розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (місто Київ, проспект Повітрофлотський, 28) апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року у складі судді Лапчевської О. Ф. у справі за заявою ОСОБА_4 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов'язок" від 23 травня 2014 року у справі за позовом кредитної спілки "Центр фінансових послуг" до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про розірвання кредитних договорів, стягнення заборгованості,

Короткий зміст вимог заявника

15 травня 2018 року ОСОБА_4 звернулася до апеляційного суду, як до суду першої інстанції, з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов'язок" від 23 травня 2014 року у складі одного третейського судді Каліон А. А. у справі № 195/14 за позовом кредитної спілки "Центр фінансових послуг" до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про розірвання кредитних договорів, стягнення заборгованості.

Заява обґрунтована тим, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов'язок" від 23 травня 2014 року у справі за позовом кредитної спілки "Центр фінансових послуг" про стягнення заборгованості за кредитним договором від 31 березня 2010 року № В-11/0012/10/43/99 стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заборгованість на загальну суму 131 305,24 грн.

Зазначене вище рішення третейського суду вважає незаконним, оскільки на час його прийняття Закон України "Про третейські суди" (1701-15) містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку.

Просила задовольнити її заяву та скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов'язок" від 23 травня 2014 року.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду, як суду першої інстанції

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду, як суду першої інстанції, мотивоване тим, що поручитель не є споживачем послуг банку, а тому в цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_6 подала до Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та постановити нову ухвалу, якою скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов'язок" від 23 травня 2014 року, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Заявник зазначає, що Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов'язок" не був уповноважений сторонами та нормами Закону України "Про третейські суди" (1701-15) на розгляд даної справи та винесення оскаржуваного рішення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Від кредитної спілки "Центр фінансових послуг" надійшов відзив, у якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, мотивуючи свої вимоги законністю та обґрунтованістю оскаржуваної ухвали.

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 подали відповідь на відзив, у якому просять скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року та задовольнити заяву про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов'язок" від 23 травня 2014 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 23 ЦПК України справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу).

У частині другій статті 24, частині другій статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується даними від підприємства поштового зв'язку публічного акціонерного товариства "Укрпошта".

В судове засідання учасники справи не з'явились, причини неявки Верховному Суду не повідомили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла таких висновків.

У частині першій статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин другої та п'ятої статті 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час розгляду справи апеляційний суд, як суд першої інстанції, встановив, що 14 квітня 2009 року між кредитною спілкою "Центр фінансових послуг" та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № В-11/0052/09/43/20, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15 427,77 грн із терміном погашення до 25 квітня 2014 року на споживчі цілі зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,164 % на день.

31 березня 2010 року між кредитною спілкою "Центр фінансових послуг" та ОСОБА_5 був укладений ще один кредитний договір № В-11/0012/10/43/99, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15 427,00 грн на аналогічних умовах із попереднім кредитним договором.

Кредитний договір від 31 березня 2010 року № В-11/0012/10/43/99 забезпечений договором поруки від 31 березня 2010 року, укладеним із ОСОБА_4

У пункті 1 додаткової угоди, укладеної 31 березня 2010 року між кредитною спілкою "Центр фінансових послуг" (кредитодавець), ОСОБА_5 (позичальник) та ОСОБА_4 (поручитель), до кредитного договору від 31 березня 2010 року № В-11/0012/10/43/99 пункт 7.2 останнього сторони вказаної додаткової угоди домовилися викласти у новій редакції з наступним змістом: "Всі спірні питання, пов'язані з виконанням договору кредиту вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом відповідно до регламенту третейського суду".

У пункті 1 додаткової угоди, укладеної 31 березня 2010 року між кредитною спілкою "Центр фінансових послуг" (кредитодавець), ОСОБА_5 (позичальник) та ОСОБА_4 (поручитель), пункт 4.2 кредитного договору № В-11/0012/10/43/99 сторони вказаної додаткової угоди домовилися викласти у новій редакції з наступним змістом: "Спори, що виникають з умов договору поруки, вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом відповідно до регламенту третейського суду",

У пункті 1 додаткової угоди, укладеної 14 квітня 2009 року між КС "Центр фінансових послуг" та ОСОБА_5, до кредитного договору від 14 квітня 2009 року № В-11/0052/09/43/20, пункт 7.2 останнього сторони вказаної додаткової угоди домовилися викласти у новій редакції з наступним змістом: "Всі спірні питання, пов'язані з виконанням договору кредиту вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом відповідно до регламенту третейського суду".

У зв'язку з порушенням ОСОБА_5 зобов'язань за кредитними договорами, кредитна спілка "Центр фінансових послуг" звернулася до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Права та обов'язок" із позовом про стягнення заборгованості у солідарному порядку з боржника та поручителя.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов'язок" від 23 травня 2014 року у справі за позовом кредитної спілки "Центр фінансових послуг" про розірвання кредитних договорів та стягнення заборгованості за ними розірвано кредитні договори від 14 квітня 2009 року № В-11/0052/09/43/20 та від 31 березня 2010 року № В-11/0012/10/43/99, укладені між кредитною спілкою "Центр фінансових послуг" та ОСОБА_5

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 суму неповернутої частини кредиту відповідно до умов договору станом на 18 березня 2014 року у розмірі 13 512,16 грн, суму несплачених вчасно процентів у розмірі 30 865,79 грн, суму нарахованої пені за прострочення умов кредитного договору у період з 26 квітня 2010 року до 18 березня 2014 року у розмірі 83 220,38 грн, суму неповернутої частини кредиту відповідно до умов кредитного договору від 14 квітня 2009 року № В-11/0052/09/43/20 у розмірі 0,01 грн, суму несплачених вчасно процентів відповідно до умов кредитного договору від 14 квітня 2009 року № В-11/0052/09/43/20 у період з 12 березня 2010 року до 18 березня 2014 року у розмірі 507,21 грн, суму нарахованої пені за прострочення виконання умов кредитного договору від 14 квітня 2009 року № В-11/0052/09/43/20 у період з 12 березня 2010 року до 18 березня 2014 року в розмірі 529,69 грн, суму сплаченого третейського збору в розмірі 700,00 грн, суму понесених витрат на правову допомогу в розмірі 1970,00 грн, що складає суму коштів у розмірі 131 305,24 грн.

У даній справі третейський суд ухвалив рішення про стягнення кредитної заборгованості як з боржника так і з поручителя, який поручився за виконання зобов'язань за кредитним договором.

Звертаючись до апеляційного суду, як суду першої інстанції, ОСОБА_4, яка є поручителем за кредитним договором, зазначала, що спірне рішення третейського суду ухвалене після внесення змін до Закону України "Про третейські суди" (1701-15) , спір виник щодо стягнення заборгованості за споживчим кредитом і тому до компетенції третейського суду не відносився розгляд спору про стягнення кредитної заборгованості з урахуванням чинних на момент такого розгляду положень пункту 14 частини першої статті указаного Закону, що є підставою для його скасування.

Частиною третьою статті 457 ЦПК України визначено, що при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.

Відповідно до частини першої статті 458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею.

Частиною другою вказаної статті визначено, що рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо:

1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано судом недійсною;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

5) третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 закону "Про третейські суди" (частину першу статті 6 цього закону доповнено пунктом 14 згідно із законом № 2983-VI (2983-17) ) третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Встановивши, що у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, апеляційний суд, як суд першої інстанції, правильно виходив із того, що то спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за кредитним договором, про виконання зобов'язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду, отже, рішення третейського суду ухвалено в межах його повноважень.

Правильним є й висновок суду про те, що поручитель не є споживачем послуг банку, а тому в цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що справа не підвідомча третейським судам у зв'язку із тим, що відповідно до пункту 14 статті 6 Закону України "Про третейські суди" з підвідомчості третейських судів виключені справи у спорах щодо захисту прав споживачів та така заборона розповсюджується не тільки на боржника, а й на поручителя.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За частиною першою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди", незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 03 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Порука є способом забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.

Поручитель не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.

Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов'язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Отже, поручитель не може розглядатись як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, тому спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за виконання зобов'язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-580цс17.

Аналогічний по суті висновок зробила й ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, як суду першої інстанції, та не дають підстав для висновку про порушення норм матеріального чи процесуального права Апеляційним судом міста Києва.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.