Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 753/6759/17
провадження № 61-1601св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року у складі судді
Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня
2018 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Слюсар Т. А.,
Волошиної В. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа ? служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з лютого 2013 року сторони проживають окремо, а дитина проживає разом з позивачем, перебуває на її утриманні та вихованні. Після переїзду позивача разом із дитиною на інше місце проживання відповідач ніякого інтересу до життя дитини не проявляв, станом здоров'я дитини та її матеріальним станом не цікавився. З березня 2014 року по кінець осені 2015 року відповідач разом з новою сім'єю був відсутній на території України. Весь цей час відповідач не намагався зв'язатись з позивачем або з дитиною, аліментів не виплачував, життям дитини не цікавився. Після повернення в Україну спроб поновити спілкування з дитиною або іншим чином брати участь у її вихованні не робив, натомість звернувся до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. Крім того, весною 2016 року відповідач повторно звернувся до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що відповідач свідомо ухилявся та ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини. Крім того, поновлення спілкування доньки з відповідачем може негативно позначитися на психологічному стані дитини, нанести їй психологічну травму, у зв'язку з чим позивач вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав.
ОСОБА_4 просила задовольнити позов.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - малолітньої ОСОБА_8
Покладено на службу у справах дітей Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов'язків щодо малолітньої ОСОБА_8 протягом 6 місяців з дня набрання рішення законної сили.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа ? служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 640,00 грн судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що незважаючи на те, що відповідач не в повній мірі займається вихованням дитини, доказів, достатніх для обґрунтування висновку про його ухилення від виховання дитини, позивачем не надано. Відсутні підстави для встановлення тієї обставини, що ОСОБА_5 свідомо та умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками, що не може свідчити про необхідність застосування до нього такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
11 січня 2019 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судові рішення ухвалені із невірним застосуванням норм матеріального права, суди дійшли помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дочки. Відповідач, обмежуючись лише сплатою аліментів, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не цікавиться дочкою, не приймає участі у її вихованні. Заявник вважає, що наявні усі підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_8
Судом апеляційної інстанції безпідставно було долучено до матеріалів справи документи, надані відповідачем.
Судами не було надано належну оцінку висновку Служби у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у місті Києві від 18 вересня 2017 року та безпідставно не прийнято до уваги висновок психологічного дослідження від 25 грудня 2016 року.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дарницького районного суду міста Києва.
05 лютого 2019 року матеріали цивільної справи № 753/6759/17 надійшли до Верховного Суду.
07 лютого 2019 року матеріали цивільної справи № 753/6759/17передано судді-доповідачу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції:
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно виходив з того, що для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки матері (батька), свідомого нехтування нею (ним) своїми обов'язками. Водночас, існування вказаних обставин позивачем належними та допустимими доказами не доведено.
Судами попередніх інстанцій враховано положення статті 9 Конвенції про права дитини, статті 164 СК України, та, виходячи із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої дитини, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідача, до якого раніше не застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання доньки, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог у вказаній частині та відсутність підстав для їх задоволення.
Крім того, під час розгляду справи судами обґрунтовано взято до уваги те, що ОСОБА_4 ухиляється від виконання розпорядження Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації яким встановлено ОСОБА_5 графік побачень з малолітньою ОСОБА_8, а саме І-ІІІ субота кожного місяця з
10 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. Згоди на побачення батька з дитиною не надає.
Щодо доводів касаційної скарги:
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо надання неналежної оцінки висновку служби у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у місті Києві від 18 вересня 2017 року та висновку психологічного дослідження від 25 грудня 2016 року є аналогічними доводам наведеним у апеляційній скарзі, яким судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка, яка додаткового правового аналізу не потребує.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
В. І.Крат