У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Росошанського дошкільного навчального закладу загального типу (далі - Росошанський ДНЗ), Дусинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області (далі - Дусинська сільська рада) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що наказом завідувача Росошанського ДНЗ від 18 січня 2015 року № 7 її було призначено на посаду музичного керівника на час відпустки основного працівника ОСОБА_6 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а наказом від 28 лютого 2017 року № 22-к - звільнено з посади без надання іншого місця роботи та без збереження заробітної плати на підставі частини другої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), а саме у зв'язку із закінченням строкового трудового договору. Звільнення вважає незаконним і таким, що грубо порушує її трудові права, оскільки вона перебувала на 28-му тижні вагітності, про що роботодавцю було відомо. Норма частини третьої статті 184 КЗпП України передбачає, що звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням; обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору; на період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Крім того, в наказах про прийняття на роботу та про звільнення, у свідоцтвах про народження і про шлюб її прізвище зазначене як "Попович", а в інших документах - "Ковбень". З урахуванням наведеного, ОСОБА_4 просила: ОСОБА_7 і ОСОБА_4 вважати однією особою і в подальшому іменувати ОСОБА_7; скасувати наказ про звільнення; поновити її на посаді музичного керівника Росошанського ДНЗ; стягнути з Росошанського ДНЗ на свою користь компенсацію за вимушений прогул.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2017 року у складі судді Жиганської Н. М. позов задоволено частково. Наказ завідувача Росошанського ДНЗ, що знаходиться у власності Дусинської сільської ради, від 28 лютого 2017 року № 22-к змінено і зазначено: "Звільнити ОСОБА_4, музичного керівника, 28 лютого 2017 року, у зв'язку з закінченням строку трудового договору, пункт 2 cтатті 38 КЗпП України (322-08) ". Зобов'язано завідувача Росошанського ДНЗ ОСОБА_8 здійснити працевлаштування ОСОБА_4 у відповідності до статті 184 КЗпП України. Стягнуто з Дусинської сільської ради на користь ОСОБА_4 середню заробітну плату на час працевлаштування, але не більше як за три місяці. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 08 серпня 2017 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення з роботи вагітних жінок у випадку закінчення строкового трудового договору проводиться з обов'язковим працевлаштуванням. ОСОБА_6, на посаду якої була тимчасово прийнята позивач, достроково вийшла з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Однак завідувач Росошанського ДНЗ не повідомила ОСОБА_4 про закінчення строку трудового договору, не попередила про наступне звільнення та не здійснила заходів щодо її працевлаштування. Разом з тим, представником позивача неправильно обрано спосіб захисту її прав, зокрема, при звільненні вагітної жінки у зв'язку із закінченням строкового трудового договору порушеним є її право на працевлаштування після закінчення такого договору, а не право працювати на попередній посаді (поновлення на роботі). Отже, способом захисту прав позивача є зобов'язання роботодавця здійснити працевлаштування, а не поновити її на роботі. Крім того, за таким працівником зберігається право на отримання середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше як за три місяці. Тому суд вважав за необхідне здійснити захист порушеного права позивача в інший спосіб, встановлений Законом.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу Росошанського ДНЗ задоволено частково. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2017 року про часткове задоволення позову ОСОБА_4 щодо зміни наказу завідувача Росошанського ДНЗ про звільнення, зобов'язання здійснити працевлаштування та стягнення з Дусинської сільської ради на користь ОСОБА_4 середньої заробітної плати на час працевлаштування, але не більше як за три місяці, скасовано та закрито провадження у справі в означених частинах за відсутністю предмета спору. Додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської областівід 08 серпня 2017 року скасовано. Рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в порушення принципу диспозитивності судового процесу суд першої інстанції задовольнив вимоги, які ОСОБА_4 не заявлялися, тобто ухвалив рішення за відсутності предмета позову (предмета спору) та вирішив питання, виходячи з власного формулювання способу захисту права та з власного розуміння належності як цього способу, так і якості наданої позивачу правничої допомоги. Відсутність позовних вимог (предмета позову) виключає можливість провадження у справі, оскільки в розумінні процесуального закону така справа не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, позаяк такий судовий розгляд позбавлений матеріального і процесуального правового змісту і за будь-яких умов не може мати наслідком відповідний правомірний результат.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року, а рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2017 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про відсутність вакансій в Росошанському ДНЗ є помилковим, оскільки ОСОБА_4 можна було працевлаштувати на посаду музичного керівника на 0,25 ставки та зберегти за нею середньомісячну заробітну плату до її виходу у відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами. Місцевий суд належним чином мотивував та обґрунтував свою позицію щодо виходу за межі позовних вимог.

У квітні 2018 року Росошанський ДНЗ та Дусинська сільська рада подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що місцевий суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, тому висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі є правильним. На час звільнення позивача в Росошанському ДНЗ були відсутні вакантні посади, що встановлено не лише апеляційним, а й місцевим судом. Крім цього, ОСОБА_4 була працевлаштована також в Полянському дошкільному навчальному закладі, а тому вона не втратила права на отримання соціальних пільг та гарантій.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

29 березня 2018 року справа № 306/544/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що 29 жовтня 2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, після чого остання змінила прізвище на "Ковбень". Паспорт громадянина України із зміненим прізвищем позивач отримала 02 лютого 2017 року.

17 січня 2015 року ОСОБА_7 звернулася до Росошанського ДНЗ із заявою, в якій просила прийняти її з 18 січня 2015 року на посаду музичного керівника на період перебування ОСОБА_6 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (до дня фактичного виходу з відпустки).

Наказом завідувача Росошанського ДНЗ ОСОБА_8 від 18 січня 2015 року № 7 "Про призначення на посаду на умовах строкового трудового договору" ОСОБА_7 було призначено на вищевказану посаду з 18 січня 2015 року до фактичного виходу ОСОБА_6 з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Збереження за особою, якій надана соціальна відпустка, місця роботи (посади) гарантується (статті 2, 5-1 КЗпП України, статті 2, 17, 18, 20 Закону України "Про відпустки"), що має наслідком звільнення працівника, з яким укладено строковий договір, з посади у зв'язку з поверненням з відпустки працівника, який працював там до виходу у відпустку.

13 лютого 2017 року ОСОБА_6 подала до Росошанського ДНЗ заяву про припинення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01 березня 2017 року.

На підставі вказаної заяви, 27 лютого 2017 року завідувачем Росошанського ДНЗ було видано наказ № 21-к "Про вихід на роботу", яким ОСОБА_6 визнано такою, що припинила 01 березня 2017 року відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку днем і перебуває на посаді музичного керівника.

Наказом завідувача Росошанського ДНЗ від 28 лютого 2017 року № 22-к "Про звільнення ОСОБА_7 І." позивача було звільнено з посади музичного керівника з 28 лютого 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (у зв'язку із закінченням строку трудового договору).

З огляду на правову природу строкового трудового договору його припинення не залежало від ініціативи ані роботодавця, ані працівника, а було наслідком реалізації ОСОБА_6 права виходу на роботу, що лише було оформлено у передбачений законом спосіб шляхом видання відповідного наказу.

На час закінчення строку трудового договору та звільнення ОСОБА_7 із займаної посади в Росошанському ДНЗ була відсутня інша робота (вакансії).

З 01 жовтня 2014 року по 18 квітня 2017 року позивач працювала музичним керівником Полянського дошкільного навчального закладу Свалявського району на 0,5 ставки за сумісництвом.

Довідкою Свалявської центральної районної лікарні від 16 березня 2017 року стверджується, що ОСОБА_4 перебуває на 28-му тижні вагітності.

З 22 серпня 2017 року по 11 грудня 2017 року ОСОБА_4 працювала продавцем-консультантом магазину "Турист" Товариства з обмеженою відповідальністю "Ровакс".

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 посилалася на те, що роботодавцем не були дотримані вимоги частини третьої статті 184 КЗпП України, відповідно до якої звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням; обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору; на період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. У зв'язку з цим, позивач просила скасувати наказ про звільнення; поновити її на посаді музичного керівника; стягнути з Росошанського ДНЗ на свою користь компенсацію за вимушений прогул (середній заробіток за час вимушеного прогулу).

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача неправильно обрано спосіб захисту її прав, у зв'язку з чим суд фактично відмовив позивачу у задоволенні пред'явлених нею вимог (у скасуванні наказу про звільнення, в поновленні на роботі та у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу) та задовольнив вимоги, які нею не заявлялися (змінив наказ про звільнення, зобов'язав роботодавця здійснити працевлаштування ОСОБА_4 та стягнув середню заробітну плату на час працевлаштування, але не більше як за три місяці).

Вказане рішення місцевого суду позивач не оскаржувала, чим по суті погодилася з ним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що в порушення принципу диспозитивності суд першої інстанції задовольнив вимоги, які ОСОБА_4 не заявлялися, тобто вирішив питання, виходячи з власного формулювання способу захисту права та з власного розуміння належності як цього способу, так і якості наданої позивачу правничої допомоги, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відсутність позовних вимог (предмета спору) виключає можливість провадження у справі, оскільки в розумінні процесуального закону така справа не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, позаяк такий судовий розгляд позбавлений матеріального і процесуального правового змісту і за будь-яких умов не може мати наслідком відповідний правомірний результат.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевий суд належним чином мотивував та обґрунтував свою позицію щодо виходу за межі позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки в силу вимог статті 11 ЦПК України 2004 року суд має право розглянути цивільну справу лише в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аргументи скарги про те, що ОСОБА_4 можна було працевлаштувати на посаду музичного керівника на 0,25 ставки та зберегти за нею середньомісячну заробітну плату до її виходу у відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, є неспроможними, оскільки на час звільнення позивача в Росошанському ДНЗ були відсутні вакантні посади, що встановлено судами обох попередніх інстанцій. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Судді:	В. А. Стрільчук

	С. О. Карпенко

	В. О. Кузнєцов