Постанова
Іменем України
27 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 739/1389/15-ц
провадження № 61-7856св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Харечко Л. К., Лакізи Г. П., Скрипки А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення.
Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 07 серпня 2017 року до участі у справі була залучена ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
ОСОБА_2 обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона є новим власником житлового будинку по АДРЕСА_1, який успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_1 Її покійний чоловік дозволив відповідачам як членам сім'ї їх сина ОСОБА_5 тимчасово проживати у вказаному будинку. На початку 2015 року сім'я ОСОБА_5 розпалася, після чого їх син став жити за іншою адресою. Її колишня невістка та внук відмовляються добровільно виселитися із спірного житла, хоча у них відсутні будь-які підстави для проживання у ньому. З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просила виселити відповідачів із вказаного житлового будинку.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2017 року у складі судді Іващенка А. І. позов задоволено. Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач як власник житлового будинку може вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном, зокрема й тих, що створюють відповідачі, які не є членами її сім'ї. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не укладали з ОСОБА_2 договорів найму чи оренди житла, у зв'язку з чим вони є тимчасовими мешканцями і в силу свого статусу підлягають примусовому виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у 1998 році відповідачі вселилися у спірний будинок як члени сім'ї сина власника майна і за час проживання вели з ним спільне господарство, підтримували житло в належному стані, тобто були пов'язані спільним побутом. Житловий будинок, в якому зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є непридатним для проживання, оскільки використовується як підсобне приміщення. Іншого житла на праві власності або на праві користування відповідачі не мають. Отже, висновки місцевого суду про те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вселилися до будинку без згоди і дозволу власників майна, не є членами їх сім'ї та не ведуть з ними спільного господарства, у зв'язку з чим не мають права користування будинком, не відповідають дійсним обставинам справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У грудні 2017 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 листопада 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вона та її покійний чоловік ніколи не проживали з відповідачами у спірному житлі та не вели з ними спільного господарства. ОСОБА_1 як попередній власник майна дозволив проживати їх сину ОСОБА_5 разом з його сім'єю у житловому приміщенні лише тимчасово. Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_5 виселився з будинку, тоді як колишні члени його сім'ї (відповідачі) продовжують у ньому проживати.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
30 березня 2018 року справа № 739/1389/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 листопада 2009 року ОСОБА_1 був власником житлового будинку по АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_1 помер.
Новим власником вказаного будинку стала дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 31 жовтня 2016 року.
Сторонами не заперечувалося, що з 1998 року у спірному будинку стали проживати без реєстрації ОСОБА_5 (син позивача) разом зі своєю сім'єю - дружиною ОСОБА_3 і сином ОСОБА_4 Вказані особи зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2.
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов будинку по АДРЕСА_2 від 21 вересня 2015 року, складеним комісією Виконавчого комітету Грем'яцької сільської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, цей будинок знаходиться у непридатному для проживання стані.
З лютого 2015 року ОСОБА_5 (син позивача) припинив сімейні стосунки з ОСОБА_3 та фактично став мешкати разом зі своїми батьками у житловому будинку по АДРЕСА_3, а відповідачі - залишилися проживати у спірному житловому приміщенні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Стаття 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме дружина, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (v005p710-99) у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї" членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не були членами сім'ї позивача ОСОБА_2 як нового власника спірного житла в розумінні частини четвертої статті 156, частини другої статті 64 ЖК Української РСР та частини другої статті 3 СК України, оскільки вони не проживали разом з позивачем, не вели з нею спільного господарства та не були пов'язані спільним побутом. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі є наймачами житла та мають право, як і власник, користуватися спірним житловим приміщенням.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване по суті рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Скасовуючи рішення місцевого суду і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд неправильно застосував вищенаведені норми матеріального права, не врахував вищенаведених положень закону та не з'ясував належним чином фактичних обставин справи, у зв'язку з чим дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів із спірного житла.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 листопада 2017 року скасувати, а рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов
С. О. Погрібний
О. В. Ступак