розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 30 червня 2016 року у складі колегії суддів: Савченко О. В., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі - ТОВ "Зоря") про визнання договору оренди припиненим. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 25 травня 2009 року між нею та ТОВ "Зоря" було укладено договір оренди землі № 176 (далі - Договір оренди), за умовами якого вона передала в оренду відповідачу земельну ділянку загальною площею 5,87 га строком на 5 років. Правовідносини щодо оренди земельної ділянки між сторонами припинилися, оскільки строк дії Договору оренди закінчився 25 травня 2014 року, однак відповідач не визнає цього. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати припиненим Договір оренди.

У квітні 2016 року ТОВ "Зоря" звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ТОВ "Зоря" посилалося на те, що 25 травня 2009 року між ним та ОСОБА_1 було укладено Договір оренди, за умовами якого відповідач передала в оренду товариству вищевказану земельну ділянку строком на 5 років. 28 грудня 2012 року зазначений договір було зареєстровано у Відділі Держкомзему Вільнянського району Запорізької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № НОМЕР_4. Згідно з пунктом 43 Договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. На час розгляду справи правовідносини між сторонами не припинені, земельна ділянка з 2009 року не вибула з володіння і користування товариства, а звернення ОСОБА_1 до суду з позовом є діями, направленими на створення перешкод в користуванні майном. Враховуючи викладене, ТОВ "Зоря" просило усунути вказані перешкоди шляхом заборони ОСОБА_1 або будь-яким іншим особам, які будуть діяти від її імені, користуватися (проводити будь-які польові роботи) на спірній земельній ділянці до кінця дії Договору оренди, тобто до 28 грудня 2017 року.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року у складі судді Капітонова Є. М. в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що після спливу строку Договору оренди (25 травня 2014 року) між сторонами продовжують існувати орендні правовідносини. ТОВ "Зоря" користується земельною ділянкою ОСОБА_1, що підтверджується калькуляцією виконаних робіт по обробці, підготовці ґрунту та посіву озимої пшениці у вересні 2015 року, а також актом витрат посадкового матеріалу від 09 жовтня 2015 року № 6. Сторонами не надано доказів, які свідчать про волевиявлення орендодавця ОСОБА_1, вираженого у формі листа-повідомлення про заперечення у поновленні Договору оренди, направленого орендарю, або припинення правовідносин з оренди землі з ТОВ "Зоря" на час закінчення строку дії договору. Волевиявлення ОСОБА_1 щодо поновлення правовідносин на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені Договором оренди, реалізоване у формі мовчазної згоди, а також підтверджується активними діями орендодавця, направленими на реальне настання правових наслідків, - отриманням орендної плати за користування земельною ділянкою. Тому Договір оренди є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення ОСОБА_1 перешкод ТОВ "Зоря" у користуванні спірною земельною ділянкою.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 30 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про його задоволення. Визнано припиненим договір оренди земельної ділянки площею 5,87 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, укладений 25 травня 2009 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Зоря", зареєстрований Відділом Держкомзему Вільнянського району Запорізької області 28 грудня 2012 року, запис у державному реєстрі земель за № НОМЕР_2, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено. Рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ТОВ "Зоря" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою змінено в частині правового обґрунтування відмови. Стягнуто з ТОВ "Зоря" на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 187 грн 20 коп.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наявність орендних правовідносин між сторонами після закінчення строку дії Договору оренди не може мати місце автоматично, а передбачає обов'язкове укладення додаткової угоди про поновлення договору. В порушення умов Договору оренди ТОВ "Зоря" не направило ОСОБА_1 повідомлення про намір продовжити його дію. Разом з тим 01 та 27 червня 2014 року ОСОБА_1 надіслала ТОВ "Зоря" повідомлення про відсутність наміру продовжувати Договір оренди, які товариством були отримані 03 червня та 01 липня 2014 року. Змінюючи рішення місцевого суду в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після спливу строку дії Договору оренди і у зв'язку з відсутністю додаткової угоди між сторонами правові підстави користування земельною ділянкою у ТОВ "Зоря" припинилися і на час звернення до суду із зустрічним позовом не були поновлені, тому позов є безпідставним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У серпні 2016 року ТОВ "Зоря" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 30 червня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що 25 травня 2009 року між ТОВ "Зоря" та ОСОБА_1 було укладено Договір оренди строком на 5 років. Згідно з пунктом 43 цього договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. 28 грудня 2012 року Договір оренди було зареєстровано у Відділі Держкомзему Вільнянського району Запорізької області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за № НОМЕР_4. Тобто цей договір діє до 28 грудня 2017 року. З часу укладення Договору оренди спірна земельна ділянка перебуває в користуванні товариства, а ОСОБА_1 будь-яких претензій з цього приводу до ТОВ "Зоря" не пред'являла.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вільнянського районного суду Запорізької області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 квітня 2018 року справу № 314/5603/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. (частини перша, друга статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову та оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,87 га, яка розташована на території Михайлово-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (кадастровий № НОМЕР_1), що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 06 жовтня 2006 року.

25 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Зоря" було укладено Договір оренди, зареєстрований у Відділі Держкомзему Вільнянського району Запорізької області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за № НОМЕР_4.

Згідно з пунктом 8 Договору оренди цей договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 43 Договору оренди передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" (161-14) .

Згідно з частиною п'ятою статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За змістом статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди здійснюється з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи угоді встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 та від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Судами встановлено та не заперечувалося сторонами, що згідно з пунктом 8 оспорюваного Договору оренди надається в оренду на строк 5 років, починаючи з моменту державної реєстрації цього договору. Договір оренди набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43 Договору оренди).

Тобто сторони визначили початок дії оспорюваного Договору оренди від дня державної реєстрації.

Однак ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не звернули на це уваги та не врахували, що Договір оренди було укладено 25 травня 2009 року строком на 5 років, а державну реєстрацію його проведено 28 грудня 2012 року, тому станом на день подання позову строк дії оспорюваного договору не закінчився.

Судами неправильно застосовані вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову не може бути залишене в силі, оскільки підставою для відмови в позові суд зазначив те, що після спливу строку дії Договору оренди (25 травня 2014 року) цей договір є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Однак такі висновки місцевого суду помилкові, оскільки на час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій строк дії Договору оренди не закінчився.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Тобто право на поновлення (пролонгацію) договору оренди землі - це визначене законом переважне право орендаря укласти договір оренди землі на новий строк, що виникає у разі належного виконання ним обов'язків за умовами договору та після закінчення строку договору оренди землі, або коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди за відсутності заперечень орендодавця. Це право закріплене і у приписах статей 764, 777 ЦК України та деталізоване у статті 33 Закону України "Про оренду землі". Однак до закінчення строку дії договору оренди підстави для його поновлення відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки під час розгляду справи в касаційному порядку виявлено неправильне застосування судами норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги та відмовити в задоволенні первісного позову з інших підстав, ніж це зробив суд першої інстанції, а саме у зв'язку з тим, що станом на час пред'явлення позову та вирішення справи судами попередніх інстанцій строк дії укладеного між сторонами Договору оренди не закінчився, а не у зв'язку з його поновленням.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні первісного позову, оскаржувані судові рішення в означеній частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Підпунктом в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилами статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Зоря" підлягають стягненню понесені ним судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 661 грн 44 коп.

Що стосується зустрічних позовних вимог ТОВ "Зоря" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, то Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною третьою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд дійшов правильного висновку про недоведеність заявлених зустрічних позовних вимог стосовно обставин, які свідчать про наявність перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою.

Розглядаючи спір в означеній частині, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Рішення апеляційного суду про зміну рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні зустрічного позову базується на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права і ухвалено з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно змінено в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні зустрічного позову судове рішення місцевого суду про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду в цій частині необхідно скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 30 червня 2016 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" про визнання договору оренди припиненим скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" про визнання договору оренди припиненим відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" 661 (шістсот шістдесят одну) гривню 44 копійки судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 30 червня 2016 року в частині вирішення зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою скасувати, а рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року в цій частині залишити в силі.

Головуючий	В. А. Стрільчук

Судді:	С. О. Карпенко

	В. О. Кузнєцов
	А. С. Олійник
	> ' p>
	С. О. Погрібний