розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 року у складі судді Круль І. В. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Матківського Р. Й.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області, третя особа - Богородчанська районна державна нотаріальна контора, про визнання недійсними рішень селищної ради та свідоцтв про право власності, визнання права власності на частину житлового будинку.

Позовна заява мотивована тим, що вона є дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_6, шлюб між якими було укладено 17 лютого 1979 року.

Рішенням Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області від 09 лютого 1979 року № 3 ОСОБА_5 виділено земельну ділянку площею 700 кв. м для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1та встановлено строк початку будівництва не пізніше 09 лютого 1980 року та закінчення - 09 лютого 1982 року. На цій земельній ділянці наприкінці 1982 року батьки за спільні кошти побудували житловий будинок та надвірні споруди, це будинковолодіння належало їм на праві спільної сумісної власності подружжя.

У червні 1981 року народилась вона, а у лютому 1984 року померла її мати - ОСОБА_6

29 червня 1985 року батько одружився вдруге, із ОСОБА_2, з якою у них народилось двоє дітей: ОСОБА_6 і ОСОБА_4, відповідачі у справі.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 1992 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано, а 17 березня 1992 року припинення шлюбу зареєстровано у відділі РАЦСу Богородчанського районного управління юстиції.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина на вищевказане будинковолодіння.

Спадщину прийняли спадкоємці першої черги в рівних частках, а саме: вона та відповідачі, про що державним нотаріусом всім було видано свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 січня 1994 року.

Позивач вважала вказане свідоцтво незаконним і таким, що порушує її право на спадок.

Зазначала, що ОСОБА_2 приховала від нотаріуса факт її розлучення зі спадкодавцем напередодні смерті останнього, тому вона не могла спадкувати як спадкоємець першої черги за законом і безпідставно отримала у спадщину після смерті колишнього чоловіка 1/4 частку будинковолодіння.

Крім того, після смерті її матері - ОСОБА_6, у 1984 році вона разом з батьком порівну успадкували її частку будинку, яка належала їй на праві спільної сумісної власності подружжя, тобто по 1/4 частці.

Таким чином, після смерті батька у 1992 році спадкова маса складалась не з цілого будинковолодіння, а лише з 3/4 його частки, яка підлягала поділу лише між дітьми ОСОБА_5, тому вона має право на 1/2 частку спірного будинковолодіння (1/4 частку - після смерті матері, та 1/4 частку - після смерті батька), а їй видали свідоцтво про право власності на 30/100 часток спірного будинковолодіння.

Рішенням Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області від 14 жовтня 1993 року № 87 незаконно затверджено акт державної комісії про прийняття в експлуатацію спірного будинку і оформлено право власності за ОСОБА_5 Крім того, державним нотаріусом на підставі вказаного документу та свідоцтва про одруження, незаконно видано свідоцтво про право на спадщину за законом, а рішенням Богородчанської селищної ради Івано-Франківської областівід 17 січня 2006 року № 17 незаконно визнано за відповідачами право власності на частину будинковолодіння.

22 червня 2016 року вона дізналась, що ОСОБА_2 на час видачі державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину не перебувала в шлюбі з ОСОБА_5, а тому просила поновити строк позовної давності для звернення з цим позовом до суду.

Також ОСОБА_1. просила суд визнати недійсними: рішення Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області від 14 жовтня 1993 року № 87; свідоцтво про право власності на будинковолодіння від 10 листопада 1993 року, видане на ім'я ОСОБА_5; свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 січня 1994 року; рішення Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області від 17 січня 2006 року № 17; свідоцтво про право власності від 03 травня 2006 року, видане на ім'я відповідачів; реєстрацію права власності на спірне будинковолодіння.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив із того, що позивач після досягнення нею повноліття мала об'єктивну можливість знати або могла дізнатися про порушення свого права, а також щодо сімейного стану свого батька, ОСОБА_5, на час його смерті. ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду 12 липня 2017 року, тобто більше ніж через вісімнадцять років після досягнення нею повноліття та через одинадцять років після оформлення нею у 2006 році правовстановлюючих документів на частину домоволодіння по АДРЕСА_2, будь-яких переконливих належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності позивач суду не надала, а відповідач ОСОБА_2 заявила про застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком міськрайонногосуду, зазначивши, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом після спливу позовної давності та не вказала поважних причин для поновлення цього строку, оскільки після досягнення нею повноліття мала об'єктивну можливість знати або могла дізнатися про порушення свого права.

При цьому ОСОБА_2заявила про застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 338/713/17-ц з Богородчанського районного суду Івано-Франківської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій були неправильно застосовані норми матеріального права, порушені норми процесуального права та не надано належної правової оцінки її доводам щодо поважності причин пропуску позовної давності про те, що на час виникнення спірних правовідносин вона була малолітньою та не знала і не могла знати про порушення її прав, та наданим нею доказам.

Згідно з мировою угодою, затвердженою судом, вона отримала частку будинковолодіння в натурі, яка ще раніше була визначена розрахунково нотаріусом у 1994 році при видачі свідоцтва про спадщину всім спадкоємцям за законом, включивши у їх число і ОСОБА_2, яка не мала права спадкувати як спадкоємець першої черги. ОСОБА_2 подала нотаріусу підроблений дублікат свідоцтва про шлюб, на підставі якого та включила її у коло спадкоємців першої черги, незважаючи на той факт, що на час смерті спадкодавця остання вже не була його дружиною.

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в сім'ї ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які зареєстрували шлюб 17 лютого 1979 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_6

29 червня 1985 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2У цьому шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_3, 1986 року народження, та ОСОБА_4, 1988 року народження.

До реєстрації першого шлюбу рішенням Богородчанської селищної радиІвано-Франківської області від 09 лютого 1979 року № 3 ОСОБА_5 виділено земельну ділянку площею 700 кв. м для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1та встановлено строк початку будівництва не пізніше 09 лютого 1980 року та закінчення - 09 лютого 1982 року.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 1992 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано, а 17 березня 1992 року його припинення зареєстровано у відділі РАЦС Богородчанського РУЮ.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов спірний житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2.

На час смерті ОСОБА_5 у житловому будинку зі спадкодавцем проживали ОСОБА_2, їх діти: ОСОБА_3, ОСОБА_4, та дочка від першого шлюбу - ОСОБА_1

Рішенням виконавчого комітету Старобогородчанської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 16 січня 1996 року № 1 неповнолітній ОСОБА_1, як сироті було призначено опікуна ОСОБА_7 Діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1, у 1996 році ОСОБА_7 звернувся до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ будинку. Згідно із затвердженою ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 1996 рокумировою угодою сторонам будинку АДРЕСА_2належить: кухня, площею 13,0 кв. м № 1-2; комора, площею 9,9 кв. м № 1-3; жила кімната, площею 23,6 кв. м № 1-4; шиферне покриття розміром 10,49 кв. м проти кухні і комори, що в ідеальних даних становить 2/5, а ОСОБА_2 та її неповнолітнім дітям: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, належить: веранда площею11,7 кв. м № 1; коридор площею 10,5 кв. м № 1-1; жила кімната площею 28,5 кв. м № 1-5; жила кімната площею 18,2 кв. м, що в ідеальних даних становить 3/5.

У період з 1996 року по 2006 рік відповідач ОСОБА_2 отримала дозвіл на добудову та коректуру частини житлового будинку, яка належала їй та її двом неповнолітнім дітям згідно ухвали Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 1996 року.

Усічні 2006 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області із заявами про визнання за ними права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2.

Рішенням Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області від 17 січня 2006 року № 17 за ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності на 70/100 спірного житлового будинку, а за ОСОБА_1 - визнано право власності на 30/100 житлового будинку.

03 травня 2006 року Богородчанська селищна рада Івано-Франківської області видала ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, а ОСОБА_1 - свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права (у разі його порушення, невизнання або оспорювання) та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За відсутності порушення суб'єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб'єктивного права позовна давність застосовуватись не може.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, застосувавши позовну давність, не вказав, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача.

Таким чином, у порушення статей 89, 263- 264, 382 ЦПК України апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, тому дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.