розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Служби автомобільних доріг у Миколаївській області Державного агентства автомобільних доріг України на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, у складі судді Карташевої Т. А., від 23 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Довжук Т. С., Ямкової О. О., від 22 березня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Служби автомобільних доріг у Миколаївській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 11 грудня 2015 року він був прийнятий на роботу до Служби автомобільних доріг у Миколаївській області на посаду начальника відділу якості, технічного контролю та нових технологій. 25 лютого 2016 року його переведено на посаду виконуючого обов'язки заступника начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області до вирішення питання затвердження його на посаді. 15 серпня 2016 року ним подано заяву про надання відпустки із наступним звільненням з 08 вересня 2016 року, яку в частині звільнення відкликано 31 серпня 2016 року. Позивач зазначав, що 05 вересня 2016 року його госпіталізували до лікувальної установи, де він проходив лікування до 16 вересня 2016 року. Про зазначений факт він повідомив роботодавця. Однак, 10 вересня 2016 року його було повідомлено про звільнення на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, про що було видано наказ № 49-К від 07 вересня 2016 року. Позивач вказував, що його звільнення за угодою сторін проведено з порушенням положень КЗпП України (322-08) , оскільки жодної угоди між сторонами не було. Ним подавалася заява про звільнення за власним бажанням, однак до закінчення встановленого законом строку її було відкликано.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_3 просив позов задовольнити, скасувати наказ про його звільнення, поновити його на посаді та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов'язки начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області № 49-к від 07 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_3 з посади виконуючого обов'язки заступника начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області. Поновлено ОСОБА_3 на посаді виконуючого обов'язки заступника начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області з 08 вересня 2016 року. Стягнуто зі Служби автомобільних доріг у Миколаївській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 вересня 2016 року по 23 січня 2017 року у розмірі 33 577, 55 грн з наступним відрахуванням з цієї суми при її виплаті належних до сплати податків та обов'язкових платежів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення, оскільки між сторонами не було досягнуто домовленості про звільнення за угодою сторін, отже звільнення працівника було неправомірним.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Миколаївській області відхилено, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки матеріали справи свідчать, що звільнення позивача відбулося незаконно, тому що між працівником та роботодавцем була відсутня домовленість про припинення трудового договору за угодою сторін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2017 року Служба автомобільних доріг у Миколаївській області подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасуватирішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 38 КЗпП України та не застосовано положення пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки між роботодавцем та позивачем існувала домовленість про звільнення останнього із конкретної посади із зазначенням конкретної дати. Позивачем до роботодавця було направлено заяву про відкликання заяви у частині звільнення після спливу 14 днів, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 38 КЗпП України. Окрім того, у відповідача відсутні законодавчо визначені повноваження для поновлення позивача на посаді заступника начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_3 до Служби автомобільних доріг у Миколаївській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У поданих запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_4, посилається на те, що він не подавав заяву про звільнення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України і не узгоджував саме цю підставу звільнення із роботодавцем. Подаючи заяву про надання відпустки з наступним звільненням, яку в подальшому в частині звільнення було відкликано, позивач мав на увазі звільнення за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України. При вирішенні спору судами правильно встановлено обставини справи та застосовано норми матеріального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області від 10 грудня 2015 року № 17-к ОСОБА_3 прийнято на роботу з 11 грудня 2015 року на посаду начальника відділу якості, технічного контролю та нових технологій (а. с. 18-21, 47, 67-68).

19 лютого 2016 року начальником Служби автомобільних доріг у Миколаївській області Антощуком О. Л. складено подання на ім'я голови Державного агентства автомобільних доріг України "Укравтодор" про розгляд питання щодо призначення на посаду заступника начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області ОСОБА_3 (а. с. 69).

25 лютого 2016 року наказом № 9-к начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області ОСОБА_3 на підставі його заяви переведено на посаду виконуючого обов'язки заступника начальника до вирішення питання про затвердження його на посаді, звільнивши від обов'язків начальника відділу якості, технічного контролю та нових технологій (а. с. 48, 70-71).

Згідно з письмовими поясненнями Служби автомобільних доріг у Миколаївській області відповіді на подання про призначення позивача заступником начальника Служби не надійшло (а. с. 59-60).

15 серпня 2016 року позивач звернувся до виконуючого обов'язки начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області ШульгиМ.І. із заявою про надання відпустки з 18 серпня 2016 року на 20 календарних днів з наступним звільненням з 08 вересня 2016 року (а. с. 49).

31 серпня 2016 року ОСОБА_3 подав заяву про відкликання його заяви в частині звільнення (а. с. 9).

05 вересня 2016 року позивач надіслав відповідачу повідомлення про знаходження на лікарняному (а. с. 10).

Відповідно до листка непрацездатності серії АГЖ № 130736 ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у міській лікарні № 4 м. Миколаєва з 05 по 16 вересня 2016 року (а. с. 15).

Зазначений листок непрацездатності був направлений відповідачу 26 вересня 2016 року (а. с. 16, 17).

Наказом виконуючого обов'язки начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області від 07 вересня 2016 року № 49-к ОСОБА_3 звільнено із займаної посади виконуючого обов'язки заступника начальника з 08 вересня 2016 року за угодою сторін на підставі поданої ним заяви від 15 серпня 2016 року (а. с. 50).

Листом від 08 вересня 2016 року ОСОБА_3 направлено копію вищезазначеного наказу про його звільнення, який ним отримано особисто 12 вересня 2016 року (а. с. 52-54).

Відповідно до довідок відповідача від 16 січня 2017 року та від 23 січня 2017 року середньоденний заробіток ОСОБА_3 перед звільненням становив 395, 03 грн. Заробітна плата виплачена ОСОБА_3 по 21 вересня 2016 року включно (а. с. 62-63, 101).

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 33 КЗпП України тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.

Пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Відповідно частини першої та другої до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Подібні положення містять статті 76, 81 чинної редакції ЦПК України (1618-15) .

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки позивача було звільнено із займаної посади (виконуючий обов'язки заступника начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області) з порушенням вимог КЗпП України (322-08) .

Судами надано належну оцінку складеній позивачем заяві від 15 серпня 2016 року, яку 31 серпня 2016 року було відкликано в частині звільнення. У цій заяві позивач просив надати йому відпустку з 18 серпня 2016 року на 20 календарних днів з наступним звільненням з 08 вересня 2016 року. Вказана заява не містить погодження працівником та роботодавцем підстав звільнення, не свідчить про досягнення між сторонами згоди на звільнення працівника за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України). Суди дійшли правильного висновку, що зміст заяви ОСОБА_3 від 15 серпня 2016 року свідчить про намір припинити трудові правовідносини за власним бажанням працівника.

31 серпня 2016 року ОСОБА_3 подав заяву про відкликання заяви у частині звільнення, яку зареєстровано Службою автомобільних доріг у Миколаївській області 31 серпня 2016 року за вх. № 01-15/917 (а. с. 9).

Згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення не означає, що трудовий договір може бути припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, якщо сторони не досягли домовленості про припинення трудового договору саме з цієї підстави (за угодою сторін).

Вказаний висновок відповідає висновку, висловленому у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16.

Встановлені у справі обставини, яким надана належна оцінка судами попередніх інстанцій, виходячи зі змісту заяви ОСОБА_3 від 15 серпня 2016 року про надання відпустки з наступним звільненням з 08 вересня 2016 року, а також заяви від 31 серпня 2016 року про відкликання заяви в частині звільнення, однозначно свідчать про відсутність у позивача станом на момент винесення оспореного наказу волевиявлення на звільнення, а тому звільнення останнього на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, яке відбулось за односторонньої ініціативи Служби автомобільних доріг у Миколаївській області, є незаконним.

Враховуючи, що чинне трудове законодавство не містить прямої заборони стосовно тимчасового призначення працівника виконуючим обов'язки за вакантною посадою, суди дійшли правильного висновку про можливість поновлення позивача на посаді саме виконуючого обов'язки заступника начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області, тобто на посаді, яку він працівник займав на момент незаконного звільнення.

Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 вересня 2016 року по 23 січня 2017 року у розмірі 33 577, 55 грн, районний суд правильно застосував вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Головуючий	Д. Д. Луспеник
Судді	О. В. Білоконь Є. В. Синельников
	С. Ф. Хопта

	Ю. В. Черняк