розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області, у складі судді Тимощука О. Я., від 25 листопада 2015 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області, у складі колегії суддів:

ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, від 26 квітня 2018 року і касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 26 квітня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі

50 тис. доларів США зі сплатою 13,4% річних за користування кредитом строком до 23 жовтня 2017 року. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору у той же день між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість у розмірі 28 266,71 доларів США та пеня у розмірі 35 985,60 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути у солідарному порядку з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року у розмірі 28 266,71 доларів США та 35 958,60 грн, з яких: строкова заборгованість за кредитом - 18 407,51 доларів США, прострочена заборгованість за кредитом -

6 194,62 долариСША, строкова заборгованість за процентами - 20 центів США, прострочена заборгованість за процентами - 3 664,37 долари США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 22 726,14 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів - 13 232,46 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 листопада 2015 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту

від 24 жовтня 2007 року у розмірі 28 266,71 доларів США та 35 958,60 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник не виконував свої зобов'язання за кредитним договором, а тому наявні підстави для стягнення кредитних коштів з поручителя та позичальника у солідарному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 26 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 24 жовтня 2007 року у розмірі 28 266,71 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі 35 958,60 грн. У частині позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом до поручителя ОСОБА_5, оскільки позичальник припинив оплату чергових платежів з червня 2014 року, а з позовом до суду банк звернувся у червні 2015 року, а тому відсутні підстави для солідарної відповідальності поручителя разом з позичальником. Що стосується позовних вимог до позичальника ОСОБА_4, то передбачений статтею 257 ЦК України строк позовної давності з часу припинення оплати чергових платежів не пропущено, а тому сума заборгованості за кредитом підлягає стягненню з нього на користь банку.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк" просить скасувати постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що банком було змінено строк виконання основного зобов'язання та 04 березня 2015 року направлено на адресу поручителя вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості. Вимога про дострокове виконання основного зобов'язання вступила у дію з 14 квітня 2015 року, а тому строк пред'явлення вимог до поручителя спливає 14 жовтня 2015 року. Банк звернувся до суду з позовом до поручителя у межах строків, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що умови кредитного договору не відповідають вимогам чинного законодавства України, оскільки до кредитного договору не було додано графіку платежів, при укладенні договору банк не надав позичальнику інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Кредит фактично наданий у гривні.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить залишити без задоволення касаційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк", а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 26 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданими касаційними скаргами.

07 вересня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та

ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту

№ 11240339000, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 50 тис. доларів США зі сплатою 13,4% річних за користування кредитом строком до 23 жовтня 2017 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору у той же день між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки.

Відповідно до пункту 3.1 договору поруки цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором.

Кредитний договір від 24 жовтня 2007 року укладений строком на 10 років і позичальник мав повертати суму кредиту з відповідними процентами, сплачуючи її частинами - щомісячними ануїтетними платежами у розмірі 760 доларів США (т.1, а. с. 5)

ОСОБА_4 припинив оплату чергових платежів 26 травня 2014 року.

Позичальник неналежним чином виконував умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 28 266,71 доларів США, а також нарахована пеня у розмірі 35 958,60 грн, з яких: строкова заборгованість за кредитом - 18 407,51 доларів США, прострочена заборгованість за кредитом - 6 194,62 долари США, строкова заборгованість за процентами - 20 центів США, прострочена заборгованість за процентами - 3 664,37 долари США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 22 726,14 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів - 13 232,46 грн.

04 березня 2015 року банк направив позичальнику та поручителю вимогу, у якій зазначив, що у випадку неусунення порушень на 32 день з дня отримання цієї вимоги, у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення про дострокове повернення кредиту ПАТ "УкрСиббанк" змушений вимагати виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 24 жовтня 2007 року у повному обсязі.

Отже, банк змінив строк виконання основного зобов'язання за спірним кредитним договором на 14 квітня 2015 року.

17 червня 2015 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку у повному обсязі.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на момент подання позову, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Умовами спірного кредитного договору сторони передбачили строки виконання окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного ануїтетного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу ануїтетними платежами (частинами) та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

У зв'язку з порушенням боржником зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України використав право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, звернувшись у березні 2015 року до боржника та поручителя з вимогою про погашення заборгованості у повному обсязі.

Якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, встановивши, що останній платіж за кредитним договором позичальником було сплачено у травні 2014 року, а із позовом про стягнення заборгованості банк звернувся до суду у червні 2015 року, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про припинення поруки за всією заборгованістю позичальника, про стягнення якої заявлені вимоги, не врахував, що банк змінив строк виконання основного зобов'язання та у межах шестимісячного строку звернувся до суду з позовом до позичальника та поручителя про дострокове стягнення заборгованості у повному обсязі, отже порука припинилась лише у частині щомісячних платежів, строк внесення яких настав за шість місяців до дати подання цього позову (17 червня 2015 року).

Враховуючи те, що порука ОСОБА_5 припинилася щодо частини щомісячних платежів, строк сплати яких настав до дати направлення банком вимоги про дострокове повернення кредитних коштів та зміну виконання основного зобов'язання, а в іншій частині вимог порука не припинилася, для правильного вирішення спору про стягнення заборгованості з поручителя необхідним є дослідження розрахунку заборгованості у межах визначеного судом строку чинності поруки, виходячи із дати пред'явлення позову.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з'ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому постанова суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог банку

до ОСОБА_5 підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 Доводи позичальника зводяться до незгоди з умовами кредитного договору. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 листопада 2017 року у справі № 569/5886/16-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 18 січня 2018 року, що були залишені без змін постановою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання недійсним спірного договору про надання споживчого кредиту відмовлено. Позичальником не спростовано розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором, наданий позивачем. Банк звернувся до суду у межах трирічного строку позовної давності.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга ОСОБА_4 до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 26 квітня 2018 року у частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_5 скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Апеляційного суду Рівненської області

від 26 квітня 2018 року та рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 листопада 2015 року у незміненій на результатами апеляційного перегляду частині залишити без змін.