розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 від 25 вересня 2018 року,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 2008 року він мав близькі стосунки з ОСОБА_5, внаслідок чого у них народилася донька. Зазначив, що з жовтня 2014 року вони почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу та 12 листопада 2015 року ними за спільні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1.

У лютому 2017 року між ними склалися неприязні стосунки та позивач поїхав проживати в АДРЕСА_4

На даний час спірна квартира знаходиться у користуванні, володінні та розпорядженні відповідачки. Остання відмовляється у добровільному порядку розділити спільне майно.

Ураховуючи викладене, він просив встановити факт його проживання однією сім'єю без реєстрацію шлюбу з відповідачкою ОСОБА_5 в період з 01 жовтня 2014 року по 09 квітня 2017 року, визнати їх спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_2, яка розташована у м. Біла Церква Київської області, загальною площею 35,2 кв.м., визнати за ним право власності на 1/2 частину та залишити за ОСОБА_5 1/2 частину вказаної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у складі судді Цуранова А. Ю. від 13 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів, які б безспірно підтверджували, що спірну квартиру було придбано під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, а саме в період з 01 жовтня 2014 року по 09 квітня 2017 року, не надав допустимих доказів про придбання квартири внаслідок спільної праці та проживання з відповідачкою однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 з ОСОБА_5 в період з 01 жовтня 2014 року по 09 квітня 2017 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. В порядку поділу спільного майна визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1. Також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_4, виходив із того, що із матеріалів справи та показів свідків вбачається, що з жовтня 2014 по квітень 2017 року позивач та відповідач фактично проживали однією сім'єю, вели спільне господарство та саме в цей період сторонами за спільні кошти було придбано спірну квартиру, яка є спільною сумісною власністю і підлягає поділу в рівних частках.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року та залишити в силі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 357/6408/17 з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області і зупинено виконання постанови Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в період з жовтня 2014 по квітень 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спільно проживали у фактичних шлюбних стосунках, про що свідчать покази свідків та письмові матеріали справи.

Згідно з копією свідоцтва, виданого 18 жовтня 2011 року, про народження ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьками останньої вказані позивач та відповідачка. Крім того, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2018 року визнано ОСОБА_4 батьком малолітньої ОСОБА_9

12 листопада 2015 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, згідно до умов якого ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_5 придбала вказану квартиру за 79 940 грн.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин ( рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (v005p710-99) ).

Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім'єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Із матеріалів справи та показів свідків вбачається, що фактично з жовтня 2014 року по квітень 2017 року позивач та відповідач по справі фактично проживали однією сім'єю, мають спільну дитину, вели спільне господарство та саме в цей період сторонами за спільні кошти відповідно до договору купівлі-продажу від 12 листопада 2015 рокубуло придбано спірну квартиру.

Зокрема, факт проживання однією сім'єю підтверджується фотокартками про спільний відпочинок, а також даними про виклик невідкладної медичної допомоги та із наряду-замовлення від 07 вересня 2016 року за адресою спільного проживання сторін. Даним доводам суд апеляційної інстанції дав належну оцінку, а відповідачка у своїй касаційній скарзі їх не спростувала.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, щодо доведеності факту проживання однією сім'єю.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира купувалася саме за кошти відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та даним доводам вже була надана оцінка судом апеляційної інстанції. Відповідачка не спростувала презумпцію спільності майна, набутого під час фактичних шлюбних стосунків.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблено обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 19 жовтня 2018 року було зупинено виконання рішення суду апеляційної інстанції до закінчення касаційного провадження у справі, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для його скасування, тому виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року - без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Київської області

від 25 вересня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.