розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області в складі судді Селезньової Т. В. від 23 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області в складі суддів: Березовенко Н. В., Олійника В. І., Лівінського С. В., від 29 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, треті особи: реєстраційна служба Броварського МУЮ Київської області, орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на земельні ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що 12 лютого 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, за яким у строк до 12 травня 2008 року мав бути укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,43 га у селі Пухівка Київської області за ціною 200 000 доларів США, за яким покупець мав здійснити попередню оплату у розмірі 8 000 доларів США, за внесеними доповненнями до даного попереднього договору від 16 червня 2009 року - сторони домовились укласти два договори купівлі-продажу двох земельних ділянок площею 0,18 га і 0,25 га, строк укладення договорів купівлі-продажу був визначений до 16 серпня 2008 року.

Указано, що ОСОБА_1 сплатив за попереднім договором грошові кошти в сумі 170 000 доларів США продавцю ОСОБА_6, що встановлено рішенням Деснянського райсуду м. Києва від 19 березня 2014 року, але продавець до визначеної дати укладення договорів помер. ОСОБА_1 як кредитор заявив вимогу до спадкоємців, подавши заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину після ОСОБА_6, є малолітній ОСОБА_4, який успадкував вказані земельні ділянки, за які позивач повністю сплатив гроші спадкодавцю ОСОБА_6, і вказані земельні ділянки з порушенням вимог закону, при відсутності згоди органу опіки, і з порушенням його прав як кредитора, були відчужені за договорами купівлі-продажу законним представником малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_3, покупцю ОСОБА_2

Позивач вважав, що свідоцтво, видане на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 є недійсним, оскільки видане на підставі недійсних догорів. Гроші в рахунок купівлі земельних ділянок були ним передані продавцю ОСОБА_6, але договір не укладено через смерть останнього, тому вважає, що є підстави для визнання права власності на вказані земельні ділянки за ним.

Позивач просив суд: - визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені між продавцем ОСОБА_3, що діяла від імені та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, і покупцем ОСОБА_2, а саме: договір купівлі-продажу № 1297 щодо продажу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, договір купівлі-продажу № 1298 щодо продажу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 та договір купівлі-продажу № 1299 щодо продажу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3;

- визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_4 про право власності на нерухоме майно, видане Реєстраційною службою Броварського МРУЮ Київської області 10 червня 2015 року, на ім'я покупця ОСОБА_2, на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_5, (об'єднану з трьох спірних земельних ділянок), з тих підстав, що договори купівлі-продажу, які були підставою видачі свідоцтва про право власності, є недійсними, і тому за даними договорами ніяких правових наслідків для покупця не наступило;

- визнати за ним право власності на наведені вище три земельні ділянки, кадастрові номери НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2016 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що попередній договір не може мати своїм наслідком припинення та/або виникнення права власності на майно, яке повинно було стати предметом відчуження за основним договором, а закон не передбачає переходу до спадкоємця в порядку спадкування зобов'язання укласти основний договір. У випадку доведення позивачем факту сплати колишньому власнику спірних земельних ділянок суми авансу, позивач згідно положень пункту 7 попереднього договору у випадку відмови продавця від продажу земельної ділянки без поважної причини у строк, встановлений цим договором, підлягає поверненню покупцеві, у зв'язку із чим указано, що позивач у даній справі невірно обрав спосіб захисту своїх прав, які вважав порушеними. Спірні договори купівлі-продажу відповідають вимогам закону щодо їх форми і нотаріального посвідчення, зі змісту договорів вбачається, що сторони, укладаючи зазначені договори, досягли згоди з усіх передбачених законом умов, у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання таких договорів недійсними, а, відповідно, не підлягають задоволенню інші похідні вимоги позивача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову у позові. Між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, за яким у строк до 12 травня 2008 року мав бути укладений основний договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,43 га у селі Пухівка Київської області за ціною 200 000 доларів США. Скаржник посилався на те, що сплатив за попереднім договором грошові кошти в сумі 170 000 доларів США продавцю ОСОБА_6, що встановлено рішенням Деснянського райсуду м. Києва від 19 березня 2014 року, але продавець до визначеної дати укладення договорів помер і основний договір укладено не було. ОСОБА_1 як кредитор заявив вимогу до спадкоємців, подавши заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину після ОСОБА_6, є малолітній ОСОБА_4, який успадкував вказані земельні ділянки. Кошти за спірні земельні ділянки позивач повністю сплатив, тому, на думку скаржника, спірні ділянки були відчужені законним представником малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_3, на користь ОСОБА_2 незаконно.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 12 лютого 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 укладено попередній договір, за умовами якого до 12 травня 2008 року мав бути укладений основний договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,43 га у АДРЕСА_1 за ціною 200 000 доларів США, за яким покупець при укладенні цього договору здійснив передоплату у вигляді авансу в готівковому порядку в розмірі 40 400 грн, що є еквівалентом 8 000 доларів США. Згідно з внесеними доповненнями до попереднього договору від 12 серпня 2008 року пункт 4 попереднього договору було викладено в наступній редакції: "При укладенні цього договору покупець сплачує продавцю передоплату у вигляді авансу в готівковому порядку в розмірі 823 650 грн, що є еквівалентом 170 000 доларів США та з внесеними доповненнями до даного попереднього договору від 16 червня 2009 року, відповідно до якого сторони домовились укласти два договори купівлі-продажу двох земельних ділянок площею 0,18 га і 0,25 га, строк укладення договорів купівлі-продажу був визначений до 16 серпня 2009 року.

ОСОБА_1 сплатив за попереднім договором грошові кошти в сумі 170 000 доларів США продавцю ОСОБА_6, що встановлено рішенням Деснянського райсуду м. Києва від 19 березня 2014 року у справі № 754/7615/13-ц, але продавець до визначеної дати укладення договорів помер і укладення основного договору не відбулося.

ОСОБА_1, вважаючи себе кредитором померлого, заявив вимогу до спадкоємців, подавши заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину після ОСОБА_6, є малолітній ОСОБА_4, який успадкував спірні земельні ділянки.

Відповідно до розпорядження № 982 від 17 грудня 2013 року Броварської районна державна адміністрація за заявою ОСОБА_3 надано дозвіл на укладення ОСОБА_3 договору купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,1999 га, 0,1324 га, 0,1000 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою АДРЕСА_1, від імені її малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, які належать йому на праві власності.

Згідно договору купівлі-продажу від 27 грудня 2013 року, укладеного між продавцем ОСОБА_3, яка діяла як законний представник від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, і покупцем ОСОБА_2, посвідченого нотаріусом Змисловською Т. В. під реєстровий номером № 1297, покупцю продана земельна ділянка, що розташована за адресою АДРЕСА_1, площею 0,1999 га, призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1.

Згідно договору купівлі-продажу від 27 грудня 2013 року, укладеного між продавцем ОСОБА_3, яка діяла як законний представник від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, і покупцем ОСОБА_2, посвідченого нотаріусом Змисловською Т. В. під реєстровий номером № 1298, покупцю продана земельна ділянка, що розташована за адресою АДРЕСА_1, площею 0,1324 га, призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2.

Згідно договору купівлі-продажу від 27 грудня 2013 року, укладеного між продавцем ОСОБА_3, яка діяла як законний представник від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, і покупцем ОСОБА_2, посвідченого нотаріусом ЗмисловськоюТ. В. під реєстровий номером № 1299, покупцю продана земельна ділянка, що розташована за адресою АДРЕСА_1, площею 0,1000 га, призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_3.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі даних договорів купівлі-продажу зареєстровано право власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки, кадастрові номери НОМЕР_1, НОМЕР_3, НОМЕР_2, дата внесення відомостей до реєстру 23 грудня 2013 року.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18 лютого 2014 року внесено до реєстру відомості про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,4323 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_5, підстава: Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер 18091796, видане 21 лютого 2014 року Реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області; відомості про реєстрацію обтяжень відсутні.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили, скасовано рішення Броварського міськрайонного суду від 12 липня 2010 року, і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, управління Держкомзему у Броварському районі Київської області, ДП "Центр ДЗК" про стягнення авансу, звернення стягнення на майно, визнання права власності.

Крім того, рішенням апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року, було скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_8 про визнання попереднього договору оплаченим.

Крім того, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 березня 2014 року у справі № 754/7615/13-ц відмовлено ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_3, що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4, про визнання правочину оплаченим та невиконаним.

На дане рішення позивач посилається, як на доказ доведеності факту передачі ним ОСОБА_6 170 000 доларів США за спірним попереднім договором з відповідними змінами.

У справі № 754/7615/13-ц судом установлено, що позивач сплатив ОСОБА_6 в повному обсязі грошові кошти в розмірі 170 000 доларів США за попереднім договором від 12 лютого 2008 року з відповідними змінами. Основний договір купівлі-продажу не був укладений з причини смерті ОСОБА_6 Підставою для відмови у позові суд зазначив те, що позивач обрав спосіб захисту, не передбачений договором або законом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини третьої статті 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо одна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

За змістом частини першої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до змісту статті 319 ЦК України власнику належить сукупність права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд і в тому числі право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку набувається з моменту реєстрації цих прав.

Згідно статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Згідно статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (далі - Закон) будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.

Згідно частини першої статті 18 цього Закону свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається, зокрема, на підстав договору.

Згідно статті 19 цього Закону державна реєстрація прав здійснюється на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Згідно частини третьої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення.

Згідно частини четвертої статті 334 ЦК України права на майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, урахувавши, що попередній договір не замінює собою основного договору і не може мати своїм наслідком припинення та/або виникнення права власності на майно, яке мало бути предметом відчуження за основним договором, та установивши, що спірні договори купівлі-продажу відповідають вимогам закону, а його сторони мали право на укладення таких договорів і досягли згоди щодо усіх їх істотних умов, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у спосіб, який обрано ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій спростовуються дослідженими судами матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги, які є ідентичними до доводів позовної заяви та апеляційної скарги, не спростовують висновків судів у даній справі, оскільки позивач звернувся до суду за захистом свої прав, які вважав порушеними, в наслідок невиконання умов попереднього договору від 12 лютого 2008 року, однак обрав невірний спосіб захисту таких прав, що неодноразово роз'яснювалось скаржнику судами різних інстанцій.

ОСОБА_1 не був позбавлений права захистити свої відповідні права у спосіб, що передбачений умовами такого попереднього договору, а також положеннями законодавства, яке регулює правовідносини, які виникли на підставі попереднього договору.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.