У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (далі - Ужгородський міський відділ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області) Романа В. Я. про відкриття виконавчого провадження № 53606629 від 20 березня 2017 року.

Скарга мотивована тим, що 20 березня 2017 року державним виконавцем Ужгородського міського відділу ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Романом В. Я. відкрито виконавче провадження №53606629 щодо виконання виконавчого листа № 308/18585/13, виданого 06 лютого 2017 року на виконання рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2016 року. Вказаним рішенням апеляційного суду змінено рішення суду першої інстанції та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Вказувала, що судом надано відстрочку виконання рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2016 року, тому відповідно до пункту 6 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен був зупинити вчинення виконавчих дій і повернути виконавчий документ стягувачу без виконання до закінчення відстрочки. Також державний виконавець не надав строк на добровільне виконання рішення суду, так як виконавчим документом не передбачено вчинення боржником будь-яких дій на користь стягувача. Крім того, в оскаржувані постанові державний виконавець стягнув із неї виконавчий збір, проте заходів примусового виконання рішення не вчиняв.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд поновити строк на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження, визнати постанову головного державного виконавця Ужгородського міського відділу ДВС ГТУЮ в Закарпатській області Романа В. Я. про відкриття виконавчого провадження № 53606629 від 20 березня 2017 року протиправною та скасувати її, зобов'язати державного виконавця повернути виконавчий лист № 308/18585/13 від 06 лютого 2017 року стягувачу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 травня 2017 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову головного державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Романа В. Я. про відкриття виконавчого провадження № 53606629 від 20 березня 2017 року. Зобов'язано головного державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Романа В. Я. повернути виконавчий лист Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області № 308/18585/13 від 06 лютого 2017 року стягувачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що на предмет іпотеки, а саме: квартиру, яка належить ОСОБА_1, відповідно до вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не можливо звернути стягнення.

Отже, постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню, оскільки державний виконавець не виконав дій, передбачених пунктом 6 частини першої статті 34 та пунктом 8 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" щодо зупинення виконавчих дій та повернення виконавчого документу стягувачу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2017 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 травня 2017 року скасовано, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що постанова головного державного виконавця Ужгородського міського відділу ДВС ГТУЮ в Закарпатській області Романа В. Я. про відкриття виконавчого провадження є правомірною і відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) . В резолютивній частині рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2016 року не зазначено, що судом надано відстрочку виконання рішення, а також те, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , не підлягає виконанню. Зі змісту виконавчого листа також не вбачається, і в ньому не зазначено про відстрочку виконання рішення, а також, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2016 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , підлягає виконанню, оскільки про його дію не зазначено в резолютивній частині рішення, проте посилання на те, що рішення не підлягає виконанню, міститься в мотивувальній частині вказаного рішення суду. У виконавчому документі зазначено про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не стягнення заборгованості за кредитним договором, тому державний виконавець повинен був повернути виконавчий лист стягувану або зупинити вчинення виконавчих дій. Апеляційний суд не надав оцінку доводам скарги заявника, які були надані до суду першої інстанції, про порушення державним виконавцем вимог частини другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження". В оскаржуваній постанові державний виконавець прийняв рішення про стягнення з боржника 89 888 грн 21 коп. виконавчого збору, при цьому виконавчим документом не передбачено стягнення коштів з боржника, як і передачу майна стягувачу, тому розмір виконавчого збору повинен бути визначений від фактично стягнутих коштів або вартості майна божника. Крім того, апеляційний суд з порушенням норм процесуального права прийняв до провадження апеляційну скаргу органу державної виконавчої служби, яка була подана із порушенням строку на апеляційне оскарження та містила недоліки. Також, аргументами касаційної скарги є те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності заявника.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

За положеннями статті 383 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду скарги, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 387 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду скарги, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Суди установили, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03 листопада 2014 року у справі № 308/18585/13-ц за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру НОМЕР_1 загальною площею 55,10 кв. м, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20 липня 1996 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Смірновою С. М., за реєстровим номером 7-7518, на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 28/8-08 від 20 березня 2008 року, яка станом на 26 вересня 2013 року складає 898 882 грн 15 коп., шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" витрати зі сплати судового збору у сумі 3 441 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні ініціативи" про визнання іпотечного договору № 68/23-2008 від 27 березня 2008 року недійсним та припиненим, припинення правовідносин за вказаним договором, зобов'язання нотаріуса зняти заборону, виключення запису з реєстру іпотек та виключення майна з єдиного реєстру заборон відчуження відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2016 року змінено рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03 листопада 2014 року, викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру НОМЕР_1 загальною площею 55,10 кв. м, яка знаходиться у будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20 липня 1996 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Смірновою С. М. за реєстровим № 7-7518 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи", в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 28/8-08 від 20 березня 2008 року, яка станом на 26 вересня 2013 року складала 898 882 грн 15 коп., з яких: 641 707 грн 13 коп. - заборгованість за кредитом, 84 396 грн 09 коп. - заборгованість за відсотками, 172 778 грн 93 коп. - пеня, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не менше 278 000 грн, що було визначено іпотечним договором № 68/23-2008.

З мотивувальної частини рішення апеляційного суду від 20 грудня 2016 року вбачається, що, оскільки кредит, отриманий ОСОБА_1, є споживчим та укладений в іноземній валюті, на дані правовідносини поширюються приписи Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає виконанню. Однак в резолютивній частині рішення не зазначено, що судом надано відстрочку виконання рішення, а також те, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

За вищевказаним рішенням апеляційного суду видано виконавчий лист № 308/18585/13-ц від 06 лютого 2017 року.

Постановою головного державного виконавця Ужгородського міського відділу ДВС ГТУЮ в Закарпатській області Романа В. Я. від 20 березня 2017 року на підставі виконавчого листа № 308/18585/13-ц від 06 лютого 2017 року та заяви стягувача відкрито виконавче провадження. Пунктом 3 вказаної постанови стягнуто із боржника виконавчий збір у розмірі 89 888 грн 21 коп.

Щодо оскарження постанови в частині стягнення виконавчого збору

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України (254к/96-ВР) принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) та зміни до ЦПК України (1618-15) , внесені відповідно до цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (тут і далі у редакції, чинній на момент пред?явлення виконавчого документа до стягнення) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

З наведених норм права вбачається, що Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (1404-19) встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18).

Оскаржувана постанова державного виконавця від 20 березня 2017 року винесена та оскаржена після набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (1404-19) , за яким категорія справ щодо оскарження рішення державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому провадження у справі в частині оскарження пункту 3 постанови державного виконавця від 20 березня 2017 року підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Щодо оскарження постанови державного виконавця в іншій частині

Відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд виходив із того, що межі дій державного виконавця встановлені змістом виконавчого документа, в якому відсутні посилання на відстрочку виконання рішення суду чи підстави для зупинення його виконання.

За змістом частин четвертої, п?ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження", строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Згідно статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (пункт 9 частини першої).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12цього Закону (частина п?ята).

07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , яким запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, а саме: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу"та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-2947цс15 від 03 лютого 2016 року, на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає виконанню рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) у розумінні пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" є підставою повернення виконавчого документа стягувачу.

Разом з тим, зміст статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" визначає підстави повернення стягувачу виконавчого документа, за яким відкрито виконавче провадження.

Тобто, встановлена Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) заборона щодо звернення стягнення на майно боржника стосується заходів примусового виконання рішень (конкретних дій, спрямованих державним виконавцем на виконання рішення суду), а не дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження.

Відкриття виконавчого провадження засвідчує обставини пред'явлення виконавчого документа до виконання та є юридичном фактом, з яким пов?язується обчислення перебігу строку пред'явлення виконавчих документів до виконання.

Таким чином, постанова головного державного виконавця Ужгородського міського відділу ДВС ГТУЮ в Закарпатській області Романа В. Я. від 20 березня 2017 року про відкриття виконавчого провадження є правомірною.

Апеляційний суд при вирішенні справи обмежився висновком щодо відповідності дій державного виконавця змісту виконавчого документа, проте такі висновки суду не призвели до неправильного вирішення справи, а тому ухвала апеляційного суду залишається без змін за статтею 410 ЦПК України за виключенням частини провадження у справі, що підлягає закриттю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, провадження у справі в частині оскарження пункту 3 постанови державного виконавця від 20 березня 2017 року підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, а в іншій частині розгляду скарги - ухвала апеляційного суду залишається без змін.

Керуючись статтями 255, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 травня 2017 року в частині оскарження пункту 3 постанови державного виконавця від 20 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2017 року в цій частині скасувати.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Романа Владислава Яношовича про відкриття виконавчого провадження № 53606629 від 20 березня 2017 року в частині оскарження пункту 3 постанови закрити.