розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Житомирської області, у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І. Павицької Т. М., від 15 листопада 2017 року.

Короткий зміст позову та його обґрунтування

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яке у подальшому змінило назву акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк), про зобов'язання надати довідку про відсутність заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 грудня 2005 року між ним та банком був укладений кредитний договір на суму 3 900 грн. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 04 лютого 2009 року у справі № 2-208/09, яке набрало законної сили, зазначений кредитний договір розірвано та стягнуто з нього на користь банку 7 488,46 грн. Вказував, шо 21 грудня 2011 року погасив заборгованість перед банком у розмірі 7 593,34 грн, про що свідчить копія квитанції. Проте 26 травня

2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис № 4423, відповідно до якого з нього на користь банку стягнуто за спірним кредитним договором ще 21 711,15 грн. У лютому 2017 року він звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про видачу довідки про відсутність заборгованості за вказаним кредитним договором, проте банк йому відмовив.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Овруцького районного суду Житомирської області, у складі судді Невмержицького С. С., від 08 вересня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано АТ КБ "ПриватБанк" надати ОСОБА_3 довідку про відсутність заборгованості за кредитним договором б/н від 12 грудня 2005 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач повністю погасив заборгованість за спірним кредитним договором перед банком, кредитний договір розірвано на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, тому банк зобов'язаний видати позичальнику довідку про відсутність заборгованості.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада

2017 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішенням суду, яке набрало законної сили 24 лютого 2009 року, розірвано кредитний договір та стягнуто з позичальника на користь банку заборгованість за спірним кредитним договором станом на 04 серпня 2008 року. Отже, за період

з 04 серпня 2008 року по 24 лютого 2009 року банк має право на нарахування процентів за користування кредитними коштами, тому висновок суду першої інстанції про відсутність заборгованості за спірним кредитним договором, є передчасним.

Короткий зміст касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково прийняв новий доказ позивача про нарахування процентів за користування кредитними коштами за період з 04 серпня 2008 року по 24 лютого

2009 року, який не було надано під час розгляду справи у суді першої інстанції та не зазначено поважні причини неподання такого доказу. Апеляційний суд вказав на теоретичну можливість подання банком позову про стягнення заборгованості по процентам, не врахувавши строки позовної давності. Банк не надав доказів наявності заборгованості.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

У лютому 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 грудня 2005 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3 900 грн зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з неналежним виконанням умов вказаного кредитного договору

22 серпня 2008 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості, яка утворилась станом на 04 серпня

2008 року, у розмірі 7 488,46 грн.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 04 лютого 2009 року у справі № 2-208/09, яке набрало законної сили 24 лютого

2009 року, кредитний договір від 12 грудня 2005 року розірвано, стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 488,46 грн.

ОСОБА_3 виконав рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 04 лютого 2009 року у справі № 2-208/09, сплативши 21 грудня 2011 року заборгованість у розмірі 7 593,34 грн, про що свідчить копія квитанції (а. с. 6).

Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 17 лютого 2012 року АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено у поновленні пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа у справі № 2-208/09 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором до виконання у зв'язку з добровільною сплатою боржником заборгованості (а. с. 7).

26 травня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис за № 4423, за яким з ОСОБА_3 на користь банку стягнуто 21 711,15 грн заборгованості за кредитним договором від 12 грудня 2005 року № б/н та

1 700 грн - витрат, пов'язаних з вчиненням виконавчого напису.

Заочним рішенням Овруцького районного суду Житомирської області

від 05 грудня 2016 року у справі № 286/2324/16-ц, яке набрало законної сили, визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 26 травня 2016 року за № 4423, про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 21 711, 15 грн за кредитним договором від 12 грудня 2005 року

№б/н та витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису у розмірі

1 700, 00 грн, таким, що не підлягає виконанню (а. с. 9-10).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 зазначав, що 27 лютого 2017 року він звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про видачу довідки про відсутність заборгованості за спірним кредитним договором, проте банк йому відмовив.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

У відповідності до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження 14-154цс18), наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.

У порушення вимог статей 212- 214 ЦПК України, 2004 року, суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону та обставин справи не врахував, не звернув увагу на те, що банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів та звернувся у серпні 2008 року до суду з вимогою щодо стягнення з боржника всієї суми заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого змінив строк виконання основного зобов'язання, а зі спливом строку кредитування припинилося право банку нараховувати проценти за кредитним договором.

ОСОБА_3 виконав рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 04 лютого 2009 року у справі № 2-208/09, сплативши 21 грудня 2011 року заборгованість у розмірі 7 593,34 грн. Отже, ОСОБА_3 є таким, що повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором

від 12 грудня 2005 року № б/н перед АТ КБ "ПриватБанк".

У той же час захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Такими, зокрема є: 1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення;7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною другої статті 5 ЦПК України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Оскільки в процесі розгляду цієї справи встановлено, що ОСОБА_3є таким, що повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором від 12 грудня 2005 року перед АТ КБ "ПриватБанк", підтверджено відсутність заборгованості позивача перед відповідачем за вказаним кредитним договором, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов'язання банку видати довідку про відсутність заборгованості, наявність або відсутність якої не впливає на права позивача. Поновлення прав позивача не потребує впливу з боку суду на відповідача.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у позові, однак з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

За таких обставин мотивувальна частина рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

Мотивувальну частину рішення Апеляційного суду Житомирської області

від 15 листопада 2017 рокузмінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Житомирської області

від 15 листопада 2017 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.