розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Малинівського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року у складі судді Маркарової С. В. та постанову апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2018 року у складі суддів Заїкіна А. П., Калараш А. А., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, в якому просив: усунути йому перешкоду у користуванні квартирою АДРЕСА_3 шляхом вселення у зазначену квартиру; зобов'язати відповідачів не перешкоджати йому в користуванні вказаною квартирою.

Позов мотивовано тим, що позивач разом з колишньою дружиною ОСОБА_6 є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу між ними та батьками дружини - ОСОБА_7, ОСОБА_8 склалися неприязні стосунки. Реалізувати своє право володіння, користування та розпорядження спірною квартирою позивач позбавлений можливості, оскільки відповідачі перешкоджають йому, не впускаючи до спірної квартири, відібрали ключі. Домовитись про порядок володіння та користування майном добровільно в позасудовому порядку відповідачі відмовляються.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2018 року, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення задоволено.

Усунуто ОСОБА_4 перешкоди в користуванні власністю шляхом його вселення в квартиру АДРЕСА_2.

Зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не перешкоджати ОСОБА_4 в користуванні квартирою АДРЕСА_3

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_9 про усунення перешкоди в користуванні власністю, вселення відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності, набутої ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за час перебування у шлюбі. Належні співвласниками долі є ідеальними, розділ спірного майна в натурі подружжям не проводився. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Між колишнім подружжям та батьками дружини ОСОБА_7, ОСОБА_8 склалися неприязні стосунки. Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 перешкоджають позивачу у користуванні спірним майном та вселенні до квартири, що є підставою для задоволення позову.

У касаційній скарзі, ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставин, що мають значення для справи, обставини, які суди вважали встановленими є недоведеними, а висновки судів не відповідають обставинам справи. Судами не враховано, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що саме відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні квартирою.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що належність спірної квартири до спільної сумісної власності подружжя позивача з колишньою дружиною ОСОБА_6 встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, оскільки рішенням апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року, такі обставини не встановлювались. Спірна квартира спільною сумісною власністю подружжя не визнана, з вимогами щодо її поділу позивач до суду не звертався.

Судами не взято до уваги відомост, отриманні під час допиту свідків, зокрема ОСОБА_6, яка у якості свідка пояснила, що спірна квартира придбана за грошові кошти, які їй надали батьки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Крім того, не досліджено рішення Малиновського районного суду м. Одеси по справі № 521/17795/16-ц від 11 квітня 2018 року, рішення апеляційного суду Одеської області по справі № 521/11365/15-ц від 08 грудня 2016 року, від 21 лютого 2017 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року.

Крім того, посилається на те, що суд не повідомив його про день, час та місце розгляду справи, судових повісток не отримував та не знав про сам факт наявності судового засідання, що позбавило його можливості захищати свої права і законні інтереси в судовому засіданні та реалізувати надані йому процесуальні права.

Судом першої інстанції в порушення норм процесуального права 08 серпня 2017 року проведено допит свідка за відсутності технічного фіксування судового засідання.

Заявник послався на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні поданої ним заяви про зупинення провадження у справи до вирішення іншої справи - за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_10 про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 10 липня 2012 року в частині визначення покупця. Вказує на те, що позовні вимоги вказаного позову були задоволені судом у повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 не погодився з доводами ОСОБА_8 та просив залишити ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Установлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого була придбана квартира АДРЕСА_3, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4

У березні 2014 року ОСОБА_6 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання вказаної квартири особистою приватною власністю.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2014 року про задоволення позову ОСОБА_6 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 14 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року залишено без змін.

Вказаним рішенням встановлений факт набуття квартира АДРЕСА_3 під час перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у шлюбі.

У справі, яка переглядається між сторонам виникли правовідносини щодо усунення перешкод у користуванні майном, набутим за час шлюбу.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статі 60, 61 СК України (2947-14) ).

Конструкція норми статті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбану в період шлюбу квартиру АДРЕСА_3 не спростована.

Факт поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на вказану квартиру не спростовано під час розгляду справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання квартири особистою приватною власністю, що вбачається із змісту рішення апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 14 червня 2017 року.

Згідно зі статтею 63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 150 ЖК УРСРгромадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

З урахуванням наведеного та за умов неспростування презумпції спільності права власності подружжя на придбану в період шлюбу квартиру, яке зареєстровано за ОСОБА_6, позивач має рівне з нею право на володіння, користування і розпоряджання, а оскільки відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні квартирою, то права останнього підлягають захисту шляхом усунення відповідних перешкод та вселення.

Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судами попередніх інстанцій не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення є законними і обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_8 про те, що судами не встановлені фактичні обставини справи щодо походження коштів, за яке придбане спірне нерухоме майно, та що останнє не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки вони по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК Українизнаходится поза межами до повноважень суду касаційної інстанції.

На момент розгляду судами першої та апеляційної інстанції даної справи щодо усунення перешкод у користуванні майном, набутим під час шлюбу, презумпція поширення на це майно правового режиму спільного сумісного майна подружжя не була спростована, що свідчить про наявність у ОСОБА_4 підстав для судового захисту його прав, пов'язаних із цим майном, обраним ним способом.

Посилання ОСОБА_8 у касаційній скарзі на те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні поданої ним заяви про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи - за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_10 про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 10 липня 2012 року в частині визначення покупця, а також на ухвалення у цій справі рішення від 11 квітня 2018 року про задоволення його вимог, на правильність висновків судів у справі, що переглядається, не впливають, оскільки за умов визнання недійсним в частині покупця правочину, за яким ОСОБА_6 набула у власність вищевказану квартиру та набрання судовим рішенням законної сили, остання не вважатиметься покупцем цього майна з моменту укладення такого правочину, а отже відпадуть підстави вважати це майно її спільним з ОСОБА_4 майном подружжя та підстави для захисту прав останнього щодо цього майна, в тому числі для його вселення.

В даному випадку, з урахуванням встановлених судами обставин і умов, відсутні підстави для відмови ОСОБА_4 у судовому захисті його права на користування придбаною в період шлюбу на ім'я ОСОБА_6 квартирою.

При цьому, за умов задоволення позовних вимог ОСОБА_8, заявлених у іншій справі, про визнання недійсним в частині покупця правочину, за яким ОСОБА_6 набула право власності на квартиру, та після набрання судовим рішенням законної сили, ОСОБА_8 не буде позбавлений можливості реалізувати права на це майно у встановленому законом порядку на підставі відповідного судового рішення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_8 про те, що він не був належним чином повідомлений про день, час, та місце розгляду справи судом першої інстанції, що позбавило його можливості захищати свої права і законні інтереси та реалізувати надані йому процесуальні права, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ОСОБА_8 належним чином повідомлявся про розгляд справи та був обізнаний про її розгляд, брав активну участь у її розгляді, користуючись наданими йому процесуальними правами, подавав заяви і клопотання, заперечення і пояснення, а також не був обмежений у поданні доказів та доведення обставин, на які він посилався на підтвердження своїх доводів.

Неявка ОСОБА_8 в судове засідання, призначене судом першої інстанції на 08 серпня 2017 року та розгляд справи за його відсутності не призвело до неправильного встановлення обставин справи та її вирішення. Крім того, ОСОБА_8 був присутній в судовому засіданні під час розгляду апеляційним судом поданої ним апеляційної скарги на рішення місцевого суду, та під час апеляційного розгляду у повній мірі використав надані йому процесуальним законом права щодо доведення своїх доводів.

Апеляційний суд дав належну оцінку усім доводам ОСОБА_8 та обставинам, на які він посилався в обґрунтування своїх заперечень на позов.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.