розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 жовтня 2016 року у складі судді Католікяна М. О. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Красвітної Т. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 51/200 частин квартири АДРЕСА_1, видане державним нотаріусом П'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 30 травня 2013 року, яке зареєстровано за ОСОБА_4;

- скасувати державну реєстрацію права власності на спадщину за заповітом від 30 травня 2013 року № 3-872 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- скасувати державну реєстрацію свідоцтва про право власності на житло від 06 жовтня 1993 року № К-1471 ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 та внести зміни до технічної характеристики цієї квартири з 51/100 на 46/100 частин, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 06 жовтня 1993 року.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона зі своєю родиною проживає у комунальній квартирі, яка складається з двох коридорів, однієї вбиральні та чотирьох житлових кімнат, у двох з яких площею 31,9 кв. м проживає вона (позивач), а в інших двох площею 25,5 кв. м - ОСОБА_4

У жовтні 1993 року ОСОБА_4 приватизувала свою частину комунальної квартири і приватизованими також виявилися місця загального користування, тобто коридор і вбиральня.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане на підставі розпорядження Дніпропетровського міськвиконкому від 06 жовтня 1993 року № К-1471 на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (реєстр № 110п-95) на квартиру АДРЕСА_1 в частині розміру загальної площі 42,80 кв. м та визначено розмір приватизованої площі ОСОБА_5 та ОСОБА_4, який склав: житлової площі - 25,5 кв. м ( поз.5 - житлова кімната - 10,4 кв. м, поз 6 - житлова кімната - 15,1 кв. м) та 1/2 частина площі загального користування -13,95 кв. м (поз.1 - коридор - 5,1 кв. м; поз. 4 - коридор - 5,3 кв. м; поз. 7 - кухня - 8,4 кв. м; поз. 8 - кухня - 7,2 кв. м; поз. 9 - вбиральня - 0,9 кв. м; поз. 10 - умивальня - 1,0 кв. м), що разом складає 39,45 кв. м.

Проте, ухвалюючи рішення від 17 квітня 2014 року, суд не вирішував питання скасування реєстрації права власності на підставі свідоцтва від 06 жовтня 1993 року, у зв'язку з чим ОСОБА_4 залишилась власником нерухомого майна площею 42,8 кв. м (тобто й усіх приміщень загального користування). Записи про скасування реєстрації права власності ОСОБА_4 на Ѕ частину місць загального користування до відповідних реєстрів не вносились.

Під час приватизації своєї частини квартири їй (позивачу) стало відомо, що ОСОБА_4 було зареєстровано право власності за заповітом на 51/200 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, що визнано судом недійсним, у зв'язку з чим їй (позивачу) відмовлено у приватизації її частини квартири.

Посилаючись на те, що через незаконні дії ОСОБА_4 вона у повній мірі не може скористатися своїм правом на приватизацію та набуття права власності на квартиру, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, видане 30 травня 2013 року П'ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстроване у реєстрі за № 3-872, за яким ОСОБА_4 набула у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 право власності на 51/200 частини квартири АДРЕСА_1 недійсним.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 30 травня 2013 року П'ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого у реєстрі за №3-872 (спадкова справа №16/95), у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Скасовано державну реєстрацію свідоцтва про право власності на житло, виданого 06 жовтня 1993 року виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження №7-1471, на 51/100 частини квартири АДРЕСА_1 у частині розміру загальної приватизованої площі - 42,8 кв. м, залишивши реєстрацію права власності ОСОБА_4 на житлову площу 25,5 кв. м (житлові кімнати площею 10,4 кв. м, 15,1 кв. м відповідно) та Ѕ частини площі загального користування - 13,95 кв. м.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що оскільки свідоцтво про право власності на житло від 06 жовтня 1993 року рішенням суду визнано недійсним (частково), то й свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на його підставі 30 травня 2013 року, також має бути визнане недійсним з відповідним скасуванням реєстрації права власності, набутого на підставі такого свідоцтва.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 жовтня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги

У лютому 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову в позові.

Скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

ОСОБА_3 через представника ОСОБА_6 подала заперечення, в яких просила залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

У статті 388 ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу № 203/1931/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди встановили, що згідно з планом будівлі квартира АДРЕСА_1 складається з приміщень: поз. 1 - коридор площею 5,1 кв. м, поз. 2 - житлова кімната площею 11.7 кв. м, поз. 3 - житлова кімната площею 20,2 кв. м, поз. 4 - коридор площею 5,3 кв. м, поз. 5 - житлова кімната площею 10,4 кв. м, поз. 6 - житлова кімната площею 15,1 кв. м, поз. 7 - кухня площею 8,4 кв. м., поз. 8 - кухня площею 7,2 кв. м, поз. 9 - вбиральня площею 0,9 кв. м, поз. 10 - умивальня площею 1,0 кв. м.

На підставі розпорядження виконавчого комітету міської Ради народних депутатів від 06 жовтня 1993 року № 7-1471 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було видане свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким останні стали власниками 51/100 частки квартири АДРЕСА_1, загальною площею 42,8 м без визначення конкретних приміщень.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

30 травня 2013 року П'ята Дніпропетровська державна нотаріальна контора видала на ім'я ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким остання стала власником 51/200 частин спірної квартири після смерті ОСОБА_7

На підставі рішення виконавчого комітету Кіровської районної ради міста Дніпропетровська від 22 липня 1994 року № 1236 дві кімнати вказаної квартири, площа яких складає 31,9 кв. м, які займає ОСОБА_3, було включено до службового житлового фонду ЖРЕП Кіровського району міста Дніпропетровська та видано ордер ОСОБА_3 на вселення у ці кімнати разом із сім'єю.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 вересня 2015 року виключено із числа службових дві кімнати площею 31,9 кв. м у комунальній квартирі АДРЕСА_1

01 жовтня 2015 року ОСОБА_3 повторно видано ордер на право зайняття жилого приміщення жилою площею 31,9 кв. м, яке складається з двох кімнат, у комунальній квартирі АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до П'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3, ОСОБА_10, виконавчого комітету Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради, комунального підприємства "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації", КВРЖЕП Кіровського району міста Дніпропетровська, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради про визначення часток, визнання права власності, усунення перешкод у користуванні квартирою, та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_10, до ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Дніпропетровської міської ради, виконавчого комітету Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, комунального підприємства "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло частково задоволений зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_10 Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане на підставі розпорядження Дніпропетровського міськвиконкому від 06 жовтня 1993 року № К-1471 на ім'я ОСОБА_11 та ОСОБА_4, на квартиру АДРЕСА_1 в частині розміру загальної площі 42,80 кв. м та вважати розмір приватизованої площі ОСОБА_11 та ОСОБА_4 житлової площі 25,5 кв. м та Ѕ частини площі загального користування - 13,95 кв. м (поз. 1 - коридор 5,1 кв. м; поз. 4 - коридор 5,3 кв. м; поз. 7 - кухня 8,4 кв. м; поз. 8 - кухня 7,2 кв. м; поз. 9 - вбиральня 0,9 кв. м; поз 10 - умивальня 1,0 кв. м).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 посилалась на недійсність свідоцтва про право на спадщину з підстав порушення її прав. Зокрема, зазначала, що не може приватизувати кімнати, в яких проживає, оскільки за ОСОБА_4 залишилось зареєстрованим право власності за заповітом на 51/200 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва, що визнано судом недійсним.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, частково задовольняючи позов ОСОБА_4, дійшов висновку про те, що свідоцтво про право власності на житло від 06 жовтня 1993 року за рішенням суду є частково недійсним, тому й свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на його підставі 30 травня 2013 року, має бути визнане недійсним з відповідним скасуванням реєстрації права власності, набутого на підставі цього свідоцтва.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Подібні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилалась на те, що права ОСОБА_3 не порушені, оскільки остання не довела неможливість приватизації житла саме через наявність свідоцтва про право на спадщину, не надала доказів звернення до органів приватизації та відмову їй у приватизації у зв'язку з існуванням цього свідоцтва.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Суди попередніх інстанцій, виходячи із фактично встановлених обставин справи та визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким ОСОБА_4 стала власником 51/200 частин спірної квартири після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, норми статті 1301 ЦК України не застосували.

Крім того, це свідоцтво видане ОСОБА_4 на 51/200 частини квартири АДРЕСА_1, тобто у ньому зазначені лише частки і не вказані місця загального користування, зокрема коридор і вбиральня, з приводу яких виник спір між сторонами, що не перешкоджає здійснити ОСОБА_3 право на приватизацію.

За таких обставин, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права, тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки ОСОБА_4 сплачений судовий збір за подання касаційної скарги тому з позивача на її користь підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа П'ята дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності, скасування державної реєстрації свідоцтва про право власності, внесення змін до технічної характеристики квартири відмовити.