розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області у складі судді Сащенка І. С. від 21 квітня 2017 року,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2005 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Пісочинської селищної ради Харківської області, в якому просив визнати за ним право власності на самочинно збудовані гараж літ. "А-1", прохідну літ. "Б-1", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, готовність яких складає 50 %.

ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, в якому просив визнати угоду купівлі-продажу гаражу та прохідної, укладену 07 липня 2005 року між ним та ОСОБА_4, дійсною та визнати за ним право власності на указані споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області у складі судді Загоруйко З. Г. від 29 грудня 2005 року визнано за ОСОБА_4 право власності на самочинно збудовані гараж літ. "А-1" та прохідну літ. "Б-1", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, готовність яких складає 50 %.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 07 липня 2005 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 самочинно збудованих гаражу літ. "А-1" та прохідної літ. "Б-1", розташованих за адресою: АДРЕСА_1, готовність яких складає 50 %.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на самочинно збудовані гараж літ. "А-1" та прохідну літ. "Б-1", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, готовність яких складає 50 %.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із їх доведеності.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 грудня 2005 року у цій справі.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права апеляційного оскарження, оскільки суд першої інстанції питання про її права та обов'язки не вирішував. Також судом враховано, що заявник подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції майже через дванадцять років після його ухвалення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що вона не брала участі у справі, а суд першої інстанції вирішив питання про її права та обов'язки, оскільки визнав право власності на майно, яке належало їй та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подав заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Обставини, які вбачаються із досліджених апеляційним судом матеріалів справи щодо руху справи у суді апеляційної інстанції

У справі, що переглядається, установлено, що 29 грудня 2005 року Харківський районний суд Харківської області ухвалив рішення у цій справі.

У квітні 2017 року ОСОБА_6, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на вказане судове рішення, посилаючись на те, що вказаним судовим рішенням порушені її права та обов'язки, оскільки спірний об'єкт незавершеного будівництва є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбаний під час шлюбу з ОСОБА_4

Постановляючи 21 квітня 2017 року ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що заявник не надала доказів на підтвердження того, що оскаржуваним рішенням районного суду порушено її права. При цьому заявник подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції майже через дванадцять років після його ухвалення, тому перегляд остаточного рішення після значного проміжку часу є порушенням принципу юридичної визначеності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13).

Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими непереборними обставинами.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року, чинного на час подання та вирішення апеляційної скарги ОСОБА_6, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов'язки цих осіб.

Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 - особи, яка не брала участі у цій справі, є з'ясування апеляційним судом тієї обставини, чи суд оскаржуваним рішенням вирішив питання про її права, інтереси, та (або) обов'язки.

Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_6 зазначала, що рішення суду першої інстанції безпосередньо порушує її права, оскільки суд визнав право власності на майно, яке належало їй та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності та яким ОСОБА_4 розпорядився без її згоди.

Установивши, що ОСОБА_6 не є учасником справи, яка розглядається, і що заявником не надано доказів, що судом першої інстанції при задоволенні позовів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вирішувалось питання про її права та обов'язки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для прийняття апеляційної скарги. При цьому суд підставно врахував принцип res judicata, тобто принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Частиною четвертою статті 297 ЦПК України 2004 року визначено вичерпний перелік підстав, відповідно до яких суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, зокрема: у випадку, якщо справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку цивільного судочинства; є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи від апеляційної скарги; є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Хоча у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження на рішення суду першої інстанції, не врахував, що відсутність права на апеляційне оскарження є підставою для відмови у прийнятті апеляційної скарги, а не підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження, однак установивши вищезазначені фактичні обставини, дійшов правильного висновку про відсутність права ОСОБА_6 на апеляційне оскарження.

Верховний Суд вважає, що ця обставина не може бути підставою для скасування ухвали, оскільки як наголошував Європейський суд з прав людини у справах "Sutyazhnik v. Russia" від 29 липня 2009 року, "Esertas v. Lithuania" від 31 травня 2012 року у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.