Постанова

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

справа № 457/74/16-ц

провадження № 61-11825св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 15 червня 2016 року у складі судді Василюк Т. В. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року у складі суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Оксана Миколаївна,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3

про визнання недійсним пункту шлюбного договору та виділення частки із спільного майна подружжя. Зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем із 30 вересня 2006 року по 02 липня 2009 року. 24 вересня 2008 року вони уклали шлюбний договір, пункт 1.1 якого суперечить вимогам закону та перешкоджає їй у користуванні приватною власністю - спільною сумісною власністю на приміщення проектною площею 42,73 кв. м на другому поверсі будинку АДРЕСА_1. Вказаним пунктом договору передбачено, що права та обов'язки за попереднім договором переходять до чоловіка, а після укладення основного договору купівлі-продажу об'єкта та його державної реєстрації об'єкт буде належати чоловікові на праві особистої приватної власності незалежно від внесків у це майно дружини під час шлюбу. На момент підписання шлюбного договору об'єкт нерухомості не введено в експлуатацію, оформленням права власності займався відповідач, у нього знаходяться правовстановлюючі документи на вказаний об'єкт нерухомого майна. На той час між нею та ЗАТ "Карпатський дім" було лише укладено попередній договір від 07 грудня 2007 року купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим К. К. за № 2918. На даний час згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на приміщення апартаментів НОМЕР_1 загальною площею 40,8 кв. м, крім того, балкону площею 5,9 кв. м в будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 Домовившись про непоширення на новозбудований об'єкт нерухомості, який підлягав державній реєстрації, правового режиму спільної сумісної власності подружжя, вони могли визнати його лише частковою власністю із визначенням конкретних розмірів цих часток. Пункт 1.1 шлюбного договору суперечить вимогам закону та підлягає визнанню недійсним. Кошти на придбання приміщення вносилися ними спільно в шлюбі, а тому приміщення є спільною сумісною власністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 15 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що, оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам сімейних відносин, що визначені статтею 7 СК України (2947-14) . Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. У частинах четвертій, п?ятій статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору (договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації). Тобто, заборонено включати до шлюбного договору умови, згідно з якими переходить право власності на наявне у власності одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державнй реєстрації. Встановлено, що на момент укладення шлюбного договору нерухоме майно загальною проектною площею 42,73 кв. м. розташоване на 2 поверсі в будинку АДРЕСА_1, не перебувало у власності жодного з подружжя, тому на підставі шлюбного договору перехід права власності не відбувся. Фактично право власності на дане нерухоме ОСОБА_3 набув після укладення договору купівлі-продажу 01 жовтня 2008 року.Категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище", вжита у частині четвертій93 СК України (2947-14) , має оціночний характер і підлягає доведенню стороною у порядку змагальності. Згідно статті 97 СК України подружжя має право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.Таким чином, оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами правового режиму майна, набутого ними під час шлюбу, суд прийшов до висновку, що шлюбний договір відповідає вимогам статей 93, 97 СК України, статей 203, 215 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі № 6-230цс14, поряд з нормативним регулюванням правовідносин подружжя щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу (статті 57, 60, 61, 62 СК України) закон у статтях 7,8,9,64,74,93-97 цього Кодексу передбачає можливість договірного регулювання цих правовідносин. Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначити у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або обмежень цього права. При встановленні, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано сторонами в шлюбному договорі, виходячи з принципу свободи договору (стаття 8 СК України, статті 6, 627 ЦК України) до цих правовідносин підлягають застосуванню норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України (2947-14) (постанова від 28 січня 2015 року). Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів, оцінених судом належним чином кожного окремо на їх достовірність, допустимість та достатність, взаємний зв'язок у сукупності; встановлених судом обставини.При встановленні зазначених обставин судом першої інстанції не було порушено норм матеріального і процесуального права, рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних по справі доказів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що попередній договір щодо спірного об?єкта нерухомості укладався із нею, тому ЗАТ "Закарпатский дім" безпідставно замінило сторону у зобов?язанні на ОСОБА_3 Крім того, розрахунок за вартість майна здійснено у шлюбі за спільні кошти подружжя, тому на спірне майно поширюється режим спільної власності подружжя. Суди не врахували зміст частини п?ятої статті 93 СК України, за якою за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

(2) Позиція відповідача

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що спірне майно набуте після укладення шлюбного договору на підставі договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2008 року, тобто підставою для виникнення (переходу) права власності був договір купівлі-продажу, а не шлюбний договір, тому порушень частини п?ятої статті 93 СК України не допущено. Таким чином, в оспорюваному пункті шлюбного договору сторони визначили правовий режим майна, а не питання щодо передачі його у власність. Крім того, позивач пропустила строк звернення до суду із заявленими вимогами.

05 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Суди установили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 30 вересня 2006 року зареєстрували шлюб, який розірвано 02 липня 2009 року.

07 грудня 2007 року між ЗАТ "Карпатський дім" та ОСОБА_6 укладений попередній договір, відповідно до пункту 1.1 якого предметом договору є добровільні зобов'язання сторін укласти в термін до 30 червня 2008 року договір, згідно з умовами якого продавець (ЗАТ "Карпатський дім") передає у власність покупця (ОСОБА_6.) об'єкт продажу (нерухоме майно загальною проектною площею 42,73 кв. м, розташоване на 2 поверсі комплексуза адресою: АДРЕСА_1) на умовах та в порядку, визначених цим договором.

24вересня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 уклали шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2175.

Відповідно до пункту 1.1 шлюбного договору з моменту укладення даного договору права та обов'язки за попереднім договором переходять до чоловіка, в тому числі майнові права на об'єкт - нерухоме майно на другому поверсі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною проектною площею 42,73 кв. м (незалежно від зміни його площі) будуть належати на праві особистої приватної власності чоловікові, незалежно від зроблених внесків (платежів) подружжя за попереднім договором, а після укладення та державної реєстрації договору купівлі-продажу об'єкта - об'єкт буде належати чоловікові на праві особистої приватної власності, незалежно від зроблених внесків у це майно дружини під час шлюбу.

З моменту укладення цього договору право спільної власності на нерухоме майно на другому поверсі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною проектною площею 42,73 кв. м не розповсюджується (пункт 1.3 шлюбного договору).

У пункті 4 шлюбного договору сторони зазначили, що у момент укладення цього договору усвідомлювали (і усвідомлюють) значення своїх дій і могли (можуть) керувати ними; не визнані в установленому для того порядку недієздатними (повністю або частково); не перебувають у хворобливому стані, не страждають у момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; розуміють природу цього правочину, свої права та обов'язки за договором; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; договір укладався на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких для них обставин; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); правочин не приховує інший правочин (не є удаваним); сторони володіють українською мовою, що дає їм можливість зрозуміти текст цього правочину та всі без винятку його умови.

01 жовтня 2008 року між ЗАТ "Карпатський дім" (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за яким відповідач набув у власність приміщення-апартаменти НОМЕР_1 загальною площею 40,8 кв. м, крім того, балкон площею 5,9 кв. м в будинку АДРЕСА_1.

Частинами першою, дев'ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

У частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Договір, у тому числі шлюбний договір, насамперед є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини п'ятої статті 93 СК України за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Частинами другою, третьою та п'ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Встановивши характер спірного пункту шлюбного договору та те, що за його умовами не передається у власність одному із подружжя нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, суди дійшли правильного висновку, що він не суперечать частині п'ятій статті 93 СК України, так як за договором не передбачена перереєстрація нерухомого майна та укладення цивільно-правових угод на його виконання.

Колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що сторони за шлюбним договором не передавали у власність один одному нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, а встановили правовий режим майна, право власності на яке зареєстровано за чоловіком на підставі договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2008 року.

Умови спірного шлюбного договору не суперечать статтям 93, 97 СК України, оскільки перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувався.

Таким чином, доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на законність судових рішень у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права та залишаються без змін на підставі статті 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 15 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик