розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області, у складі судді Коптєва Ю. А., від 25 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С., від 16 листопада 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що з 31 липня 1993 року вона перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 19 грудня 2012 року. Під час шлюбу сторони за спільні кошти придбали наступне майно: житлові будинки, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_4, трактор колісний, марки "Беларус-82.1", реєстраційний номер НОМЕР_3, трактор колісний, марки "Беларус-892", реєстраційний номер НОМЕР_6, трактор колісний, марки "Т-150К", реєстраційний номер НОМЕР_9, причіп 2 МТС-4, реєстраційний номер ФХ3770. Вказане майно було зареєстроване за ОСОБА_4

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просила суд визнати вищевказане майно об'єктом спільної сумісної власності та у порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 25 липня 2017 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 Визнано об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3: нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3; цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_4; трактор колісний, марки "Беларус-82.1", 2011 року випуску, заводський номер НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3; трактор колісний, марки "Беларус-892", 2007 року випуску, заводський номер НОМЕР_4, свідоцтво НОМЕР_5, реєстраційний номер НОМЕР_6; трактор колісний, марки "Т-150К", 1996 року випуску, заводський номер НОМЕР_8, свідоцтво НОМЕР_7, реєстраційний номер НОМЕР_9. Визнано за ОСОБА_3 у порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, право власності на: 1/2 частину нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3; 1/2 частину цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_4; 1/2 частину трактора колісного, марки "Беларус-82.1", 2011 року випуску, заводський номер НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3; 1/2 частину трактора колісного, марки "Беларус-892", 2007 року випуску, заводський номер НОМЕР_4, свідоцтво НОМЕР_5, реєстраційний номер НОМЕР_6; 1/2 частину трактора колісного, марки "Т-150К", 1996 року випуску, заводський номер НОМЕР_8, свідоцтво НОМЕР_7, реєстраційний номер НОМЕР_9. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно подружжя було придбане сторонами у період шлюбу за спільні кошти, тому майно підлягає поділу, а частки подружжя є рівними.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 25 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд здійснив поділ майна, яке не зареєстровано за будь-ким з подружжя, не врахував, що позивачем не визначена загальна вартість майна подружжя, а також не враховано той факт, що заявник займається підприємницькою діяльністю і використовує приміщення майнового комплексу та приміщення магазину у своїй діяльності, при цьому майно придбане не за рахунок належних подружжю коштів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

27 лютого 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 25 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 31 липня 1993 року. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2012 року у справі № 2002/2197/12 (а.с. 8).

Відповідно до довідки № 28-15/1 від 19 червня 2015 року, наданої директором Барвінківського комунального підприємства технічної інвентаризації, за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на: нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу від 17 вересня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Барвінківського районного нотаріального округу ВинниченкоВ. І.; цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: вул. Ізюмська, с. Мечебилове Барвінківського району Харківської області, згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 15 жовтня 2008 року Барвінківською державною нотаріальною конторою (а.с. 25).

Довідкою № 31/4561 від 09 червня 2017 року начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області підтверджено, що згідно бази реєстрації транспортних засобів за ОСОБА_4 обліковуються: трактор колісний, марки "Беларус-82.1", реєстраційний номер НОМЕР_3, дата реєстрації 21 січня 2011 року; трактор колісний, марки "Беларус-892", реєстраційний номер НОМЕР_6, дата реєстрації 15 жовтня 2007 року; трактор колісний, марки "Т-150К", реєстраційний номер НОМЕР_9, дата реєстрації 29 січня 2007 року (а.с. 167).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України (1618-15) .

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України (435-15) .

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 з 26 березня 2003 року має статус фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) (а.с. 80).

Згідно зі статтею 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно ФОП може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

У справі, яка переглядається, місцевий суд встановив, що нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: вул. Ізюмська, с. Мечебилове Барвінківського району Харківської області, трактор колісний, марки "Беларус-82.1", реєстраційний номер НОМЕР_3, трактор колісний, марки "Беларус-892", реєстраційний номер НОМЕР_6, трактор колісний, марки "Т-150К", реєстраційний номер НОМЕР_9, ОСОБА_4 набув у період шлюбу. При цьому судом не було встановлено, чи використовує це майно відповідач для здійснення підприємницької діяльності, чи становлять вказані об'єкти матеріальну основу підприємницької діяльності.

Способи та порядок поділу майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначаються статтею 71 СК України.

Під час здійснення поділу майна у судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції щодо визнання за кожним з подружжя права власності на 1/2 частину сільськогосподарської техніки, комплексу нежитлових будівель та магазину, які, як вказував відповідач, він використовує для здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з вирощуванням зернових та технічних культур, є передчасними.

Апеляційний суд неповно встановив обставини справи, не виконав вимоги статей 212, 213, 303 ЦПК України, 2004 року.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені судами, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Головуючий	Д. Д. Луспеник

Судді	О. В. Білоконь

	Є. В. Синельников

	С. Ф. Хопта

	Ю. В. Черняк