Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач	-	ОСОБА_6,
відповідач	-	ОСОБА_7,
третя особа	-	публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит",

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Щеняєвої І. Б. від 11 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Соколан Н. О., від 17 травня 2016 року.

У червні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит" (далі - ПАТ "Банк Національний кредит"), про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, щоз 16 серпня 1986 року до 19 червня 2001 року перебував у шлюбі з відповідачем.

08 травня 1998 року вони разом з дружиною придбали придатну для житла квартиру АДРЕСА_1

Спочатку спільними зусиллями, а після розірвання шлюбу, за власний кошт позивача, в квартирі проведено капітальний ремонт та створено новий об'єкт нерухомого майна - переобладнано житлову квартиру у салон-перукарню для здійснення ОСОБА_7 підприємницької діяльності, що зумовило збільшення його вартості.

З 1998 року до 2011 року позивач проводив ремонтні роботи, а тому запропонував відповідачу сплатити йому частку у спільному майні.

Посилаючись на те, що колишня дружина не бажає сплачувати йому вартість половини спільного майна та має намір на його відчуження, позивач просив суд: визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7; виділити ОСОБА_6 1/2 частини у об'єкті спільної сумісно власності колишнього подружжя.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого права, а відповідач у запереченнях на позов порушив клопотання про застосування наслідків пропуску трирічного строку позовної давності.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку, тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законодавства і підстав для його скасування немає.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_6 посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Сторони не скористалися правом на подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 лютого 2018 року справа передана на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року справа призначена до судового розгляду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до статей 22, 23, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України (2006-07) ), статей 16, 17 Закону України "Про власність", статей 112, 118 ЦК Української РСР, що діяли на час придбання спірної квартири, статей 368, 369, 370 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, при цьому вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Згідно із частиною 2 статті 72 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7. перебували у шлюбі з 16 серпня 1986 року.

08 травня 1998 року ОСОБА_7 придбала квартиру АДРЕСА_1

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2001 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано.

На підставі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18 грудня 2007 року за ОСОБА_7 визнано право власності на переобладнане житлове приміщення під нежитлове приміщення № 1 з прибудовою внутрішньою площею 28,5 кв. м та тамбуром внутрішньою площею 3,6 кв. м, загальною внутрішньою площею приміщення 82,7 кв. м, розташованого на першому поверсі п'ятиповерхового будинку АДРЕСА_1

Відповідно до іпотечного договору від 15 березня 2013 року № 04-77/1-1, в забезпечення виконання кредитних зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-19ю/2013/2-1, укладеного між ПАТ "Банк Національний Кредит" та товариством з обмеженою відповідальністю "Новосталь", ОСОБА_7 передала в іпотеку банку нежиле приміщення, розташоване на першому поверсі п'ятиповерхового будинку, з прибудовою внутрішньою площею 28,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_7 на праві приватної власності на підставі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18 грудня 2007 року за № 2-6060/07.

Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що спірна квартира придбана у період шлюбу сторін, тому може бути визнана об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7, однак позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про захист свого права.

Судами установлено, що ОСОБА_6 звертався до ОСОБА_7 та ОСОБА_9 з пропозицією вирішення питання щодо поділу майна та компенсації йому матеріальних витрат 14 грудня 2010 року.

Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_6 пояснив, що з вимогами про поділ квартири АДРЕСА_1 від вже звертався до суду в 2010 році, однак цей позов було залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судами неправильно встановлено момент, коли позивач дізнався про порушення свого права. Вказує, що строк позовної давності починає відраховуватися з 2015 року, оскільки тоді він дізнався про те, що відповідач на власний розсуд розпоряджається спільним майном.

Слід зазначити, що вказані доводи не є переконливими, оскільки матеріалами справи підтверджено та не спростовано позивачем, що про порушення свого права він довідався у 2010 році, однак до суду з даним позовом звернувся лише у червні 2015 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності для вимог про поділ майна, причину пропуску строку позовної давності не зазначив.

Таким чином, суди попередніх інстанцій з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, дійшли правильного висновку про відмову у задоволення позову, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності щодо вимог стосовно поділу спільного сумісного майна подружжя без поважних причин.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили характер правовідносин між сторонами у справі та обґрунтовано застосували норми статей 253, 256, 257, 261 ЦК України та статтю 72 СК України, що регулюють спірні правовідносини, тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Враховуючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, суд касаційної інстанції не має підстав для зміни розподілу судових витрат, визначених судами попередніх інстанцій. Сторони не заявляли до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) ,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2016 року залишити без змін.