розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2017 року у складі судді Федоренка О. І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А., Воробйової І. А., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 02 червня 2007 року до 18 жовтня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час проживання у шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1. Оскільки добровільно, позасудовим шляхом сторони поділити майно не в змозі, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, іншу частину квартири залишити за ОСОБА_5

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Припинено за ОСОБА_5 право власності на 1/1 частину квартири АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, та апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходили із того, що квартира АДРЕСА_1 придбана на спільні кошти подружжя, оскільки ОСОБА_5 не надано доказів інших джерел походження коштів, за які була придбана зазначена квартира.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили всіх фактичних обставин справи та не дослідили наявні в матеріалах справи докази. ОСОБА_5 вважає, що більша частина квартири АДРЕСА_1 була придбана за його особисті кошти від продажу квартири АДРЕСА_3.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначила, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13 лютого 2017 року № 80162101 ОСОБА_5 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_3. Таким чином, ОСОБА_5 безпідставно зазначає, що ним реалізовано його право власності на 1/3 частину зазначеної квартири для придбання спірної квартири.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною третьою статті 2 ЦПК України 2004 року, у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 02 червня 2007 року до 18 жовтня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 17 квітня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляду за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що спірна квартира є неподільною річчю і сторонами не надано доказів, які б давали суду право відступити від принципу рівності часток спільної власності подружжя та можливості фактичного розподілу квартири.

Відповідно до частин другої та п'ятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно із пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає у їх спільній частковій власності.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, виконавши вимоги цивільного судочинства, вірно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, прийняв до уваги, що ОСОБА_5 не надано доказів придбання спірної квартири за власні кошти. З огляду на викладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про залишення рішення суду першої інстанції про задоволення позову без змін.

Доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, афактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України (1618-15) не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України, суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.