розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 серпня 2017 року у складі судді Степаненка О. М. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області

від 09 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства "Служба утримання будинків "Митниця" Черкаської міської ради (далі - КП "СУБ "Митниця"), Черкаської міської ради про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала головним інженером у КП "СУБ "Митниця". Наказом КП "СУБ "Митниця" від 11 листопада 2016 року № 359-к її звільнено з роботи із 11 листопада 2016 року за пунктом 5 статті 36 КЗпП України. Того ж дня їй видана копія наказу про звільнення та трудова книжка.

Позивач зазначає, що на день її звільнення відповідачем нарахована, але не виплачена заробітна плата за листопад 2016 року у сумі 2 257,35 грн. Всі ці кошти відповідачем не були виплачені у день звільнення з роботи у зв'язку з відсутністю коштів.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просиластягнути солідарно з КП "СУБ "Митниця" та Черкаської міської ради на свою користь нарахованого, але невиплаченого доходу за листопад 2016 року у сумі 2 257,53 грн, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 84 450,28 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 серпня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з КП "СУБ "Митниця" на користь

ОСОБА_4 нараховану та невиплачену заробітну плату у розмірі 2 257,53 грн із відрахуванням обов'язкових платежів. Стягнуто з КП "СУБ "Митниця" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 84 450,28 грн. В іншій частині позову відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що повний розрахунок із позивачем у день її звільнення проведений не був, а саме не була виплачена заробітна плата за листопад 2016 року в сумі 2 257,53 грн, а тому у неї виникло право на отримання вищезазначених виплат.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 09 жовтня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 серпня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси

від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 09 жовтня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову та солідарне стягнення з відповідачів зазначених у позові сум, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що КП "СУБ "Митниця" існує формально, не здійснює діяльності, а тому Черкаська міська рада повинна нести солідарну відповідальність за борги із заробітної плати разом зі створеним нею підприємством адже без солідарного стягнення виконати рішення неможливо. Крім того, судами не враховано позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 17 жовтня 2011 року № 21-237а11, згідно з якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдані особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що відповідно до наказу від 11 листопада 2016 року № 359-к ОСОБА_4 звільнена з роботи, з посади головного інженера, із 11 листопада 2016 року, на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП (у порядку переведення в КП "Соснівська служба утримання будинків" Черкаської міської ради). Ці обставини також підтверджуються записом у трудовій книжці позивача.

Із довідки КП "СУБ "Митниця" від 31 березні 2017 року за № 33 вбачається, що нарахована, але не виплачена позивачу заробітна плата за листопад 2016 року становить 2 257,53 грн.

Обчислення середнього заробітку проводиться у порядку встановленому постановою Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) . Згідно з вимогами вказаної постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Період невиплати позивачу заробітної плати за період

із 11 листопада 2016 року по 20 липня 2017 року становить 172 робочих дні. Таким чином, середній заробіток позивача за весь час затримки розрахунку з дня звернення з позовом до суду становить 84 450,28 грн (490,99 х 172).

Встановлено, що КП "СУБ "Митниця" не ліквідоване, що підтверджується даними інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України.

Відповідно до статуту КП "СУБ "Митниця", затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 16 грудня 2010 року № 2-31, власником та одноосібним засновником підприємства є територіальна громада м. Черкаси в особі Черкаської міської ради (пункт 1.2). Комунальне підприємство є юридичною особою з моменту державної реєстрації, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатки, штампи, бланки зі своїм найменуванням (пункт 1.8). Органом управління підприємства є департамент житлово-комунального комплексу виконкому Черкаської міської ради (пункт 1.3).

Згідно з пунктами 1.4, 1.6, 3.5 Статуту КП "СУБ "Митниця" воно є комунальним унітарним підприємством та здійснює свою діяльність на принципах господарського розрахунку, власного комерційного ризику, бюджетного фінансування цільових програм, прийнятих Черкаською міською радою, з правом найму працівників. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з чинним законодавством України і не несе відповідальність за зобов'язаннями держави, власника та органу управління.

Як визначено у пункті 3.7 Статуту, підприємство самостійно планує і провадить свою виробничо-господарську та іншу діяльність, а також визначає заходи соціального розвитку трудового колективу на основі і відповідно до законодавства та цього Статуту. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (пункт 3.9).

Власник (виконавчий комітет власника, орган управління та інші) не має права втручатись у оперативну діяльність підприємства. Трудовий колектив підприємства складається з осіб, які беруть участь у його діяльності на основі трудового договору, а також інших форм, які регулюють трудові відносини працівників із підприємством. Умови організації та оплати праці членів трудового колективу підприємства, а також їх соціального захисту та страхування визначаються відповідно до вимог чинного законодавства України (пункти 5.7, 5.9 Статуту).

Фонд оплати праці створюється у розмірах, які визначаються згідно з чинним законодавством України. Джерелом коштів на оплату праці працівників підприємства є частина доходу, одержаного в результаті його господарської діяльності. Мінімальна заробітна плата працівників не може бути нижче встановленого законодавством України мінімального розміру заробітної плати (пункт 6.4).

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

За змістом частин першої-третьої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (1427-97-п) (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) , дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що позивачу при звільненні з роботи не були виплачені всі суми належні до сплати, тому на підставі статті 117 КЗпП України стягнуто з КП "СУБ "Митниця", як із самостійної юридичної особи, на користь ОСОБА_4 невиплачену заробітну плату та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи касаційної скарги про те, що КП "СУБ "Митниця" існує формально, не здійснює діяльності, а тому Черкаська міська рада повинна нести солідарну відповідальність за борги із заробітної плати разом зі створеним нею підприємством адже без солідарного стягнення виконати рішення не можливо, є необґрунтованими оскільки Черкаська міська рада не є роботодавцем, із яким позивач перебувала у трудових відносинах, а є міською радою, в межах повноважень визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , яка виконує владні функції, що характеризуються наданням управлінських послуг вказаному підприємству та справлянням на нього владного впливу в рамках публічно-правових відносин. Крім того, згідно із частиною першою статті 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України

від 17 жовтня 2011 року № 21-237а11, є необґрунтованими, оскільки вона стосується вирішення спорів про зобов'язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи, а не виплати заробітної плати.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Отже, суди у цій справі захистили порушені права ОСОБА_4, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.