Постанова
Іменем України
27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 703/3912/16-ц
провадження № 61-16373св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: комунальний заклад "Смілянська міська лікарня імені Тараса Шевченка" Смілянської міської ради, Демінтієнко Любов Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2017 року у складі судді Васильківської Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бабенка В. М., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Одеської залізниці державного закладу "Відділкова лікарня станції імені Т. Шевченка", ДемінтієнкоЛ. О. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок смерті особи.
Позовна заява мотивована тим, що 14 лютого 2014 року вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_7 по причині його хвороби звернулась до лікаря-терапевта ОСОБА_8 залізничної лікарні станції ім. Т. Шевченка. У той же день ОСОБА_9 пройшов за направленням лікаря рентгенографію, після чого лікар ОСОБА_8 діагностувала у нього запалення легень та призначила лікування.
Стаціонарне лікування лікар не пропонувала у зв'язку з відсутністю вільних місць, ніяких додаткових обстежень не робила та призначала лікування на дому.
Після чергового візиту до лікаря ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 року дорогою додому її чоловікові - ОСОБА_9 стало погано і він втратив свідомість. Лікар швидкої медичної допомоги констатував його смерть.
Позивачка вважає, що смерть її чоловіка ОСОБА_9 настала як наслідок медичної недбалості лікаря ОСОБА_8, яка його не госпіталізувала для лікування запалення легень, адже якби він був на лікуванні в стаціонарі, то його могли б врятувати від серцевого нападу, який привів до настання смерті.
Внаслідок вищевказаних подій вона отримала великий стрес, в неї значно погіршилися стосунки з оточуючими, рідними та друзями, суттєво погіршилося її здоров'я, самопочуття і вона потребувала прикладення додаткових зусиль для відновлення попереднього стану .
У зв'язку з наведеним позивач просила суд стягнути солідарно із відповідачів на її користь матеріальні збитки пов'язані із витратами на ліки в розмірі 10 118,00 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 405 000,00 грн, завданої внаслідок смерті її чоловіка.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 січня 2017 року замінено первісного відповідача з Одеської залізниці державного закладу "Відділкова лікарня станції імені Т. Шевченка" на комунальний заклад "Смілянська міська лікарня імені Тараса Шевченка" Смілянської міської ради (далі - КЗ "Смілянська міська лікарня імені Тараса Шевченка").
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надала суду доказів, що між діями лікаря ОСОБА_8, яка лікувала ОСОБА_9, і наслідками, які спричинили його смерть, існує безпосередній причинний зв'язок, тому правові підстави для відшкодування матеріальної та моральної шкоди відсутні.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВОДІВ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції без будь-яких її клопотань безпідставно замінено зазначеного нею у позовній заяві відповідача - Одеську залізницю державного закладу "Відділкова лікарня станції імені Т. Шевченка". Крім того, судами не враховано, що у медичній картці померлого ОСОБА_9 зазначено, що ще в 2013 році в нього встановлено діагноз стенокардія, коронарокардіосклероз. Таким чином, лікар ОСОБА_8, маючи відповідний рівень освіти та досвід роботи, повинна було усвідомлювати, що потерпілий є особою, яка хворіє на негоспітальну пневмонію, що може бути обтяжено супутніми захворюваннями, а саме ішемічною хворобою серця. Також лікарем, враховуючи тяжкий перебіг захворювання і наявність мокротиння в пацієнта, йому не було призначено антибіотиків, а затримка їх прийняття на 4 год. значно підвищує ризик смерті. Також суди не звернули увагу, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_9 помер через ішемічну хворобу серця, проте останній на зазначену хворобу ніколи не хворів. Таким чином, внаслідок ненадання відповідачами належної медичної допомоги ОСОБА_9 помер, тому її позовні вимог підлягають задоволенню.
Крім того, на час розгляду справи апеляційним судом постанова про закриття кримінального провадження була скасовано прокуратурою Черкаської області.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що відповідно до копії картки хворого Кудрі І. С., він 14 лютого 2014 року звертався до дільничного лікаря терапевта ОСОБА_8, йому було поставлено діагноз "Гостра лівостороння нижньодольова пневмонія. Хронічний бронхіт" та призначено курс домашнього лікування (а. с. 23-25).
Також встановлено, що він приходив на прийом до лікаря терапевта 17, 20 та ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а. с. 23-25).
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 27 лютого 2014 року ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а. с. 33).
08 квітня 2014 року ОСОБА_4, яка є дружиною ОСОБА_9, звернулася до в.о. головного лікаря ДЗ "Відділкова лікарня станції імені Тараса Шевченка" Одеської залізниці зі скаргою на протиправні дії лікаря-терапевта ОСОБА_8 (а. с.18)
За результатами роботи комісії ДЗ "Відділкова лікарня станції імені Тараса Шевченка" Одеської залізниці, створеної для розгляду скарги ОСОБА_4, було констатовано, що відповідно до записів в медичній карті амбулаторного хворого, стан ОСОБА_9 та перебіг хвороби дозволяли призначити йому режим лікування у вигляді "стаціонар вдома"; комісія виявила певні недоліки у веденні медичної документації лікарем-терапевтом ОСОБА_8, які безпосередньо не вплинули на перебіг хвороби ОСОБА_9; за допущені недоліки при веденні медичної документації лікарю-терапевту ОСОБА_8 оголошена догана, про що листом № 348 від 23 квітня 2014 року було повідомлено ОСОБА_4 (а. с. 19).
Відповідно до постанови слідчого Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області від 19 березня 2016 року кримінальне провадження № 12014250230001045 від 02 липня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 139 КК України, закрито в зв'язку з відсутністю в діянні лікаря-терапевта ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення.
В даній постанові слідчого зазначено, що відповідно до висновку судово-медичного експерта № 187 від 28 травня 2014 року смерть ОСОБА_9 настала від серцево-судинної недостатності внаслідок дилатаційної кардіоміопатії, що обтяжила хронічну ішемічну хворобу серця (а. с. 16).
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Згідно з пунктами а), д), ї) частини першої статті 6 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров'я" кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини, кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я, оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я.
За вимогами статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною третьою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.
Відповідно до висновку експерта № 04-01/04 від 25 лютого 2016 року судово-медична експертна комісія дійшла таких висновків:
діагноз "Гостра лівостороння нижньодольова пневмонія. Хронічний бронхіт" хворому встановлений не у відповідності до "Протоколу надання медичної допомоги хворим на негоспітальну та позокоміальну (госпітальну) пневмонію у дорослих осіб: етіологія, патогенез, класифікація, діагностика, антибактеріальна терапія", який затверджений наказом МОЗ України від 19 березня 2007 року № 128. На підставі наданих на експертизу даних встановити причини встановлення невідповідного діагнозу немає можливості. Незважаючи на встановлення невідповідного діагнозу, лікування ОСОБА_9 було призначено відповідне, тому не могло спричинити негативних для нього наслідків;
призначене лікування відповідає "Протоколу надання медичної допомоги хворим на негоспітальну та позокоміальну (госпітальну) пневмонію у дорослих осіб: етіологія, патогенез, класифікація, діагностика, антибактеріальна терапія", який затверджений наказом МОЗ України від 19 березня 2007 року № 128;
призначене лікування не могло викликати погіршення стану гр. ОСОБА_9;
обстеження хворому проведено не в повному обсязі - відсутні дані про проведення загального аналізу крові, хоча в наданій медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, наявний запис від 14 лютого 2014 року, де призначено дане дослідження;
медична допомога хворому надана в повному обсязі, відповідно до "Протоколу надання медичної допомоги хворим на негоспітальну та позокоміальну (госпітальну) пневмонію у дорослих осіб: етіологія, патогенез, класифікація, діагностика, антибактеріальна терапія", який затверджений наказом МОЗ України від 19 березня 2007 року № 128 (а. с. 10-13).
За результатом проведеної перевірки комісією "Одеської залізниці" ДЗ "Відділкова лікарня станції імені Т. Шевченка" за допущені лікарем-терапевтом ОСОБА_8 недоліки у веденні медичної документації, які не вплинули на стан хвороби ОСОБА_9, оголошено догану (а. с. 19).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахувавши наведені обставини, та надавши їм оцінку відповідно до вимог статті 212 ЦПК України 2004 року, дійшов правильного висновку, що позивач не надала суду доказів, що лікар-терапевт ОСОБА_8 неправильно встановила діагноз ОСОБА_9, надала йому некваліфіковану медичну допомогу та лікування, внаслідок чого виникли негативні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_9
Також правильним є висновок судів про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з огляду на таке.
Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини другої, частиною четвертою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Отже, зобов'язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов'язання належать до недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин.
Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов'язань є обов'язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.
Суди, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не надала доказів, які б вказували на неправомірність дій лікаря, та наявність причинного зв'язку між смертю ОСОБА_9 та діями ОСОБА_8
Доводи касаційної скарги, що час розгляду справи апеляційним судом постанова про закриття кримінального провадження була скасована прокуратурою Черкаської області та досудове розслідування триває, не можуть прийматися судом як обставина, яка вказує на неправомірність дій ОСОБА_8 з огляду на положення статті 62 Конституції України, якою закріплено презумпцію невинуватості.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
За таких обставин судові рішення відповідають вимогам статей 212- 215, 316 ЦПК України 2004 рокущодо законності й обґрунтованості.
Частиною першою статті 410 ЦПК Українивизначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді В. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик