Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 754/12095/16-ц

провадження № 61-41812св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2018 року у складі суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_3,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла спадкодавець ОСОБА_4, яка залишила заповіт на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Після смерті спадкодавця залишилась квартира АДРЕСА_1. Першою Київською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу щодо майна померлої ОСОБА_4 Згодом вона дізналася, що спадкова справа заведена П'ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою, однак відповідачем ОСОБА_1 не передано її заяву про прийняття спадщини.

Зазначала, що вона звернулася до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте постановою державного нотаріуса П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку із пропуском строку, встановленого для прийняття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року позов задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_5 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року в Сполучених Штатах Америки. У задоволенні позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 На користь ОСОБА_2 Судовий збір у розмірі 551 грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач на день смерті ОСОБА_4 проживала разом з нею та ОСОБА_3 в Російському жіночому православному монастирі Ново-Дівеєво, АДРЕСА_3. Під час спільного проживання ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приймали участь в належній щоденній діяльності церкви, а також дбали одна про одну. В період хвороби ОСОБА_4 сторони доглядали за нею, а після смерті оплатили її поховання. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині встановлення факту постійного проживання разом із ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на час відкриття спадщини. При цьому суд відмовив у задоволенні вимог щодо визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частину квартири з огляду на те, що вказаний спосіб захисту шляхом визнання права власності за заповітом суперечить заявленим позовним вимогам.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, проте відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання права власності на частку квартири за заповітом, оскільки такі вимоги суперечать вимогам закону. Факт проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем підтвердили допитані судом першої інстанції в якості свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Доводи представника ОСОБА_1 про те, що позивач та спадкодавець проживали в одному монастирі, однак не спільно, а в різних кімнатах, що підтверджується листом надісланим із монастиря, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки із наданої копії листа не вбачається, що він надісланий адвокату саме із монастиря, де мешкали позивач та спадкодавець. Крім того, апелянтом не оспорюється той факт, що спадкодавець хворіла, потребувала сторонньої допомоги, пересувалася на електровізку, а тому у суду відсутні сумніви в тому, що на час смерті спадкодавця з нею спільно проживала позивач, яка надавала їй таку допомогу, у зв'язку з чим ОСОБА_4 висловила свою волю у заповіті щодо передачі майна у спадщину не лише ОСОБА_1, яка мешкала у м. Києві, а й ОСОБА_2, яка мешкала разом із спадкодавцем у монастирі в Сполучених штатах Америки. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відмови їй у позові про визнання права власності на спадкове майно відхилено, оскільки відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не встановлено, в якому саме жилому приміщені Російського жіночого православного монастиря Ново- Дівеєво та протягом якого часу спільно проживали ОСОБА_4 та ОСОБА_2, чи мало це проживання постійний характер. Вказує, що ОСОБА_4 та позивач ніколи не проживали разом в монастирі, оскільки займали окремі кімнати. Крім того, починаючи з травня 2015 року ОСОБА_4 перебувала поза межами Російського Православного Монастиря в лікарні, де і померла в вересні 2015 року. Крім того, суд першої інстанції стягнув із неї судовий збір, проте вона є членом сім'ї загиблого на війні та звільняється від сплати судового збору. Крім того, у справі два відповідачі, а судовий збір стягнуто лише з неї.

(2)Доводи позивача

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Суд першої інстанції достовірно встановив, що вона проживала із спадкодавцем в одній кімнаті на момент відкриття спадщини, ОСОБА_1 Вказані обставини не спростувала.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_4, яка 06 серпня 2007 року склала заповіт на користь позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1, яким заповіла все майно в рівних частинах кожній з них.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1.17 листопада 2015 року П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи, представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_10 - звернулася до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Разом з тим, постановою державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Мазура О. Ю. від 20 березня 2016 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку із пропуском строку, встановленого для прийняття спадщини.

За змістом норм статей 1268- 1269 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того, чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків їхньої відмови від спадщини.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, зокрема, врахувавши довідку Російської Православної Автономної Церкви в Америці від 02 вересня 2016 року про те, що до моменту смерті ОСОБА_4 сторони були прописані і проживали разом з нею в монастирі Ново-Дівеєво (АДРЕСА_3), вели спільне господарство, проживали спільним чернечим, духовним життям; покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, суди встановили, що ОСОБА_2 постійно проживала разом із ОСОБА_4 на час відкриття спадщини. Відповідачем висновки судів не спростовані.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки, а тому, враховуючи те, що відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, доводи касаційної скарги щодо переоцінки доказів є необґрунтованими.

Щодо судового збору

За змістом частин першої, шостої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняютьсяінваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.

Згідно посвідчення серії Г № 356251 від 01 грудня 1990 року ОСОБА_1 безтерміново має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

Проте суд першої інстанції на наведене належної уваги не звернув та безпідставно стягнув судові витрати з ОСОБА_1, яка відповідно до Закону України "Про судовий збір" (3674-17) відноситься до переліку осіб, які звільнені від їх сплати.

Апеляційний суд доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині розподілу судових витрат не перевірив та залишив без змін рішення суду першої інстанції в цій частині із порушенням вимог пункту 8 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень в частині стягнення судових витрат із ОСОБА_1 із покладенням таких витрат на рахунок держави.

Крім того, необхідно зазначити, що позов заявлено до двох відповідачів, а тому судовий збір, понесений позивачем у суді першої інстанції, покладається на відповідачів у рівних частках.

З урахуванням викладеного, судовий збір у розмірі 275 грн 60 коп. (551 грн 20 коп./2), що підлягає стягненню із ОСОБА_1, покладається на рахунок держави, а іншу частину судового збору у розмірі 275 грн 60 коп. необхідно стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги по суті спору не спростовують висновків судів, оскаржувані судові рішення в цій частині залишаються без змін за статтею 410 ЦПК України.

В частині розподілу судового збору рішення судів необхідно змінити відповідно до статті 412 ЦПК України.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2018 року в частині вирішення спору по суті залишити без змін.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2018 року скасувати в частині стягнення судових витрат із ОСОБА_1.

Компенсувати за рахунок держави понесені ОСОБА_2 під час провадження справи у суді першої інстанції судові витрати в розмірі 275 грн 60 коп.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 275 грн 60 коп., понесений ОСОБА_2 під час провадження справи у суді першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С.П. Штелик