Позов мотивовано тим, що з 15 січня 2003 року вони є власниками 27/50 частин житлового будинку по АДРЕСА_1. Інші 23/50 частин цього будинку належали на праві власності ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до заяви, посвідченої 26 травня 1998 року державним нотаріусом, дочка ОСОБА_7 - ОСОБА_1 відмовилась на користь ОСОБА_8 від належної їй частки спадкового майна, яке залишилось після смерті батька. ОСОБА_8, продавши їм на підставі договору купівлі-продажу від 15 січня 2003 року 27/50 частин житлового будинку, передала їм документи й на іншу частину будинку, після чого цією частиною будинку, яка входила до спадкового майна ніхто не цікавився. Вказували, що вони з 15 січня 2003 року добросовісно, відкрито і безперервно володіють спірною частиною житлового будинку, проводять у ньому ремонт, вимоги щодо повернення цього майна ніким не заявлялися.

Посилаючись на викладені обставини просили суд визнати за ними право власності за набувальною давністю в рівних частках на 23/50 частини житлового будинку по АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_7

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2017 року позов ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у рівних частках право власності за набувальною давністю на 23/50 частини домоволодіння по АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі свідоцтва про право власності, виданого 17 грудня 1991 року державним нотаріусом Роменської державної нотаріальної контори Ганзя О. Б., і на підставі рішення Роменського міського суду Сумської області від 18 січня 1996 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі більше десяти років відкрито, безперервно користуються спірною часткою житлового будинку, проводять ремонти, оплачують комунальні послуги. Крім того, після смерті колишнього власника частки житла ОСОБА_7, у встановлений законом спосіб спадщину ніхто не прийняв, тому суд виходив із наявності підстав, визначених статтею 344 ЦК України для визнання за позивачами права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 22 листопада 2017 року провадження у справі № 585/4912/16-ц за позовом ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до Роменської міської ради Сумської області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності за набувальною давністю, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2017 року зупинено до вирішення Роменським міськрайонним судом Сумської області іншої справи № 585/2993/17 за позовом ОСОБА_1 до Роменської територіальної громади в особі Роменської міської ради, Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_10, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно.

Постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, задоволено, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 22 листопада 2017 року скасовано, справу передано до апеляційного суду для продовження розгляду.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 16 серпня 2018 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до Роменської міської ради Сумської області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності за набувальною давністю закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуваним рішенням від 17 березня 2017 року суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_1, яка не брала участі у справі, але подала апеляційну скаргу, вказані обставини були встановлені після відкриття апеляційного провадження у справі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно закрив апеляційне провадження за поданою представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2, апеляційною скаргою, оскільки рішенням суду першої інстанції вирішено питання щодо її прав і обов'язків, як спадкоємця ОСОБА_7 Вказаним рішенням суду вирішено питання про визнання за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 права власності на частину будинку, який належав її батьку - ОСОБА_7, та фактично вирішено питання про відсутність у ОСОБА_1 права на спадкове майно після смерті її батька, в той час як вона не була залучена до участі у справі. Посилання суду на те, що ОСОБА_1 відмовилась від спадщини на користь ОСОБА_11, шляхом подання заяви, не може бути прийнято до уваги, оскільки вказана заява була подана після спливу шестимісячного строку після смерті спадкодавця, заява не була подана до нотаріальної контори, а особа на користь якої заявник відмовилась від спадщини не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 ні за законом, ні за заповітом. Дійшовши висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено обставин щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном або подання заяви про прийняття спадщини, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що вказані обставини не встановлювались судом першої інстанції. Також судом не враховано, що в провадженні Роменського міськрайонного суду Сумської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Роменської територіальної громади в особі Роменської міської ради Сумської області про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно. Крім того, судом обмежено доступ заявника до правосуддя та порушено пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

(2) Позиція ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначили про те, що оскаржувана ухвала Апеляційного суду Сумської області від 16 серпня 2018 року є законною і обґрунтованою, а доводи касаційної скарги безпідставними. Суд апеляційної інстанцій вірно виходив із того, що ОСОБА_1 не надано доказів прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 З моменту відкриття спадщини, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 і до дня звернення позивачів до суду ОСОБА_1 не з'являлась за місцем знаходження спадкового майна, крім того 26 травня 1998 року подала до Кокшетауської державної нотаріальної контори Республіки Казахстан заяву про відмову від спадщини на користь ОСОБА_8, яка у подальшому передала позивачам оригінали документів спадкодавця, зокрема свідоцтво про смерть, заповіт, правовстановлюючі документи на спадкове майно. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскаржуваним рішення від 17 березня 2017 року суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_1, тому необхідно закрити апеляційне провадження у справі, ґрунтується на повно та всебічно з'ясованих обставинах справи є законним та обґрунтованим.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судом установлено, що 15 січня 2003 року ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_10 та ОСОБА_10, придбали 27/50 часток житлового будинку площею 66,1 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Згідно рішення Роменського міського суду Сумської області від 18 січня 1996 року, свідоцтва про право власності від 17 грудня 1991 року та технічного паспорта на жиле приміщення вбачається, що власником інших 23/50 часток зазначеного будинку був ОСОБА_7, який згідно заповіту від 03 червня 1996 року заповів вказане майно дочці - ОСОБА_1

Відповідно до даних будинкової книги 26 квітня 1996 року ОСОБА_7 знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер у м. Кокшетау Республіки Казахстан, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

26 травня 1998 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про відмову від належної їй частини спадкового майна після смерті батька ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8

За даними Роменської міської державної нотаріальної контори від 11 січня 2017 року спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилась, у спадковому реєстрі інформація про наявність спадкової справи відсутня.

У справі, яка переглядається, рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2017 року задоволено позов ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в рівних частках право власності за набувальною давністю на 23/50 частини домоволодіння по АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі свідоцтва про право власності, виданого 17 грудня 1991 року державним нотаріусом Роменської державної нотаріальної контори Ганзя О. Б., і на підставі рішення Роменського міського суду Сумської області від 18 січня 1996 року.

У жовтні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 оскаржив вказане судове рішення в апеляційному порядку.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційним судом зазначено, що ОСОБА_1 не доведено прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 відповідно до вимог статей 548, 549 ЦК Української РСР 1963 року, зокрема, остання не вступила в управління або володіння спадковим майном, не подала до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Тому ухвалюючи 17 березня 2017 року рішення Роменський міськрайонний суд Сумської області не вирішував питання про права і обов'язки ОСОБА_1, отже вона не відноситься до осіб, які мають право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення у справі.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях на час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 було конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) у відповідній редакції, де було врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України у редакції, чинній на момент подачі апеляційної скарги, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом цієї статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою у даній справі, ОСОБА_1 пов'язує своє право на оскарження цього рішення, як особи, яка не брала участь у справі, з порушенням її права на спадкове майно, яке залишилось після ОСОБА_7, зазначала, що фактично прийняла спадщину після смерті батька. Крім того, у провадженні Роменського міськрайонного суду Сумської області перебуває справа № 585/2993/17 за її позовом до Роменської територіальної громади в особі Роменської міської ради, Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_10, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно статей 525, 526 ЦК Української РСР 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу).

Згідно статті 548 ЦК Української РСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК Української РСР 1963 року визначено дії, що свідчать про прийняття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Предметом спору у справі, яка переглядається є визнання за позивачами права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, яке належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Враховуючи положення статті 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння).

За таких обставин встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

ОСОБА_1, як особу, яка входить до кола осіб, які мають право на спадкування після померлого ОСОБА_7 не було залучено до розгляду справи щодо спадкового майна останнього, що порушило її права та завдало шкоди, що виражається в несприятливих наслідках для неї - позбавлення можливості заперечити доводи, на які посилались позивачі, та захистити у передбаченому законом порядку свої спадкові права.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, вказаних вимог закону не врахував та не дослідив належним чином зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення необхідних фактичних обставин і призвело до обмеження реалізації права скаржника на доступ до правосуддя, передбаченого вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та права на апеляційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя, яке може бути забезпечено шляхом розгляду по суті та наданні належної оцінки доводам заінтересованої сторони.

Також у низці рішень Європейського суду з прав людини закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Так, у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У зв'язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції прозакриття апеляційного провадження у даній справі, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України (254к/96-ВР) , так і нормам процесуального права, у зв'язку із чим ухвала апеляційного суду в силу не може вважатися законною й підлягає скасуванню, а справа направленню до апеляційного суду для продовження розгляду.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.