розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., Яремка Я. Я.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа -

ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 16 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 2501/0408/88-545, згідно з яким останній наданий кредит у сумі 20 000,00 доларів США, строком до 10 квітня 2018 року, зі сплатою 11,9 % річних.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між

ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки від 16 квітня 2008 року

№ 2501/0408/88-545-7-1, відповідно до якого іпотекодавець ОСОБА_3 передав у іпотеку банку нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 7509, що належить іпотекодавцю, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 грудня 2002 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Балан Р. Б., зареєстрованого в реєстрі за № 11989.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно з яким до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

У порушення умов кредитного договору ОСОБА_4 зобов'язання за договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 28 липня 2015 року виникла заборгованість у сумі 188 759,56 грн, що складається із: суми заборгованості за кредитом - 171 818,15 грн та суми заборгованості за відсотками - 16 941,40 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ "Дельта Банк" просило у рахунок виконання основного зобов'язання звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем ПАТ "Дельта Банк", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 7509.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2015 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що між сторонами відсутній окремо укладений договір, яким встановлено умови щодо передачі іпотекодержателю іпотекодавцем майна у власність у рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором, а тому у позивача відсутнє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 18 лютого 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 18 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено. Рішення Шевченківського районного суду

м. Чернівці від 01 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 квітня 2008 року № 2501/0408/88-545 у розмірі 188 759,56 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 171 818,15 грн та заборгованості за відсотками у розмірі

16 941,40 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 7509, яка належить іпотекодавцю, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20 грудня 2002 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Бадан Р. Б., за реєстровим номером 11989, зареєстрованого у Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації 02 січня 2003 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 7509.

Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий 02 січня 2003 року Чернівецьким обласним комунальним бюро технічної інвентаризації № 3213 шляхом визнання права власності на зазначене майно за ПАТ "Дельта Банк" за ціною визначеної на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності вартістю 742 713,00 грн.

Визнано за ПАТ "Дельта Банк" право власності на квартиру АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 7509.

Заборонено проводити реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ "Дельта Банк" на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_4 не виконувала належним чином умови кредитного договору, кредит не погасила, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, а іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі останньому права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 серпня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд захистив право позивача у спосіб, не передбачений чинним законодавством України та умовами договору іпотеки, що свідчить про грубе порушення судом апеляційної інстанції статті 4 ЦПК України 2004 року, згідно із якою здійснюючи правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, внаслідок чого відповідач протиправно позбавлений права власності на своє майно.

Станом на час розгляду цієї справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргупредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_5

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про

внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судом установлено, що 16 квітня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_4 укладений кредитний договір

№ 2501/0408/88-545, згідно з умовами якого банком надано кредит (грошові кошти) на суму 20 000,00 доларів США строком до 10 квітня 2018 року зі сплатою 14,0 % річних.

Згідно із пунктом 3.8 кредитного договору від 16 квітня 2008 року № 2501/0408/88-545, сторони за взаємною згодою домовились без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору встановити наступний порядок змін умов до цього договору з відповідною зміною зобов'язань позичальника щодо строку виконання позичальником зобов'язань за цим договором та відповідних прав банку вимагати від позичальника виконання зобов'язань за цим договором: якщо позичальник порушує строки платежів; якщо у відношенні власника предмету іпотеки, його майна є рішення чи вчинена дія з боку будь-яких державних органів або органів, що мають аналогічні повноваження, які істотно ускладнюють чи роблять неможливим розпорядження майном позичальника.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором від 16 квітня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки від 16 квітня 2008 року № 2501/0408/88-545-Z-1, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_3 передав в іпотеку банку нерухоме майно - двокімнатну квартиру загальною площею 51,00 кв. м, житловою - 27,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 7509, яке належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 грудня 2002 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Балан Р. Б., зареєстрованого в реєстрі за № 11989.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

ОСОБА_4 свої зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконувала, у зв'язку із чим, станом на 28 липня 2015 року, заборгованість за договором від 16 квітня 2008 року № 2501/0408/88-545 становить 188 759,56 грн, що складається із: суми заборгованості за кредитом - 171 818,15 грн; суми заборгованості за відсотками - 16 941,40 грн.

27 серпня 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 направлено вимоги про усунення порушень за виконання своїх зобов'язань за кредитним договором від 16 квітня

2008 року з вимогами у порядку статей 33, 35, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", про що свідчить реєстр поштових відправлень від 28 серпня 2015 року. При цьому, доказів отримання цих вимог відповідачем та третьою особою позивачем не надано.

Відповідно до пункту 6.1.7 кредитного договору, у випадку невиконання позичальником умов договору, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки, чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов'язань за цим договором та/або пред'явити позов у відношенні позичальника.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутнє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення вимог, виходив з того, що позичальник не виконувала належним чином умови кредитного договору, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, а договором іпотеки сторони передбачили звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду.

Однак із вказаними висновком апеляційного суду не можна погодитися з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України та статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Статтею 36 Закону, яка має назву: "Позасудове врегулювання", передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У свою чергу, статтею 37 Закону, яка має назву: "Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки", передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, а також висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 21 березня 2018 року

У названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, крім того, вказала наступне.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведених норм матеріального права, апеляційний суд помилково вважав, що спір, який виник між банком та відповідачем, не може бути вирішений у позасудовому порядку, через те, що відповідач заперечує проти звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не врахував, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Крім того, визнання та реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом України "Про іпотеку" (898-15) не передбачено.

Вищевикладене свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то сплачений при її подачі судовий збір у розмірі 2 265,11 грн підлягає стягненню з ПАТ "Дельта Банк" на користь ОСОБА_3

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 серпня 2017 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2015 року залишити в силі.