треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Верхньосиньовидненська селищна рада Сколівського району Львівської області, служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_3 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області, у складі судді Саса С. С., від 29 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О., від 10 грудня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Верхньосиньовидненська селищна рада Сколівського району Львівської області, служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації Львівської області, про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем однією сім'єю на час відкриття спадщини, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом та встановлення нікчемності заповіту.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1. Починаючи з 2009 року і до дня смерті спадкодавець проживав із позивачем та дружиною позивача ОСОБА_7 однією сім'єю та вів з ними спільне господарство. ОСОБА_6 вселився до позивача після виписки з Івано-Франківського обласного наркологічного диспансера, де в червні 2009 року проходив лікування від алкоголізму, і позивач з дружиною підтримали ОСОБА_6 у важкий для нього час. Позивач стверджував, що він був єдиною людиною, якій довіряв ОСОБА_6, оскільки вони разом виховувались та навчались в Підгірцівській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті в с. Підгірці Стрийського району Львівської області.

Після смерті ОСОБА_6 позивач зі своєю дружиною організували його поховання, а відтак позивач вважає себе його спадкоємцем за законом четвертої черги, однак нотаріус відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, мотивуючи тим, що позивач не входить до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_6

У жовтні 2016 року позивач також дізнався, що ОСОБА_6 за час свого життя склав заповіт на користь чужої для нього малолітньої ОСОБА_5, який був посвідчений 27 грудня 2011 року секретарем виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області Заревичем Р. С., хоча ОСОБА_6 проживав в м. Стрию Львівської області, де є достатня кількість нотаріусів. За час спільного проживання з позивачем ОСОБА_6 ніколи не говорив про складення ним заповіту, оскільки він був молодого віку.

Відповідач була подругою покійного і ніколи не перебувала з ним у шлюбі, постійно з ним не проживала та не вела спільного господарства, спільних дітей вони не мали, а тому позивач вважає, що ОСОБА_6 не міг скласти заповіт на користь чужої для нього людини, а якщо склав, то (на переконання позивача) тільки під психічним впливом відповідача та будучи у такому психічному стані, коли не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, встановити факт проживання позивача із спадкодавцем ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, однією сім'єю більше п'яти років до часу його смерті. Встановити нікчемність заповіту ОСОБА_6 на користь малолітньої ОСОБА_5, посвідченого 27 грудня 2011 року секретарем виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області Заревичем P. C. Визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_6

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що він проживав однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини спільно з ОСОБА_6, вів спільне з ним господарство, був пов'язаний спільним побутом та мав взаємні права і обов'язки. Доводи позивача про дефект волі ОСОБА_6 при складанні заповіту є безпідставними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного судувід 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що міськрайонний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довів факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем більше п'яти років до часу смерті останнього у квітні 2016 року. Судом встановлено, що ОСОБА_3 не має прав на спадкування після смерті ОСОБА_6

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного судувід 10 грудня 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні справи судами фактично не було розглянуто позовну вимогу про встановлення нікчемності заповіту, на вимогу позивача не було витребувано та досліджено матеріали спадкової справи. Вважаючи що права позивача не порушено, суди не розглянули по суті усіх заявлених позовних вимог. Лише витребувавши матеріали спадкової справи, суд міг би перевірити дотримання законодавчих вимог щодо форми заповіту. Сам розгляд справи про спадкування, за відсутністю у провадженні матеріалів спадкової справи (копії заповіту), є грубим порушенням норм ЦПК України (1618-15) . Відмова судів попередніх інстанцій задовольнити позовну вимогу про встановлення факту проживання позивача із спадкодавцем є необґрунтованою і невмотивованою. Судами не надано належної оцінки доказам, а також показам свідків, які мають суттєве значення для вирішення справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Верхньосиньовидненська селищна рада Сколівського району Львівської області, служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації Львівської області, про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем однією сім'єю на час відкриття спадщини, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом та встановлення нікчемності заповітупризначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 86 від 23 квітня 2016 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Довідкою КП "Надія" № 3820 від 05 жовтня 2016 року підтверджено, що ОСОБА_6, 1968 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, був зареєстрований один за адресою АДРЕСА_1.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Стрийською міською радою Львівської області 01 квітня 2008 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_6

З відповіді № 113/02-14 від 24 жовтня 2016 року приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Бораковської О. Я. слідує, що на усне звернення ОСОБА_3 видати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є неможливим, оскільки ОСОБА_3 не входить до кола спадкоємців після його смерті.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватись на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач в силу положень статті 1264 ЦК України, статті 3 СК України не довів, що постійно проживав, був пов'язаний спільним побутом, мав взаємні права та обов'язки із спадкодавцем більше п'яти років до моменту смерті останнього.

При вирішенні спору судами належним чином досліджено подані сторонами спору докази, враховано покази свідків, за результатами оцінки яких суди дійшли висновку, що досліджені докази не доводять безумовного факту проживання ОСОБА_3 із спадкодавцем ОСОБА_6 однією сім'єю більше п'яти років.

Недоведеність позивачем права на спадкування після смерті ОСОБА_6, як спадкоємця четвертої черги, свідчить про відсутність факту порушення його прав оскарженим заповітом, на підставі чого суди і відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту нікчемним.

Окрім того, позивач не довів, що ОСОБА_6 склав заповіт на користь малолітньої дитини ОСОБА_5 під психічним впливом відповідача ОСОБА_4, перебуваючи у психічному стані, в якому не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки останній не довів право на спадкування після смерті ОСОБА_6, як спадкоємця четвертої черги, а також факту порушення його прав оспореним заповітом.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Головуючий	Д. Д. Луспеник
Судді	О. В. Білоконь
	Є. В. Синельников
	С. Ф. Хопта
	Ю. В. Черняк