Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 127/1788/16-ц
провадження № 61-42019св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,
Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - Сергєєв Юрій Єгорович,
відповідач - Гонтар Павло Олександрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року у складі судді Копаничук С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 жовтня 2012 року з ГонтараП. О. на користь ОСОБА_4 стягнуто 180 762,15 грн боргу за договором позики. На виконання рішення суду відкрито виконавче провадження, проте відповідач рішення суду не виконує, заборгованість не повертає.
На підставі вищевказаного ОСОБА_4 просив суд стягнути з
ОСОБА_5 на його користь заборгованість за 2013-2015 роки у розмірі 140 452,18 грн, з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання - 124 183,59 грн; три відсотки річних -
16 268,59 грн.
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області
від 19 травня 2016 року (у складі судді Сичука М. М.) позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 123 030,18 грн, з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання - 108 779,58 грн; три відсотки річних - 14 250,60 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У грудні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області
від 19 травня 2016 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня
2018 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення задоволено.
Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2016 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за правилами, передбаченими ЦПК (1618-15) України, із змінами та доповненнями станом на 15 грудня 2017 року.
У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про відвід судді Сичука М. М.
Заява мотивована тим, що суддя Сичук М. М. не може приймати участь у розгляді даної справи, оскільки ухвала суду від 17 січня 2018 року про скасування заочного рішення від 19 травня 2016 року постановлена суддею з порушенням вимог процесуального та матеріального права.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого
2018 року (у складі судді Сичука М. М.) визнано необґрунтованим відвід судді Сичуку М. М., заявлений ОСОБА_4, у вказаній справі.
Провадження у справі зупинено до вирішення у встановленому законом порядку заяви про відвід.
Справу передано в канцелярію суду для визначення в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України, судді для розгляду заяви про відвід.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого
2018 року (у складі суддів Антонюка В. В.) у задоволенні заяви
ОСОБА_4 про відвід судді Сичука М. М. у вказаній справі відмовлено.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня
2018 року (у складі судді Сичука М. М.) позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 20 088,28 грн, з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання - 5 837,685 грн; три відсотки річних - 14 250,60 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з вказаними ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня та 09 лютого 2018 року, ОСОБА_4 оскаржив їх в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області
від 17 січня 2018 року та ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2018 року відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що вказані ухвали суду першої інстанції в силу вимог частини першої статті 353 ЦПК України не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом порушено вимоги статті 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Тому ухвала апеляційного суду є такою, яка постановлена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційним судом установлено, що заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2016 року позов
ОСОБА_4 задоволено частково.
У грудні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області
від 19 травня 2016 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня
2018 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2016 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за правилами, передбаченими ЦПК України (1618-15) , із змінами та доповненнями станом на 15 грудня 2017 року.
У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про відвід судді Сичука М. М.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого
2018 року визнано необґрунтованим відвід судді Сичуку М. М., заявлений ОСОБА_4, у вказаній справі. Провадження у справі зупинено до вирішення у встановленому законом порядку заяви про відвід. Справу передано в канцелярію суду для визначення в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України, судді для розгляду заяви про відвід. Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині зупинення провадження у справі подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області.
В іншій частині ухвала суду не оскаржується.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого
2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про відвід судді Сичука М. М. у вказаній справі відмовлено. Ухвала оскарженню не підлягає.
Також апеляційний суд установив, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Не погоджуючись з вказаними ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня та 09 лютого 2018 року, ОСОБА_4 оскаржив їх в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області
від 17 січня 2018 року та ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2018 року відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Частиною першою статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.
Однак, можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про задоволення заяви про відвід (або відмова у задоволенні заяви про відвід) та задоволення заяви про перегляд заочного рішення окремо від рішення суду цивільно-процесуальним законом не передбачена.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
Як вбачається з матеріалів справи та апеляційної скарги, ОСОБА_4 просив апеляційний суд скасувати ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня та 09 лютого 2018 року.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, ухвала суду від 17 січня 2018 року, якою скасовано заочне рішення від 19 травня 2016 року, та ухвала суду від 09 лютого 2018 року, якою визнано заявлений судді Сичуку М. М. відвід необґрунтованим, в силу вимог частини першої статті 353 ЦПК України не можуть бути оскарженні окремо від рішення суду.
Проте, суд апеляційної інстанції не повинен був приймати до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_4 та повернути її на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Проте, застосування пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України не впливає на правильне вирішення суті спору, оскільки вказана ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Отже, ухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою й підстави для її скасування відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом порушено вимоги статті 55 Конституції України не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд діяв в межах повноважень та з урахуванням вимог, визначених цивільним процесуальним законом. Крім того, ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими доказами, яким чином оскаржувані ухвали апеляційного суду порушують права та інтереси позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною
в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші про України",
№ 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність рішення не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Згідно з частиною третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська В. С. Висоцька С. М. Сімоненко