розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та представника Державної казначейської служби України - Фокіної Анни Володимирівни, на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя в складі судді Мурашової Н. А. від 15 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Запорізької області в складі суддів: Кухаря С. В., Полякова О. З., Спас О. В., від 15 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: Комунарське відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізька місцева прокуратура № 2 Запорізької області про відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органів прокуратури та досудового розслідування.

Позов з урахуванням уточнень обґрунтовано тим, що з серпня 2008 року, проти нього та його родини неодноразово зухвало вчинялись кримінальні злочини, вони звертались до правоохоронних органів, які не приймали ніяких заходів щодо захисту їх прав, а навпаки в квітні 2013 року пред'явили йому підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України.

26 квітня 2013 року він був затриманий і слідчим було подано клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2013 року клопотання було задоволено, однак ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 08 травня 2013 року ця ухвала була скасована, в задоволенні клопотання відмовлено, він звільнений з-під варти. Однак, 08 травня 2013 року його знову затримали за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України, вже за іншими епізодами, а слідчий звертається з клопотанням до суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 10 травня 2013 року своєю ухвалою слідчий суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя задовольнив вказане клопотання і обрав щодо нього запобіжний захід, який ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16 травня 2013 року також був скасований і у задоволенні клопотання слідчого відмовлено, звільнено позивача з-під варти. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2013 року за клопотанням слідчого відносно нього було застосовано запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 31 травня 2013 року ухвала районного суду від 21 травня 2013 року була скасована, в задоволенні клопотання слідчого відмовлено, відносно нього обрано запобіжний захід - особисте зобов'язання.

11 червня 2013 року після об'єднання кримінальних проваджень в одне, йому було оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України і обвинувальний акт направлений до суду. В ході судового розгляду, 22 липня 2014 року прокурор, який приймав участь у справі, виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення щодо нього, а вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 13 серпня 2014 року його було виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24 листопада 2013 року вирок суду залишений без змін, тобто набрав законної сили.

Позивач указував, що в результаті незаконного проведення досудового розслідування щодо нього, незаконного взяття та тримання під вартою, інших протиправних дій органів досудового розслідування та прокуратури під час здійснення кримінального провадження йому спричинена моральна шкода, підставою відшкодування якої є виправдувальний вирок суду відносно нього. Моральну шкоду пов'язує з фізичними та душевними стражданнями, який він зазнав в результаті незаконного тримання під вартою протягом 20 днів, 10 днів провів під цілодобовим домашнім арештом, що для нього, людини пенсійного віку, було вкрай тяжким, погіршився стан його здоров'я, під слідством він провів загалом 1 рік 8 місяців 11 днів, що йому та його родині спричинило моральні страждання, здійснило негативний вплив на його двох малолітніх дітей. Розмір моральних страждань оцінює в 7 000 000 грн.

На підставі викладеного, позивач просив суд, стягнути з Державної казначейської служби України відшкодування морального збитку в розмірі 7 000 000 грн за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку на його користь з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органів прокуратури та досудового розслідування 250 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перебування під кримінальним переслідуванням майже 2 роки, кінцевим результатом якого стало виправдування ОСОБА_1 є доказом незаконності дій державних органів та спричинення негативного впливу на психічний та емоційний стан позивача, що свідчить про наявності підстав для відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 250 000 грн. Указано, що зазначений позивачем до відшкодування розмір моральної шкоди у 7 000 000 грн є завищеним, у зв'язку із чим стягненню на користь позивача підлягає сума, визначена судом.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області задоволено частково. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2016 року у цій справі змінено в частині визначення розміру стягнутої на користь ОСОБА_1 моральної шкоди з 250 000 грн до вірного розміру 62 037,76 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди відповідають вимогам закону та обставини справи. Разом з тим, апеляційний суд вказав, що позивач перебував під слідством та судом з 12 травня 2013 року по 24 листопада 2014 року, тобто 19 повних місяців та 12 днів, у зв'язку із чим розмір відшкодування моральної шкоди має становити 62 037,76 грн, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачений чинним законодавством.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник Державної казначейської служби України - ФокінаА. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення в частині розміру стягнутої моральної шкоди, збільшивши суму відшкодування такої шкоди до 7 000 000 грн.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника Державної казначейської служби України - Фокіної А. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, дійшли помилкових висновків про задоволення позову, оскільки позивач не надав будь-яких доказів дійсного завдання йому моральної шкоди.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку останнього, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову, необ'єктивна і упереджено вирішили спір. Скаржник указує, що зазнав моральних страждань і оцінює суму їх відшкодування у сумі 7 000 000 грн, яку просив стягнути з відповідача.

Доводи інших учасників справи

У червні 2017 року керівник Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області - радник юстиції Мазурик Р. В., подав відзив (заперечення) на касаційну скаргу ОСОБА_1, посилаючись на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві (запереченні) на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скаргиОСОБА_1 та залишити без змін рішення апеляційного суду, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 12 квітня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12013080040001407 були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України (потерпілі: ОСОБА_4 і ОСОБА_5).

13 квітня 2013 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2013 року в межах даного кримінального провадження було надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

26 квітня 2013 року ОСОБА_1 був затриманий за підозрою у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Комунарського райсуду м. Запоріжжя від 27 квітня 2013 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід - тримання під вартою в МСІЗО № 10 м. Запоріжжя на строк до 60 днів.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 08 травня 2013 року ухвалу слідчого судді Комунарського райсуду м. Запоріжжя від 27 квітня 2013 року скасовано, в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено, ОСОБА_1 звільнений з-під варти.

08 травня 2013 року до ЄРДР за № 4201308040000023 були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України (потерпілі: ОСОБА_6 і ОСОБА_7).

08 травня 2013 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення і він був затриманий.

Ухвалою слідчого судді Комунарського райсуду м. Запоріжжя від 10 травня 2013 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід - тримання під вартою на строк до 60 днів.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16 травня 2013 року ухвалу слідчого судді Комунарського райсуду м. Запоріжжя від 10 травня 2013 року скасовано, в задоволенні клопотання відмовлено, ОСОБА_1 звільнений з-під варти.

Ухвалою слідчого судді Комунарського райсуду м. Запоріжжя від 21 травня 2013 року за клопотанням слідчого відносно ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід - домашній арешт цілодобово за місцем постійного проживання.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 31 травня 2013 року ухвалу слідчого судді Комунарського райсуду м. Запоріжжя від 21 травня 2013 року скасовано, в задоволенні клопотання слідчого відмовлено, відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід - особисте зобов'язання.

11 червня 2013 року указані вище кримінальні провадження об'єднані, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України (події 24 серпня 2012 року за участю потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та 12 квітня 2013 року з потерпілими ОСОБА_4 і ОСОБА_5).

16 серпня 2013 року обвинувальний акт направлений до суду.

В ході судового розгляду 22 липня 2014 року прокурор, який здійснював процесуальне керівництво, виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 296 КК України.

Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 13 серпня 2014 року ОСОБА_1 виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24 листопада 2014 року вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 13 серпня 2014 року залишено без змін.

Згідно виписки з амбулаторної карти ОСОБА_1 17 квітня 2013 року був оглянутий лікарем терапевтом і йому встановлений діагноз - гіпертонічна хвороба 2 ступеня, гіперанголопатія сігментів обох очей, загострення, ІХС, стенокардія.

ОСОБА_1 з 25 червня 2008 року знаходиться в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Від цього шлюбу позивач має двох малолітніх дітей - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 12 травня 2013 року по 24 листопада 2014 року, тобто 19 повних місяців та 12 (з яких 8 робочих) днів, тому розмір відшкодування моральної шкоди становить 62 037,76 грн ((3200 грн х 19 місяців = 60 800 грн) + (8 робочих днів або 64 робочі години х 19,34 грн = 1 237,76)).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України, в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом протягом 19 місяців і 12 днів, чим йому було завдано моральної шкоди через тривале кримінальне переслідування, що мало для нього негативні наслідки та суттєво вплинуло на його психоемоційний стан, а також вимагало додаткових зусиль для організації його життя, та врахувавши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачено законодавством до відшкодування, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку, визначеному Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Безпідставними є доводи касаційної скаргипредставника Державної казначейської служби України - Фокіної А. В., про те, що позивач, на думку скаржника, не надав доказів завдання йому моральної шкоди взагалі, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів, які вірно обґрунтовані посиланням на положення Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо необхідності стягнення на його користь суми відшкодування моральної шкоди в розмірі 7 000 000 грн є не обґрунтованими, не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять доказів завдання позивачу шкоду у визначеному ним розмірі.

Доводи касаційних скарг в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду, невірного розуміння скаржниками вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що рішення апеляційного суду ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.