розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2, подану їх представником - адвокатом Слободянюк Юлією Романівною, на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Кіслика С. А.,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позову зазначило, що 28 липня 2006 року між ПАТ "Укрсоцбанк" і ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 432/037-ФО1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 20 000 доларів США з кінцевим строком повернення до 27 липня 2027 року і зі сплатою 13% річних за користування кредитом.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 31 липня 2006 року між ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого у іпотеку банку передано п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка згідно з договором купівлі-продажу від 26 грудня 2003 року належить відповідачам у рівних частках.

Позивач вказує, що позичальник не виконує належним чином зобов`язання з погашення кредитної заборгованості і станом на 8 квітня 2016 року має борг у сумі 1 140 197,92 гривень, з яких: заборгованість за кредитом 420 039,82 гривень, заборгованість за процентами - 449 240,95 гривень, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 112 700,80 гривень і пеня за несвоєчасну сплату процентів - 158 216,34 гривень.

Оскільки ОСОБА_1 порушила зобов`язання за договором кредиту, ПАТ "Укрсоцбанк" просив у рахунок погашення її заборгованості у сумі 1 140 197,92 гривень звернути стягнення на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 - шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленому на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2016 року, ухваленим у складі судді Панфілової А. В., ПАТ "Укрсоцбанк" у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2012 року стягнено з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту № 432/037-ФО1 від 28 липня 2006 року і у ході виконання цього рішення державний виконавець може звернути стягнення на належне позичальнику нерухоме майно, у той час як суд не має повноважень змінювати спосіб виконання рішення суду про стягнення заборгованості.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Укрсоцбанк" за договором кредиту № 432/037-ФО1 від 28 липня 2006 року, що станом на 7 квітня 2016 року становить 462 600,94 гривень і складається із: заборгованості за процентами - 7 422 доларів США (за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США складає 191 683,71 гривень), пені за несвоєчасне погашення кредиту - 4 368,03 доларів США (за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США складає 112 700,80 гривень) і пені за несвоєчасну сплату процентів - 6 132,112 доларів США (за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США складає 158 216,34 гривень), звернено стягнення на п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка згідно з договором купівлі-продажу від 26 грудня 2003 року належить ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у рівних частках, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною у розмірі 736 400 гривень, але на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Зупинено виконання рішення у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Стягнено з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" у відшкодування судового збору по 7 285,96 гривень з кожного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наявності визначених Законом України "Про іпотеку" (898-15) і іпотечним договором від 31 липня 2006 року правових підстав для звернення стягання на передану в іпотеку банку квартиру. Оскільки поданий банком розрахунок заборгованості включає суми, позовна давність щодо вимог про стягнення яких спливла, апеляційний суд дійшов висновку про обчислення заборгованості, що підлягає погашенню за рахунок отриманих від реалізації іпотечного майна коштів, у межах трирічного строку перед днем звернення до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просили рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявники зазначають, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-349цс16, згідно з яким суд не може самостійно змінювати спосіб виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Помилковим вважають посилання апеляційного суду в обґрунтування висновків про часткове задоволення позову на правові позиції Верховного Суду України у справах № 6-125цс13 і № 6-153цс14, у яких зазначено, що закінчення строку дії кредитного договору не припиняє іпотеку.

Вказують, що 2 квітня 2016 року банк направив їм вимогу про погашення заборгованості за кредитом та надав строк на її виконання протягом тридцяти днів, проте цей позов поданий 26 квітня 2016 року, тобто до спливу тридцятиденного строку, що свідчить про відсутність правових підстав для його подання.

На думку заявників, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що передана в іпотеку квартира придбана не за кредитні кошти, а також не врахував, що розмір заборгованості і вартість іпотечного майна є неспівмірними.

Позиція інших учасників справи

У липні 2017 року ПАТ "Укрсоцбанк" подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Вказав, що суд апеляційної інстанції обчислив проценти за користування кредитом і пеню у межах трьох та одного років відповідно, що передували зверненню до суду, тобто позовна давність щодо позовних вимог про погашення цих сум не пропущена. Банк скористався визначеним частиною другою статті 1050 ЦК України правом вимагати дострокового повернення кредиту у повному обсязі, пред`явивши до ОСОБА_1 позов у лютому 2011 року, тому позивач вважає помилковими твердження заявників про те, що у банка не було права вимагати звернення стягнення на іпотечне майно у зв`язку з пред`явленням позову до спливу тридцяти днів з дня направлення вимоги про погашення кредитної заборгованості.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 13 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 28 липня 2006 року між ПАТ "Укрсоцбанк" і ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 432/037-ФО1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 20 000 доларів США з кінцевим строком повернення до 27 липня 2027 року і зі сплатою 13% річних за користування кредитом.

Пунктом 7.3 договору кредиту передбачено, що договір діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

У випадку направлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, і, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (пункт 7.4 договору кредиту).

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 31 липня 2006 року між ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого у іпотеку банку передано п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 103,45 кв.м, житловою площею 70,2 кв.м, яка згідно з договором купівлі-продажу від 26 грудня 2003 року належить ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у рівних частках.

Також судом встановлено, що у 2011 році ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до ОСОБА_1 із вимогою про дострокове повернення кредиту у повному обсязі.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" достроково на підставі частини другої статті 1050 ЦК України заборгованість за договором кредиту № 432/037-ФО1 від 28 липня 2006 року. Згідно з зазначеним рішенням станом на 3 листопада 2010 року борг ОСОБА_1 становив 166 002,75 гривень і складався із: заборгованості за кредитом - 128 914,85 гривень, заборгованості за процентами - 26 126,09 гривень, пені - 5 961,81 гривень і штрафу - 5 000 гривень.

Вказане рішення не виконане і заборгованість за кредитним договором не погашена.

З поданого банком розрахунку заборгованості суд апеляційної інстанції встановив, що станом на 7 квітня 2016 року банк нарахував ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 44 191,51 доларів США (за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США еквівалентно 1 140 197,92 гривень), з них: заборгованість за кредитом - 16 279,80 доларів США (за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США еквівалентно 420 039,82 гривень), заборгованість за процентами - 17 411,57 доларів США (за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США еквівалентно 449 240,95 гривень), пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 4 368,03 доларів США (за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США еквівалентно 112 700,80 гривень) та пеня за несвоєчасну сплату процентів - 6 132,11 доларів США (за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США еквівалентно 158 216,34 гривень).

Також апеляційний суд встановив, що частково заборгованість за кредитом, який підлягав погашенню щомісячними платежами, і заборгованість за процентами нараховані поза межами трирічного строку позовної давності.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги частково і звертаючи стягнення на передане в іпотеку майно в рахунок погашення заборгованості у сумі 462 600,94 гривень, суд апеляційної інстанції виходив з обґрунтованості поданого позивачем розрахунку заборгованості, який включає проценти і пеню, нараховані за період до 7 квітня 2016 року включно.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитись не можна.

Стаття 575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, яке залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до статті 3 цього Закону іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання (стаття 7 Закону України "Про іпотеку").

Згідно зі статтею статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Встановивши порушення позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту № 432/037-ФО1 від 28 липня 2006 року, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про іпотеку" (898-15) і дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на передане в іпотеку майно у рахунок погашення кредитної заборгованості.

Доводи заявників про те, що заборгованість уже стягнена з ОСОБА_1 іншим судовим рішенням і суд не може самостійно змінювати спосіб виконання такого рішення (правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-349цс16), правильність цього висновку не спростовують.

Фактичні обставини у цій справі і у справі № 6-349цс16 є різними, тому правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-349цс16, правильно не врахований апеляційним судом при вирішенні цієї справи.

Так, у справі № 6-349цс16 предметом позову є визнання недійсними прилюднихторгів із реалізації іпотечного майна, проведених у порядку виконання судового рішення про стягнення заборгованості за відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Верховний Суд України роз`яснив, що Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) допускає звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя; будь-які висновки про неможливість подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі наявності судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором у цій постанові відсутні.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 дійшла висновку, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Таким чином, існування рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2012 року не позбавляє ПАТ "Укрсоцбанк" права на звернення до іпотекодавців із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки і реалізація такого права не є зміною способу виконання судового рішення про стягнення заборгованості.

Не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки доводи заявників про те, що банк направив їм вимогу про погашення заборгованості за кредитом 2 квітня 2016 року та надав строк на її виконання протягом тридцяти днів, проте з позовом звернувся до його спливу - 26 квітня 2016 року, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що вимога про погашення кредитної заборгованості направлена відповідачам 2 квітня 2015 року.

Крім того, статтею 36 Закону України "Про іпотеку" у редакції Закону, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, встановлено, що положення цієї статті щодо направлення іпотекодержателям вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права на звернення у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Не мають правового значення посилання заявників на те, що передана в іпотеку квартира придбана не за кредитні кошти, оскільки купівля іпотечного майна за кредитні кошти не є обов`язковою умовою для звернення на нього стягнення у передбаченому іпотечним договором і Законом України "Про іпотеку" (898-15) порядку.

Також законодавство не передбачає такої підстави для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов`язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Зазначене може враховуватися лише у разі, якщо порушенням основного зобов`язання іпотекодержателю не завдано збитків.

У цій справі апеляційний суд встановив, що боржник ОСОБА_1 рішення про стягнення з неї заборгованості, ухвалене у 2012 році, не виконує і заборгованість не сплачує, тому немає підстав для висновку про те, що іпотекодержателю не завдано збитків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки обраним позивачем способом, який відповідає вимогам статті 39, 41 Закону України "Про іпотеку".

Проте, визначаючи розмір кредитної заборгованості ОСОБА_1, яка підлягає погашенню за рахунок отриманих від реалізації іпотечного майна коштів, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення частини другої статті 1050 ЦК України, згідно з якою у разі прострочення позичальником повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки (статті 39 Закону України "Про іпотеку").

Звертаючись із цим позовом, ПАТ "Укрсоцбанк" просив звернути стягнення на іпотечне майно у рахунок погашення заборгованості у розмірі 1 140 197,92 гривень, з яких: заборгованість за кредитом 420 039,82 гривень, заборгованість за процентами, нарахованими по 7 квітня 2016 року включно, - 449 240,95 гривень, пеня за несвоєчасне повернення кредиту, нарахована за період з 7 квітня 2015 року по 7 квітня 2016 року включно, - 112 700,80 гривень і пеня за несвоєчасну сплату процентів, нарахована за цей же період, - 158 216,34 гривень.

Відповідно до статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звернувшись до ОСОБА_1 з позовом про дострокове стягнення заборгованості за договором кредиту № 432/037-ФО1 від 28 липня 2006 року у лютому 2011 року, ПАТ "Укрсоцбанк" на власний розсуд змінив строк дії договору кредиту і встановив новий строк повного виконання основного зобов`язання. Зміст рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2012 року про задоволення позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" підтверджує такі зміни.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Положення цієї статті про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, застосовуються лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, так як у охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки узгоджуються із висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, згідно з якою Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше висловлених Верховним Судом України висновків про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору і не позбавляє кредитора права на отримання процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин право кредитора нараховувати проценти за договором кредиту № 432/037-ФО1 від 28 липня 2006 року припинено у зв`язку із закінченням строку кредитування через пред`явлення банком позову про дострокове погашення боргу у повному обсязі. Одночасно припинено право банка на нарахування пені, розмір і порядок обчислення якої також визначені договором кредиту.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ПАТ "Укрсоцбанк" у 2011 році змінив строк виконання основного зобов`язання шляхом пред`явлення позову про дострокове погашення заборгованості, не перевірив належним чином поданий позивачем розрахунок заборгованості, який включає проценти і пеню, нараховані після закінчення строку кредитування за період по 7 квітня 2016 року включно, у зв`язку з чим помилково визначив розмір кредитної заборгованості, яка підлягає погашенню за рахунок реалізації іпотечного майна, у сумі 462 600,94 гривень.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених у статті 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути такі недоліки не має.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2012 року, не перевірив поданий позивачем розрахунок заборгованості та не встановив дійсний розмір кредитної заборгованості ОСОБА_1, ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене, оцінити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити правильність і період нарахування процентів і пені та ухвалити судове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.