Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 243/2478/16-ц
провадження № 61-34504св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа: ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Курило В. П., Дундар І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6, про визнання права власності на 1/3 частину квартири в порядку набувальної давності.
Позовна заява мотивована тим, що з 1988 року вона мешкає в квартирі АДРЕСА_1. В 1999 році вона подала документи на приватизацію цієї квартири, перебуваючи на той час у шлюбі із відповідачем ОСОБА_5 26 жовтня 1999 року шлюб між ними розірвано. Вказувала, що ОСОБА_5 у 2000 року зібрав свої речи та виселився з квартири. Проте, оскільки документи на приватизацію квартири були вже подані, то приватизація квартири АДРЕСА_1 була здійснена на трьох осіб: ОСОБА_4, відповідача - ОСОБА_5 та їх доньку ОСОБА_6, та 25 травня 2000 року Слов'янською міською радою Донецької області видане відповідне свідоцтво про право власності на житло.
Позивач вказує, що з 2000 року відповідач в спірній квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує, не здійснює догляд та ремонт квартири. Вважає, що у зв'язку з тим, що вона вже більше 16 років відкрито володіє 1/3 частиною квартири, що належить ОСОБА_5, тому відповідно до статті 344 ЦК України набула на цю частку право власності.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 травня 2000 року.
Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2016 року (у складі судді Гусинського М. О.) позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності за набувальною давністю на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 травня 2000 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 на протязі значного часу добросовісно, відкрито та безперервно володіла чужим майном, тому наявні правові підстави для визнання права власності за набувальною давністю.
Рішенням Апеляційний суд Донецької області від 12 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що з підстав набувальної давності може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого власнику було відмовлено. Отже, в розумінні статті 344 ЦК України позивач не є добросовісним володільцем спірної частини квартири, власник якої відомий, а також за відсутності доказів його відмови від права власності на належне майно.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою, що ОСОБА_4 належними та допустимими доказами довела, що добросовісно заволоділа 1/3 частиною квартири, оскільки хоча і знала, що не є власником цієї частини об'єкту нерухомості, однак заволодіння цим майном відбулося без порушенням норм права (викрадення, шахрайство), шляхом безперервного користування (проживання). Зазначає, що з 2000 року і по теперішній час продовжує відкрито, тобто очевидно для всіх та безперервно користуватись цим приміщенням та відноситься до нього, як до свого, несе тягар утримання цього майна.
05 червня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 25 травня 2000 року, виданого Слов'янською міською радою Донецької області, квартира АДРЕСА_1 належить в рівних частках ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Право власності ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на цю двокімнатну квартиру станом на 31 грудня 2012 року зареєстроване комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації м. Слов'янська".
Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано 26 жовтня 1999 року.
Згідно з актами обстеження від 13 квітня 2008 року, 19 листопада 2008 року, 26 лютого 2014 року, 23 жовтня 2015 року вбачається, що за адресою: квартира АДРЕСА_1, зареєстровані сторони у справі та третя особа, ОСОБА_5 з 2000 року в квартирі не проживає, його особистих речей в квартирі немає.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю (стаття 344 ЦК України), необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
Установлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 травня 2000 року належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Відповідач ОСОБА_5 є колишнім чоловіком позивача та батьком ОСОБА_6, від вказаної частки в квартирі не відмовлявся, зареєстрованій в ній.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
На підставі належним чином оцінених доказів, з огляду на викладене, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_4 не довела наявності підстав для набуття права власності на спірне нерухоме майно за давністю володіння, оскільки позивач не є добросовісним володільцем спірної частини квартири, власник якої відомий, за відсутності доказів його відмови від права власності на належне майно.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду по суті вирішення спору. Судом правильно здійснено тлумачення положень статті 344 ЦК України та дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи).
Доводи касаційної скарги та зміст оскарженого судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Донецької області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. М. Сімоненко