину фундаменту площею 0,0008 га під павільйоном;

- відновити знищені межові знаки в кількості 5 штук, якими була закріплена вищезазначена земельна ділянка;

- зобов'язати ОСОБА_5 не чинити їй (ОСОБА_4) перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 07 квітня 2008 року між нею ("орендарем") та Чернівецькою міською радою ("орендодавцем") був укладений договір оренди землі, відповідно до якого їй надано у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0370 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на АДРЕСА_1. Згідно з укладеними додатковими угодами термін дії договору до 26 червня 2018 року.

Суміжним землекористувачем є ОСОБА_5, якій на праві власності належать земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3, що розташовані на АДРЕСА_2.

Зазначала, що відповідач створює перешкоди у користуванні орендованою земельною ділянкою, самовільно захопила її частину та без дозволу встановила огорожу і бетонний відбійник.

Посилаючись на те, що дії відповідача порушують її права, як користувача земельної ділянки, просила позов задовольнити.

ОСОБА_5 подала зустрічний позов до ОСОБА_4, у якому просила визнати частково недійсним договір оренди землі від 07 квітня 2008 року № 4689, укладений між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_4, в частині надання останній в оренду 0,0012 га вищезазначеної земельної ділянки.

Свої вимоги мотивувала тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 14 грудня 2007 року вона придбала житловий будинок з існуючою капітальною огорожею, а у 2013 році отримала свідоцтво про право власності на земельні ділянки кадастрові номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3, що розташовані на АДРЕСА_2.

Рішення Чернівецької міської ради про надання в оренду ОСОБА_4 спірної земельної ділянки прийнято з порушенням статті 123 ЗК України, оскільки був відсутній проект відведення земельної ділянки напроти її (ОСОБА_5) будинку та не узгоджені межі з нею (ОСОБА_5), як спільним землекористувачем, у зв'язку з чим просила задовольнити її позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 18 жовтня 2017 року первісний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_5 відновити стан земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, на АДРЕСА_1, загальною площею 0,0370 га, яку надано в оренду ОСОБА_4, яка проживає на АДРЕСА_1, а саме:

- звільнити самовільно зайняту нею частину вищезазначеної земельної ділянки загальною площею 0,0030 га;

- знести частину бетонної огорожі площею 0,0004 га, встановлену із заступом 0,06 м та 0,15 м на вищезазначену земельну ділянку;

- знести самовільно споруджений на цій земельній ділянці бетонний відбійник площею 0,0018 га;

- знести частину фундаменту площею 0,0008 га під павільйоном на вищезазначеній земельній ділянці;

- відновити знищені межові знаки у кількості 5 штук, якими була закріплена вищезазначена земельна ділянка.

Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити у будь-який спосіб перешкод ОСОБА_4 у володінні та користуванні земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_1 на АДРЕСА_1, загальною площею 0,0370 га, що надана останній в оренду для ведення городництва.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Встановивши, що ОСОБА_5 набула право власності на земельну ділянку пізніше ніж виникло право користування суміжною ділянкою у ОСОБА_4, самовільно зайняла частину орендованої ОСОБА_4 земельної ділянки та чинить їй перешкоди у користуванні нею, суд першої інстанції частково задовольнив первісний позов.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із його недоведеності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 22 грудня 2017 року рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 18 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції на підставі повного, всебічного і об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та наданої оцінки, дійшов правильного висновку про доведеність первісного позову та недоведеність зустрічного.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з таким вирішенням спору, ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволенні позовним вимог ОСОБА_4 та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення первісного позову, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не звернули увагу на те, що бетонний відбійник та частина фундаменту встановлені попереднім власником і саме він повинен нести відповідальність за порушення, що мали місце при користуванні та розпорядженні ним власністю.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_7 подала відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу та без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Чернівецька міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Чернівецької міської ради про визнання договору оренди землі частково недійсним та витребувано її з Садгірського районного суду міста Чернівці.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_4 користується земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,0370 га, що розташована на АДРЕСА_1, призначеною для ведення городництва, на підставі договору оренди землі № 4689, укладеного між нею та Чернівецькою міською радою 07 квітня 2008 року, з терміном дії до 15 листопада 2010 року, який у подальшому поновлений до 26 червня 2018 року.

Згідно з актом прийому-передачі від 27 квітня 2008 року передача зазначеної земельної ділянки у користування ОСОБА_4 проведена на місцевості у відповідності до технічної документації, розробленої 02 квітня 2008 року Державним підприємством "Чернівецький геоінфоцентр" відповідно до акту встановлення та погодження меж земельної ділянки.

Відповідно до листа Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 вересня 2005 року на звернення ОСОБА_8 спеціалістами департаменту було встановлено, що власником житлового будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_9 розпочато роботи з улаштування огорожі, при цьому виявлено самовільне зайняття земель міської ради площею 0,015 га. ОСОБА_9 вказано на неправомірність подібних дій та направлено листа в міське управління земельних ресурсів Держкомзему для вжиття заходів згідно чинного законодавства.

У подальшому, власником житлового будинку АДРЕСА_2 з огорожею № 1 стала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2007 року, укладеного між нею та ОСОБА_10 На момент укладення цього договору земельна ділянка площею 0,0873 га, на якій розташований житловий будинок, не була приватизована.

З моменту переходу права власності на житловий будинок за правочином до ОСОБА_5 перейшли всі права та обов'язки попереднього власника.

07 серпня 2013 року ОСОБА_5 зареєструвала право власності на земельні ділянки площею 0,1 га та 0,0367 га з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 відповідно, що розташовані на АДРЕСА_1.

Відповідно до листа від 12 серпня 2016 року Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин комісією департаменту за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 щодо землекористування на АДРЕСА_1 встановлено, що частина земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_4 на підставі договору оренди від 07 квітня 2008 року, самовільно використовується без дозвільних документів ОСОБА_5, у зв'язку з чим позивачу було запропоновано звернутися до проектної сертифікованої організації для встановлення межі земельної ділянки в натурі.

02 вересня 2016 року СП "Західно-Український Експертно-Консультативний Центр" у присутності ОСОБА_4 та власника суміжної земельної ділянки ОСОБА_5 проведено встановлення та закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0370 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться в користуванні позивача. При відновленні меж між земельними ділянками сторін виявлені порушення зі сторони ОСОБА_5 щодо самовільного зайняття частини зазначеної земельної ділянки, а саме:

- частина бетонної огорожі площею 0,0004 га встановлена з заступом 0,06 м та 0,15 м на суміжну земельну ділянку ОСОБА_4;

- самовільно зайнята земельна ділянка площею 0,0018 га зі сторони ОСОБА_5 та споруджено нею на суміжній земельній ділянці бетонний відбійник;

- частина фундаменту площею 0,0008 га під павільйоном встановлена ОСОБА_5 на суміжній земельній ділянці, яка знаходиться в оренді ОСОБА_4

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому.

Виходячи зі статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки може здійснюватися шляхом запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання права користування особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частини третьої статті 152 ЗК України).

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_5 самовільно займає частину суміжної земельної ділянки, переданої в оренду ОСОБА_4, чим позбавляє останню можливості користуватися нею, зробили обґрунтований висновок про те, що порушене право позивача підлягає захисту.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що бетонний відбійник та огорожа встановлені попереднім власником і вона не може нести відповідальність за вчинені ним порушення у сфері земельного законодавства, колегія суддів відхиляє, оскільки сам момент їх встановлення не має правового значення.

Аргументи скарги про відсутність визначених меж земельної ділянки з суміжним землекористувачем є необґрунтованими, оскільки судами під час розгляду справи встановлено, що у серпні 2007 року згідно із протоколом погодження зовнішніх меж землекористування в натурі, за присутності попереднього власника житлового будинку ОСОБА_10, такі межі були погоджені та встановлено межові знаки. Окрім того, межі вказаних земельних ділянок було погоджено 12 грудня 2007 року на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, архітектури та будівництва Чернівецької міської ради, на якій були присутні ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Посилання у скарзі недоведеність позивачем самовільного зайняття її земельної ділянки з огляду на відсутність результатів перевірки посадових осіб органу державної влади (його територіального управління), до компетенції якого належать повноваження сфері контролю за використанням земель, є безпідставними.

Так, комісією Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин, яка була створена для перевірки заяви ОСОБА_4 щодо землекористування на АДРЕСА_1, встановлено, що частина земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_4 згідно з договором оренди, самовільно використовується без дозвільних документів ОСОБА_5 Позивачу запропоновано звернутися в проектну сертифіковану організацію для встановлення межі земельної ділянки в натурі, що підтверджується листом Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради від 12 серпня 2016 року № Ш-5415/0-04/01.

Інші аргументи касаційної скарги також не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а зводяться до оцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої інстанції, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 18 жовтня 2017 року та постанови апеляційного суду Чернівецької області від 22 грудня 2017 року в оскарженій частині, оскільки судові рішення в цій частині є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 22 грудня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Чернівецька міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою залишити без змін.