розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2018 року у складі судді Золотарьова Л. І. та постанову апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Котелевець А. В.,

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником вищевказаної квартири. Відповідач постійно проживає у спірній квартирі та перешкоджає новому власнику у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою. Після набуття позивачем у власність спірної квартири, відповідач втратила право користування квартирою. Такі дії відповідача спричиняють йому прямі та опосередковані збитки, які призводять до втрати вигоди.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 лютого

2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року,у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що спірна квартира є предметом іпотеки, придбана не за кредитні кошти та є єдиним житлом відповідача, тому до спірних правовідносин повинні бути застосовані положення частини 2 статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку", оскільки зазначеною нормою ЖК УРСР регламентовано право користування житловим приміщенням колишнього власника при зверненні на нього стягнення по іпотечному договору та порядок виселення з нього.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди неправомірно залишили проживати відповідача у належній позивачу квартирі, чим позбавили останнього користуватись належним йому майном у повному обсязі. Не врахували, що ОСОБА_4 не бажає проживати у разом із відповідачем ОСОБА_5, з якою його не пов'язують жодні родинні, сімейні чи дружні відносини або досягнуті між ними цивільно-правові зобов'язання.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди встановили, що за умовами нотаріально посвідченого договору позики від 15 травня 2009 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 остання отримала в борг 22 100 доларів США на умовах, визначених договором.

Виконання умов договору позики забезпечено договором іпотеки, укладеним того ж дня між тими самими сторонами, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_6 в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, житловою площею

17,1 кв. м, загальною площею 34,8 кв. м, яка їй належить на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 березня 2004 року.

У пункті 5 іпотечного договору сторони погодили, що іпотечне майно залишається у користуванні іпотекодавця, який вправі володіти та користуватися ним за цільовим призначенням.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору від 17 червня

2016 року, укладеного між первісним іпотекодержателем ОСОБА_6 та новим іпотекодержателем ОСОБА_4, первісний іпотекодержатель передав новому іпотекодержателю всі права та обов'язки первісного іпотекодержателя за іпотечним договором (нотаріально посвідченим договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 травня 2009 року), який був укладений між первісним іпотекодержателем та позичальником ОСОБА_5

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 жовтня 2016 року, власником квартири АДРЕСА_1 20 жовтня 2016 року став позивач ОСОБА_4 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 травня 2009 року та договору відступлення права вимоги від 17 червня 2016 року.

Мотивуючи рішення суд указав, що наслідком визнання особи, такою що втратила право користування житловим приміщенням є її виселення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

Тобто, виселення іпотекодержателя може мати місце лише в разі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Встановивши, що спірна квартира є предметом іпотеки, придбана не за кредитні кошти, є єдиним житлом відповідача, позивач ОСОБА_4 набув право власності на спірну квартиру на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 травня 2009 року та договору відступлення права вимоги від 17 червня 2016 року, проте доказів на підтвердження факту звернення стягнення на предмет іпотеки в установленому законом порядку, позивач не надав, суд прийшов вірного висновку, що в даному конкретному випадку реєстрація права власності за позивачем не тягне за собою втрату відповідачем права користування спірним житлом.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 19 червня